Юрій Бушман - Герой 20-го туру у першій лізі

На відміну від лідерської групи, ситуація в підвалинах турнірної таблиці Першої ліги остаточно заплуталася. У так званій групі аутсайдерів опинилося відразу шість команд, без явного очільника: приміром, одна перемога підняла ПФК Суми із зони вильоту на пристойне 13 місце. Звитягу цю команда здобула над колегою-невдахою Кременем, на його полі – 2:0, дублем відзначився Юрій Бушман.

Цікаво, що в цьому сезоні жоден гравець Сум ще не забивав більше одного м’яча за матч, тож визнання Бушмана Sport Arena та ПФЛ героєм 20-го туру удвічі заслуженіше.

– Юрію, ця перемога над Кременем — то щось особливе? Поділитеся враженнями?

— Вони, враження, прості: важлива перемога, вирішальний матч, аби піднятися в таблиці із зони вильоту. Знали — суперник непростий, поле штучне, нове для нас. Та все добре вийшло, здобули і перемогу, і чимало позитивних емоцій.

– У першому колі Суми програли вдома Кременю, а ви не реалізували пенальті. Особисто бажали помститися?

— Звісно, хотілося реабілітуватися перед собою за той не забитий пенальті, і пропущений гол, тоді втратили три очка. Гадаю, вийшло – віддав їм боржок.

У першому випадку зайняв потрібну позицію: Мединський подав на дальню штангу, яку крайній півзахисник має замикати. Виходить, опинився на своєму місці і влучив у кут. Нічого особливого.

– Згодом, коли ви пробивали штрафний, а воротар Онопко витяг, що відчули?

— В принципі, хотів потрапити в його кут, думав, піде читати. А м’яч вильнув і він відбив його.

— Натомість, на 47-й хвилині забили з гри.

— Там велика заслуга Лебеденка, він зробив гол. Пройшов лівим флангом, прострілив і мені залишалося лише підставити ногу під простріл: там декілька метрів було і порожні ворота.

— Цей дубль перший для футболістів Сум у цьому сезоні. Що з реалізацією моментів?

— В принципі, моменти є, але забиваємо небагато, реалізація справді шкутильгає. Та й без фарту не буває у футболі: і мій нереалізований пенальті, і Ярик Ямполь. Здавалося, що ще потрібно: 11 метрів, ніхто не заважає. Мабуть, було у нас і чимале невезіння в першій половині сезону.

— Це ваш перший сезон у Сумах. Не шкодуєте, що опинилися тут?

— Чому жаліти? Це – футбол, потрібно виходити і сумлінно виконувати свою роботу, а де ти будеш, немає різниці. Ось зараз Арсенал: ніхто й не думав, що він так нестися буде.

На відміну від лідерської групи, ситуація в підвалинах турнірної таблиці Першої ліги остаточно заплуталася. У так званій групі аутсайдерів опинилося відразу шість команд, без явного очільника: приміром, одна перемога підняла ПФК Суми із зони вильоту на пристойне 13 місце. Звитягу цю команда здобула над колегою-невдахою Кременем, на його полі – 2:0, дублем відзначився Юрій Бушман.

Цікаво, що в цьому сезоні жоден гравець Сум ще не забивав більше одного м’яча за матч, тож визнання Бушмана Sport Arena та ПФЛ героєм 20-го туру удвічі заслуженіше.

– Юрію, ця перемога над Кременем — то щось особливе? Поділитеся враженнями?

— Вони, враження, прості: важлива перемога, вирішальний матч, аби піднятися в таблиці із зони вильоту. Знали — суперник непростий, поле штучне, нове для нас. Та все добре вийшло, здобули і перемогу, і чимало позитивних емоцій.

– У першому колі Суми програли вдома Кременю, а ви не реалізували пенальті. Особисто бажали помститися?

— Звісно, хотілося реабілітуватися перед собою за той не забитий пенальті, і пропущений гол, тоді втратили три очка. Гадаю, вийшло – віддав їм боржок.

