Іван Михайленко — герой восьмого туру в Другій лізі

 Інтерв'ю півзахисника ФК "Дніпро" Івана Михайленка про власну кар'єру і футбольні завдання

На п’ятій компенсованій арбітром хвилині влучний удар цього нападника приніс перемогу Дніпру над Таврією-Сімферополь — 1:0. Йому лишень 18, ще минулого сезоні він грав у чемпіонаті ДЮФЛУ, але це вже другий його гол у професіональному футболі.

А ще його батько, відомий у минулому півзахисник збірної України Дмитро Михайленко, котрий нині очолює СК Дніпро-1 — найголовнішого конкурента команди свого сина.

ПФЛ спілно зі Sport Arena визнала Івана Михайленка найкращим гравцем восьмого туру Другої ліги.

— Іване, зрозуміло, що пауза між турами – як кіт наплакав, але все ж поговоримо про перемогу над Таврією. Адже згадувати приємне не набридає?

— То воно спочатку приємно, а наступного дня вже думаю про майбутню гру.

— Матч ти розпочав традиційно – в запасі. Дуже нервуєшся на лавці, особливо, коли у партнерів не все виходить?

— Взагалі не нервуюся. Трохи за команду переймаюся, а за себе ні, немає мандражу.

— Є футболісти, котрим виходи на заміну взагалі не вдаються, інші, навпаки, грають краще, аніж у старті. Ти з яких?

— Не знаю, це більше питання підготовки. Завжди повинні бути сили грати: і в старті, і виходячи на заміну.

— Олександр Поклонський випустив тебе на 85-й з надією, що ти заб’єш, чи подумки ви вже погодилися на 0:0?

— Мабуть краще у тренера запитати. Але він завжди каже: «Давай, буде момент, потрібно реалізувати». Я вийшов з відчуттям, що момент буде.

— Згадай, як забивалося? У вас із тезкою Будняком награна зв’язка?

— Можна і так сказати, ми ж партнери. Я побачив, що він підняв голову і буде віддавати передачу,тож прискорився і прийняв м’яч в штрафному майданчику.

— Ще поки м’яч летів ти вже знав, що будеш з ним робити?

— Так, знав, що буду робити: якраз підготував позицію для подачі. Прийняв, головою прокинув собі, захисник пролетів повз. Цілив у дальній кут, але суперник накрив удар, стався невеликий рикошет і м’яч влетів у ворота.

— А загалом для тебе чиї паси найкомфортніші?

— Мені без різниці. Ми одна команда, разом знаходимося, знаємо, хто і що вміє. Особливих проблем не відчуваю.

— Зазвичай Олександр Поклонський скупий на похвали, але тебе молодцем назвав. Вочевидь, потішив ти його дуже?

— Звичайно, на 95-й хвилині забити гол.

— А ще тренер ледь не пообіцяв виставити тебе на матч із Суднобудівником у старті. Не боїшся сполохати фарт, адже ти й Металісту 1925 з заміни забив?

— Ні, не боюся. Все залежить від тренера, якщо поставить, буду віддаватися на всі сто. Якщо ні, з таким же настроєм можу вийти на заміну.

— Минулого сезону ти ще виступав у чемпіонаті ДЮФЛУ, навчався в школі. Зовсім не боявся Другої ліги?

— Просто спочатку здавалося, що Друга ліга слабка, порівнюючи з Прем’єр-лігою, з Першою. Але зараз пограв тут і розумію: якщо порівнювати з чемпіонатом U-21, то Друга ліга навіть краща. Боротьби тут більше, гра силова виходить.

---

— Ось ми згадали школу, дитинство. Ваня, зізнайся, бути сином уславленого футболіста – легко чи важко?

— Я не надаю цьому значення, просто намагаюся грати у футбол.

— Коли вперше познайомився зі справжнім футбольним м’ячем, певне, й не згадаєш?

— Пам’ятаю, на день народження, рік мені був, подарували м’яча. А взагалі в 9 років почав грати у футбол.

— Тобі було лише два роки, коли батько поїхав грати до Ізраїлю. Ви з мамою теж за ним?

— Так, поїхали, там мешкали десь два роки. А потім і на Кіпрі жили, коли батько там грав. Так, я там, можна сказати, і починав займатися футболом у місцевій команді. Її назва? Ой, я вже й не пам’ятаю кіпрських подробиць, маленьким був…

— Коли батько вдруге прийшов до Дніпра (2002-2006 рр.), ти вже впізнавав його по телевізору?

