Кен Елла: тренувалися разом із Мессі, Іньєстою, Піке

Камерунський легіонер Арманд Кен Елла - у рубриці «Вперед, «Інгулець»!

Арман Кен Елла – найекзотичніший легіонер ПФЛ за останні роки. Хлопець займався футболом в академії Самуеля Ето’О в рідному Камеруні, а також в легендарній Ла-Масії – школі «Барселони». Пробував сили у львівських «Карпатах», після чого побував у чемпіонатах Угорщини, Польщі та Південно-Африканської Республіки.
Нині невеличкий, але рухливий і технічний напівоборонець виступає у складі клубу Першої української ліги – «Інгульця». Як грається йому в клубі із Петровського району Кіровоградської області, що думає камерунець про наш чемпіонат і як цілі ставить перед собою у своєму новому клубі? Про це ми розпитали Армана, зробивши інтерв’ю з не першим, але найбільш своєрідним легіонером ФК «Інгулець».

«У «Інгульця» хороший колектив, який може досягти великих висот»

– Арманде, передовсім, як ваші справи? Уже освоїлися у «Інгульці» та Петровому?
– Дякую, все о’кей. У команді почуваюся комфортно – у нас хороший колектив, тож я думаю, що ми можемо досягти великих висот у Першій лізі та українському чемпіонаті.
– Які ваші враження від стилю «Інгульця»? Уже маєте взаємопорозуміння з одноклубниками?
– Ви знаєте, щоб грати в хороший футбол, потрібно, передовсім, бути добре зіграним з товаришами по команді й розуміти одне одного. Мені здається, у мене таке відчуття вже є. З хлопцями грати цікаво, вони добре комбінують. Це ознака хорошої команди.
- Вам удалося забити гол цього сезону. Він має для вас значення?
- Це дуже гарне відчуття, тим більше він у підсумку виявився важливим для нас. Після проходу і навісу Січінави мені вдалося приборкати м’яча на дальній штанзі і відправити його в сітку. Для мене важливо щодня працювати, щоб мати можливість забити знову і допомогти команді. Перемога «Інгульця» для мене найважливіша.
– Ви пограли у вищих дивізіонах кількох країн. Після них у Першій лізі України грається цікаво?
– Однозначно! Змагальний рівень чемпіонату досить хороший. Команди рівні, досить добре навчені. Це новий досвід у моїй кар’єрі. Радий, що граю саме за «Інгулець».
– У складі «Карпат» ви грали в 2012-2014 роках. Український футбол дуже змінився з того часу?
– Зізнаюся вам чесно, коли я грав за «Карпати», не мав шансів пограти достатньо у Прем’єр-лізі. Тому мені важко порівнювати й оцінювати. Але, за відчуттями як гравця, в українського чемпіонату хороший рівень. Підібрані добротні гравці. Радий, що «Інгулець» просувається у Кубку України. З нетерпінням очікую найближчих матчів. Цікаво буде зіграти проти «Арсеналу» як лідера Першої ліги, дуже хочеться перетнутися і з командами із найвищого дивізіону.
– Які будуть завдання на сезон у «Інгульця»?
– Наш президент – максималіст. Він будує великий футбольний клуб крок за кроком. Ми завжди граємо на перемогу й налаштовуємося на кожного суперника.

«Ми завжди можемо грати краще, тому що вчимося щодня»

– Угорщина, Польща, Південноафриканська республіка… Як ви після таких подорожей опинилися в «Інгульці»?
– Я весь цей час не розлучався остаточно з Україною – тут проживає моя кохана дівчина, з якою я одружився. У мене тут вже багато друзів. Тож, після повернення із Південної Африки, я очікував нових викликів. Мені зателефонували й спробували спробувати себе в «Інгульці». І ось я тут – вивчивши історію клубу і його стрімкий розвиток, вирішив, що буде цікаво зростати разом із цим колективом.

Фото: fc-ap.com.ua

– «Інгулець» – клуб, який не так давно грає на професіональному рівні. Не було якихось пересторог з цього приводу?
– Ні. Наш президент має великі амбіції. Тут хороший менеджмент і тренерський штаб. Перед тим, як сюди приїхати, я багато читав про «Інгулець». Побачив на свої очі, яка тут база, поля, стадіони. Я сам переконався, що це один із найбільш прогресуючих клубів. Сподіваюся, в майбутньому «Інгулець» стане одним із найбільших клубів України. Чому ні?
– Олександр Поворознюк мав з вами персональні розмови?
– Так, я, щойно прибувши, багато почув про президента клубу й спілкувався з ним. Як я й казав, це великий фанат футболу. У нього є своя ціль, і він все робить для її досягнення. Клуб зростає завдяки його підтримці, баченню та розумінню.
– Що скажете про Петрове та Володимирівку?
– Красива природа, хороші люди. Я, як футболіст, дуже ціную якісні поля – по-моєму, вся Перша ліга може їм позаздрити, рідко коли подібні бачиш.
– Як проводите час?
– Його не так багато – ми серйозно тренуємося, Сергій Лавриненко, наш босс, дає нам хорошу навчальну програму. Приділяє увагу кожному. Коли у мене є вільний час, я проводжу його з одноклубниками, сусідами по кімнаті на базі. Граємо в комп’ютерні ігри, дивимося футбол – чемпіонат України, єврокубки, збірні.
– У команді є з ким перемовитися кількома словами англійською?
– Так. Є хлопці, які можуть говорити англійською. Та й інші стараються зрозуміти мене, коли я говорю англійською, стараючись додавати українські слова. Спілкуємося нормально – головне, що розуміємо, що з нас вимагається.
– «Інгулець» минулого сезону й нинішнього – як різні команди?
– Насправді, те, що ви зараз бачите, це результат планомірної роботи. Ми завжди можемо грати краще, тому що вчимося щодня!
– Які ваші улюблені страви? В Україні за африканською їжею не сумуєте?
– Я не перебірливий у харчуванні. Українська їжа мені цілком подобається – вдячний нашим кухаркам та кухарям.