У першому випадку зайняв потрібну позицію: Мединський подав на дальню штангу, яку крайній півзахисник має замикати. Виходить, опинився на своєму місці і влучив у кут. Нічого особливого.

– Згодом, коли ви пробивали штрафний, а воротар Онопко витяг, що відчули?

— В принципі, хотів потрапити в його кут, думав, піде читати. А м’яч вильнув і він відбив його.

— Натомість, на 47-й хвилині забили з гри.

— Там велика заслуга Лебеденка, він зробив гол. Пройшов лівим флангом, прострілив і мені залишалося лише підставити ногу під простріл: там декілька метрів було і порожні ворота.

— Цей дубль перший для футболістів Сум у цьому сезоні. Що з реалізацією моментів?

— В принципі, моменти є, але забиваємо небагато, реалізація справді шкутильгає. Та й без фарту не буває у футболі: і мій нереалізований пенальті, і Ярик Ямполь. Здавалося, що ще потрібно: 11 метрів, ніхто не заважає. Мабуть, було у нас і чимале невезіння в першій половині сезону.

— Це ваш перший сезон у Сумах. Не шкодуєте, що опинилися тут?

— Чому жаліти? Це – футбол, потрібно виходити і сумлінно виконувати свою роботу, а де ти будеш, немає різниці. Ось зараз Арсенал: ніхто й не думав, що він так нестися буде.

У нас колектив хороший, коли йшов сюди, розмовляв і з керівництвом, і тренерським штабом. Завдання були максимальні – бути в шістці найкращих. Гадали, вони нам до снаги, але по ходу сезону пішло не так. Старт непоганий, потім яма була, люди доїжджали по ходу сезону. Так, знали один одного, але на полі не дуже розумілися. Ось зараз налагодили трохи, і перемоги пішли: вдома виграли два матчі поспіль, і на виїзді.

— У вашого колишнього клубу, "Черкаського Дніпра", справи йдуть ще гірше. Залишатися там сенсу не було?

— Я очікував, що так буде. Провів там багато часу, хочеться, щоб усе було у них добре. Але великий дисбаланс: пішло 9 досвідчених людей, більш молоді хлопці зараз грають. Тими людьми, що були, ми вивели команду у зону Прем’єр-ліги, але не пустили нас. А зараз там грають футболісти із U-19, і це велика різниця. Я, чесно, великих перспектив у цьому не бачив.

— Юра, хто ж все таки виграє цю гонку на виживання?

— Ну, загадувати зарано, ще стільки матчів попереду. Зараз кожне очко важливе і все залежатиме від результатів. Можеш кілька поєдинків виграти і піднятися в десятку, а можна програти один і опинитися внизу. Ми переймаємося через свою команду, інші переживають за свої колективи, тож, побачимо, як буде в травні місяці.

Бліц

- Я народився у Києві.

- Мій перший тренер – легендарний Олександр Васильович Леонідов у "Динамо", я туди потрапив в шість років. Потім був Сергій Павлович Величко, основний фундамент саме він заклав. А Юрій Михайлович Бакалов в дубль Арсеналу запросив, потім і в Черкаський Дніпро, він також вплинув на мою футбольну кар’єру.

- Хобі? Зараз для мене головне — це мій син Кирило, якому я увесь вільний час приділяю. Йому три роки, тож більшість наших хобі – це дитячі кімнати, ігри, автомати. А так, любимо відпочити в караоке, пограти у великий теніс, якщо є бажання.

- Із зарубіжних футболістів подобається гра Коутіньо, та й його Ліверпуль непогано грає.

- Мрія? Досягти максимуму, відчути футбольний рівень в плані заповнених стадіонів, організації. Якщо у нас поки такого нема, то, може, навіть у Європі. Хай і не на найвищому рівні, а просто відчути ажіотаж, щоб не по триста людей приходило на стадіон, як у нас. Отримати насолоду від футболу. А ще дуже хочу пройти свій футбольний шлях без серйозних травм: поки вони обходять стороною, і щоб так продовжувалося.