— По телевізору – не пам’ятаю. Пригадую, з мамою відвідував домашні матчі і багато раз був на базі, на полі бігав. Ось базу із самого рання пам’ятаю чудово.

— Після Кіпру тебе тато відвів до ДЮФШ Динамо. До якого тренера потрапив?

— Першого погано пам’ятаю, вони часто змінювалися. А потім довгий час був Юрій Лень.

— Відразу побіг в атаку?

— Спочатку рік грав у півзахисті, а потім тренер відправив в нападники, згодом і сам звик.

— У першому ж чемпіонаті ДЮФЛУ у складі Динамо U-14 ти в 21 матчі провів 22 голи. Тренер був у захваті?

— Так, а потім ми поїхали на фінальну частину, і там я не забив. У групі команди слабкі були, а на фінал приїхали – найкращі. Тоді я й зрозумів, що потрібно серйозно додавати для боротьби з хорошими суперниками.

— Із 2009 року Дмитро Михайленко працював у тренерському штабі Дніпра, ти займався в Динамо. Чия була ініціатива влітку 2014-го переїхати до Дніпра й відповідно змінити київську академію на тамтешню?

— Разом вирішували, з родиною. Батько запропонував і вирішили спробувати.

— Жаль було розлучатися із динамівськими друзяками?

— Звичайно, провів там шість років, чимало матчів провів, потоваришував із хлопцями, і було прикро. З багатьма я й досі підтримую стосунки — Хахльов, Куліш, Миколенко, Янаков, це мої друзі.

— Привітав Миколенка із дебютом у першій команді?

— Ні, забув, на жаль (посміхається).

— Із ким першим подружився у Дніпрі? Із ровесником Будняком?

— Я знав пацанів до цього, і відразу з усіма зійшовся. Не сказав би, що тяжко довелося, спочатку просто незвично було. Та потім звик і не дуже тяжко довелося.

— Вас в академії було багато нащадків знаменитих батьків – Костишин, Рикун, ти. Ви коли-небудь говорили між собою про татусів, про їхні кар’єри?

— Може, якісь моменти і згадували.

— Халепа, що сталася з Дніпром, не змусила пожалкувати про перехід із Динамо?

— Радше змусило задуматися, але пожалкувати — ні.

— Минулого сезону ти, виступаючи за дубль (10 матчів, 4 голи), грав ще й за юніорів (5 матчів). Не важко було розриватися?

— Ні, взагалі не тяжко. Я знаходився в дублюючій команді, і коли не потрапляв до заявки, тренер спускав у U-19.Ми всі разом мешкаємо, один колектив і труднощів не було.

— Батько тобі давав якісь поради?

— Різні, в плані гри підказував, як бути в різних ситуаціях, що робити. Я прислухався.

— А якимось чисто професіональним речам навчив?

— Аякже, як обирати позицію навчив, підказував, як діяти в тактичному плані. В технічному — це вже моя справа, як буду тренуватися.

— Ви зараз мешкаєте разом, в одній квартирі?

— На одній території.

— Він дуже переживав, коли Дніпро вилітав із УПЛ?

— Всі переймалися.

— Погодься, було б логічно, щоб батько із сином працювали в одному клубі. А ви зараз – конкуренти.

— Не знаю, не мені вирішувати.

— Вдома взагалі не розмовляєте на футбольні теми?

— Навпаки, більше про футбол тільки й балакаємо. Можемо разом і переглянути – Лігу чемпіонів, чи матчі збірної України. Так, звісно, ми емоційні глядачі, кричимо. А в побутовому плані навіть не знаю. Зрозуміло, разом робимо багато чого, але традицій немає.

— Твоя мама Карина розповідала, що в дитинстві тато привчав тебе читати. Й досі любиш книги?

— Якщо є щось цікаве, то так. А якщо не притягує книжка, то не читатиму.

— Приклад Андрія Ярмоленка, про перехід якого у дортмундську Борусію тільки й балачок, вкотре підштовхнув ще старанніше тренуватися?

— Безумовно. Це приклад для усіх молодих футболістів.

• Народився у Києві.

• Із українських футболістів кумира не було, із закордонних — Роналду на першому місці, а ще Ібрагімович.

• Хоббі? Подорожувати люблю, музику слухати.

• Мрія, певне, як і в усіх футболістів: пробитися на європейський рівень.

 

Прес-слуба ПФЛ

Sport Arena - інформаційний партнер ПФЛ України