«Що здивувало в Україні? Наскільки важко команди працюють взимку!»

– Зустрічали уже в Першій лізі знайомих по «Карпатах», інших командах?
– Так, звичайно. Ще навесні у «Буковині» та «Вересі» траплялися давні друзі. Й цього сезону теж. Знайомий з багатьма українськими футболістами.
– Технічному, невисокому гравцеві, як ви, не важко грати у Першій лізі проти потужних «тафгаїв» та «бійців»?
– Ой, я навіть не знаю, чи я настільки уже технічний на фоні інших гравців Першої ліги… В Україні насправді багато хлопців, які можуть зіграти красиво, технічно, сміливо.
– Що стало для вас найбільшим здивуванням в українському футболі?
– Наскільки важко команди працюють взимку!
– За кілька років, відколи вас не було в Україні, де встигли побувати, що побачили?
– Трішки довелося поїздити, але це був для мене шанс показати себе й навчитися чогось нового. Із вдячністю згадую свої попередні команди, а також, звичайно, «Інгулець» за те, що повірив у мене.
– Які враження привезли з Угорщини, Польщі та Південної Африки?
– Вся моя кар’єра – це книга, і від кожного місця, де я мав честь грати, я виношу для себе якийсь урок. Тож, як завжди у житті, ти маєш хороші й погані моменти. Але завжди маєш насолоджуватися грою в футбол. Єдине – щоб без травм.
Де було найцікавіше? В Україні! В угорському «Капошвар Ракочі» я фактично не грав. У польській «Сандеції» мав хороші моменти, так само у південноафриканському «Фрі-Стейт Старс». Але моє найбільше бажання – грати постійно, приносити користь команді, прогресувати.

«В академії «Барси» грав із Рафою Алькантара та Сержі Роберто»

– Ви закінчили в Камеруні Академію Самуеля Ето’О. Що це за навчальний заклад і наскільки опікується ним зірковий футболіст?
– Це його проект для людей Камеруну. Для мене також все починалося саме звідти. Я завжди буду вдячний Самуелю Ето’О та його помічникам, які допомогли мені втілити в життя мою футбольну мрію. Навчатися у цій академії – честь для кожного камерунського футболіста. Ми всі рівняємося на Семмі! Багато вихованців Ето’О стали професіональними футболістами в Європі.
– Як вас знайшла «Барселона»?
– Ми грали на турнірі в Іспанії – в Тенеріфе, де фундація Самуеля Ето’О отримала почесне запрошення й виставила свою команду. Наша камерунська академія дійшла до фіналу, тож «Барселона» запросила відразу шістьох наших гравців! Мені також випала така честь.
Мої відчуття? Щастя! Ето’О для Камеруну – це як Шевченко для України. Ми опинилися за його підтримки у «Барселоні», тож старалися себе проявити, не підвести Семмі, зіграти гідно нашої країни.
– Які відчуття – бути частиною такого великого клубу?
– Це мрія, яка стала реальністю. «Барса» – це одна родина. Коли ти навіть юний гравець академії клубу, ти носиш форму з цим великим гербом і відчуваєш велику відповідальність.
– Не загравши у «Барселоні», зберегли до неї такі ж теплі відчуття?
– А хіба може бути інакше? Я на все життя лишаюся шанувальником цього футболу. Хто може не любити футбол «Барси»?!
– Хто ваші колеги по академії «Барси»?
– Я грав із Рафою Алькантара, Сержі Роберто. Це – найбільш відомі. Але клас «Барселони» такий великий, що всі мої однокласники лишаються у футболі. Вихованців «Барси» можна побачити у багатьох лігах по всьому світу. Ви їх обов’язково виділите на полі.
– Чи доводилося зблизька бачити великих зірок «Барси»?
– Звичайно. Я навіть тренувався під керівництвом Пепа Ґвардіоли з Мессі, Іньєстою, Піке, Бускетсом і всіма іншими. Це було таке щастя! Ми, хлопці з юнацького складу, стежили за кожним їхнім рухом!
Які вони? Великі професіонали, майстри футболу. Творять чудеса – тренування у «Барси» це як найкращі шоу футболу!
– Що для себе із барселонівських уроків взяли?
– Все бачення футболу, розуміння важливості гри з м’ячем. Приємно, що в «Інгульці» цьому всьому також приділяють увагу.
– Яка ваша мета у нашому клубі?
– Хочу зростати разом із «Інгульцем». Щодня насолоджуватися футболом. Все інше прийде з часом, завдяки тяжкій праці над самовдосконаленням.

Прес-слуба ПФЛ за матеріалами fc-ap.com.ua

SportArena.com – інформаційний партнер ПФЛ