Півзахисник "Руха" Буй: працював сім місяців у шахті на глибині 500 метрів

Півзахисник "Руха" Микола Буй у відвертому інтерв'ю клубному сайту розповів багато відвертих речей про футбол і не тільки

---

Півзахисник ФК "Рух" Микола Буй відповів на питання fcruh.com.

- Звісно, подолали більше тисячі кілометрів, хотілося повертатися додому з перемогою, ми на це налаштовувалися. Гадаю, якби ми відпочатку реалізували свій момент і повели у рахунку, то у суперника шансів не було б. 

- З нами зіграв злий жарт у матчі з «Колосом», ми перемогли сильного суперника і подумали, що вже вийшли у Прем’єр-лігу. Десь переоцінили свої можливості.

 

---

- Так, вже звикли, хоча було непросто. Адже Мостовий і Мазяр -  фахівці з різним баченням футболу, у них тренувальний процес різний. Володимир Іванович сповідує більш прагматичний стиль гри і на даному етапі це дає кращий результат. Мені імпонує, що для Мазяра ми усі рівні, він  не ділить команду на старших і молодших. Може напхати будь-якому футболістові. На тренуванні є один авторитет – Володимир Іванович Мазяр. Руслан Іванович намагався будувати комбінаційну гру, але, на жаль, не вийшло. Можливо, потрібно було більше часу. 

- Я травмувався і місяць був без футболу. Це головна причина.

 

Фото: fcruh.com 

---

 

- Миколо, у тебе є швидкість, вмієш обіграти суперника, віддати пас, пробити потужно - все це ми бачили. Але  чому ти не застосовуєш свої сильні сторони, коли вже виходиш на поле?  

- У мене немає впевненості, переживаю втратити м’яча, потрібно змінити психологію. 

- Усі суперники приблизно рівні за класом, хто перший забив, той і близький до перемоги. Бо команди одразу сідають в оборону і розпечатати їхній захист з десяти осіб дуже важко. Легше грати з тими, хто атакує, у них виникають зони, і тоді легше створювати моменти. 

- Так, але для цього потрібно виконати установку тренера. Треба вийти на поле і довести, що ми команда, яка може відібрати очки у будь-якого суперника.  

- Більше атакувальний.  

 

---

- Я можу грати на будь-якому з флангів, а Руслан Мостовий мене задіював у нападі, бо це були товариські матчі. Для мене немає значення де грати, прагну виконувати установку тренера і бути корисним для команди там, де вважає наставник.

 

 

- Все розпочалося звично у школі, на фізкультурі ганяли м’яча. Так і  захопився цим видом спорту. Згодом батько завів мене у дитячу школу в Червонограді, там тренувався. Мій старший брат виступав за ФК «Львів» і домовився з тренером Романом Маричем, який саме займався з дітьми 1996-го року народження. Я приїхав на перегляд, у той час команда грала у Винниках на турнірі Мирона Маркевича, зарекомендував себе мабуть непогано, адже залишився у клубі і провів чотири чудових роки. 

---

 

- Так, воротар Олег Кудрик у «Шахтарі», Мар’ян Мисик у «Сталі», Максим Саламаха у «Карпатах», Юра Копина у «Русі», Олег Панасюк зараз у  «Львові», Юра Бердей у «Вересі». Справді багато хлопців грає ще. Впевнений, вони заявлять про себе більш вагомо в українському футболі. Роман Марич з нами працював наполегливо, взимку дуже  серйозні збори проводив, ми багато бігали, тож весною були фізично сильнішими за своїх ровесників і демонстрували хороший результат. 

 

- До всього потрібно звикнути, бо від батьків ми були далеко, умови жахливі, хотілося плакати. Харчувалися «Мівіною», дешевими сосисками і хлібом з майонезом.  

- Мабуть, усі найкращі продукти працівники закладу забирали собі, а нас годували так, що доводилося купляти їжу додатково, грошей було обмаль, тому «Мівіна» виручала. 

- В інтернаті діти приходили відмінниками, а йшли ледь не двієчниками, адже були далеко від дому і ніхто не контролював. 

- У мене було запрошення від запорізького «Металурга», але керівництво дитячої школи не хотіло відпускати безкоштовно, тому і залишився у Львові. 

- Бо перспектив у «Львові» не було, основна команда зникла, тому поїхав додому, влаштувався на меблевий завод вантажником і паралельно грав за команду із Соснівки, адже це місто поруч з моїм селом. Далі меблевий завод я змінив на шахту, цікаво було видобувати вугілля. Спускаєшся на 500 метрів під землю і виконуєш вказівки начальства. Там я протримався сім місяців. Навіть бачив вибух, на щастя, ніхто дуже не постраждав. Потім вирішив зосередитися лише на футболі і залишив кар’єру шахтаря, бо після роботи йшов на тренування і було важко витримувати всі ці навантаження. Тепер знаю як видобувається вугілля. 

- У мене тоді хороший сезон вийшов: 9 м'ячів забив, гра йшла чудово. В одному з матчів ми перемогли «Рух» 3:0, я відзначився двома голами. До мене підійшов Григорій Козловський і особисто запросив у свою команду. Але я вже пообіцяв, що поїду до Маріуполя. Перші місяці було важко через дуже високий рівень гравців, тому скласти конкуренцію їм не вдавалося. Я тренувався з основною командою, а виступав за «Іллічівець–2» у Другій лізі. 

- Ні, батьки, звісно, переживали, казали: там війна, куди ти їдеш, застрелять тебе, там всі спілкуються російською, тебе за українську мову битимуть. Я приїхав, усе побачив, зателефонував мамі і сказав, тут люди доброзичливі і ставляться до мене дуже добре.

Грати за дублерів «Маріуполя» я не хотів. Тут завдання серйозні, тому навіть не думав про інші варіанти. На жаль, наразі ми не виправдовуємо сподівань уболівальників. Але є ще час, щоб змінити ситуацію. 

 

 

- Так, справді багато часу проводимо з колегами у спортзалі, але вибираємося і у центр, ходимо в кіно, різні кав’ярні. 

- Ну, зараз подивився три серії фільму «Судної Ночі». 

- Не люблю читати, хоча мені сподобалася автобіографія Златана Ібрагімовича. Це одна з книг, яку читав із захопленням.  

- Я не кваплюся, зараз зустрічатися, а через рік одружуйся - ні я до цього не готовий. Трохи холостяком побуду, хоча хто знає, може, завтра у когось закохаюся. Життя непередбачуване. 

- Головне, щоб була добра і чесна. Розумію, що усі дурять, але все одно хочеться, щоб було більше відвертості, вірності. А краса? Я ж з красою жити не буду. Бо хто знає, що за тією красою ховається?

 

---

- Коли є час, то їду до батьків, щоб їм допомогти. 

- Та я хлопець з села, тому вдома роботи вистачає завжди. 

- Меблярем або шахтарем, бо у селі більше немає чим займатися. 

- Мессі. Дивлюся на його гру і захоплюся. Ніби всі знають його наступний крок, але зупинити ніхто не може. 

- Я скромний, у мене мало досягнень, треба більше забивати, зробити кілька асистів, а так наразі мені потрібно ще багато працювати на тренуваннях. 

- Грати у Прем’єр-лізі, хочу довести собі і тим людям, які казали, що у мене нічого не вийде.