Півзахисник "Дніпра-1" Сніжко: гол у ворота Буковини не святкував би

Інтерв'ю півзахисника СК "Дніпро-1" Олександра Сніжка про початок кар'єри, стосунки з тренерами і про свою мрію

---

Цей 21-річний півзахисник не часто забиває сам, зате із задоволенням ділиться м’ячем із партнерами навіть у найвигідніших для удару позиціях. Приміром, у поєдинку останнього туру чемпіонату другої ліги, в якому Дніпро-1 розгромив Реал Фарму 4:1, Олександр Сніжко не забив жодного. Натомість віддав три результативні передачі. За що й був визнаний ПФЛ спільно зі Sport Arena Героєм сьомого туру.

— Олександре, досі ви виступали виключно за команди Першої ліги. Як прокоментуєте зниження кар’єрного росту?

— Особливої різниці не бачу, просто в якихось моментах люди можуть якісніше прийняти рішення. А так, в принципі ми зіграли сім турів і суперники тут зібралися, з якими було непросто. Той же Металіст, Таврія, Дніпро, з Нікополем невдало зіграли. Є команди, які можуть гідну конкуренцію скласти.

— Реал Фарма — міцний опонент, у минулому сезоні посів п’яте місце, а ви так багато їм забили. Настільки сильнішими були?

— Велику роль зіграло налаштування. Отримали ляпаса від Нікополя і всі були мотивовані на матч з Реалом Фармою. Плюс м’яч по полю ковзав, все швидко відбувалося, велику роль зіграв і швидкий гол.

— Як загалом оціните силу твоєї команди? Багато хто називає вас головним фаворитом ліги.

— Наше завдання – підвищення в класі, не потрібно приховувати, це так і є. Ми ставимо перед собою таке завдання, і керівництво його озвучує. Повинні виходити на матчі і грати першим номером.

— Ви новачок у команді, але судячи з пасів, порозуміння з партнерами вже повне?

— Потихенько розумієш вимоги, плюс є досвідчені люди, які можуть допомогти порадою. Сергій Кравченко підказував, і з Владиславом Войцеховським на тренуваннях обговорювали моменти. Так і вийшло.

— Ви дебютували за Дніпро-1 у матчі Кубка проти Буковини (5:0), вашої колишньої команди. Що відчували?

— Навіть не знаю. Як дізнався про суперника, здивувався, мабуть, це невипадково було. Я вийшов хвилин на 20, був епізод з пенальті, хотів пробити, але звісно не святкував би. Рік у Чернівцях провів, гарні стосунки залишилися з партнерами і керівництвом. Було приємно зустрітися.

— А хто конкретно покликав із Буковини до Дніпра-1?

— Я розмовляв із Дмитром Станіславовичем Михайленком, і був контакт із Андрієм Русолом.

 

 

— Міняти команду, яка хоч і вилетіла з Першої ліги, але була більш досвідченою, на новачка другого дивізіону – вельми ризиковано. Чи не боялися?

— Побоювання завжди є, та в мене був час подумати, і футбольні люди, і родина допомагали приймати рішення. Гадаю, не помилився, думаю і надалі такий рівень показувати.

— До Дніпра вас, як свого, запрошували, адже ви пройшли школу Кривбаса, академію Дніпра?

— Саме так.

— А в Дніпро Поклонського не кликали?

— А у них, якщо не помиляюся, був бан на трансфери. Так що не могли навіть.

— Розкажіть нарешті, як же ви потрапили до ДЮСШ Кривбас, народившись у Запоріжжі?

— Кілька разів їздив на оглядини, я трохи відставав, оскільки лише у 9 років пішов на футбол, а хлопці з 6-7 займалися. Першого разу погано склав тести, а потім приїхав і вже показав нормальні результати. Опинився в Кривбасі, і пройшов шлях до 16 років.

— Влітку 2011-го вас забрали до Дніпра. Насильно чи бігли підстрибом?

— Якось ми грали матч в Дніпропетровську, там люди дивилися з Дніпра, сказали, що я виділявся. І хотіли б бачити мене у себе. Явирішив поїхати на оглядини, тренувався там 70 днів, потім сказали, що я залишаюся.

— До якого тренера потрапили у знаменитій академії?

— У мене були наставниками Ігор Васильович Товкач і Володимир Іванович Кузнецов. З ними перший рік провів.

— Хто з відомих нині футболістів був вашим однокласником?

— Ігор Когут, Владислав Кочергін — це мабуть найвідоміші, пограли в Прем’єр-лізі.

— Закінчивши школу, без проблем потрапили до команди U-19?

— Тоді її тренував Поклонський, там помінялися тренери, і він прийняв команду. Ми коли поїхали на фінал ДЮФЛУ останній рік, U-17, він там був деякий час і дивився людей з команд. І нас чоловік 11 потрапило до нього. Не можу сказати, що легко, всі намагалися і доказували. Можу сказати тільки спасибі, зіграв велику роль у моєму становленні.

— Чому ж якраз на 19-річчя довелося піти з Дніпра до криворізького Горняка?

— Виходить, я не міг грати за U-19, а дубль Дмитра Станіславовича вже був сформований. Це не було моєю ініціативою, довелося.

— Перша ліга зустріла привітно чи вороже?

— Ще Поклонський тоді казав, що «Перша ліга – це дорослий футбол, силовий, перший час на ейфорії можеш проявити себе, а потім по ходу сезону тяжко буде». Так і сталося, спочатку потрапляв до заявки, потім ні.

— І зіграли у підсумку в сезоні-2015/16 лише в одному поєдинку, та й то 36 хвилин.

— Я періодично просто сидів в заявці, але не грав, через товариські матчі потрібно було доводити. Проте розумію, що пройшов гарну школу, і потім в Буковині було легше грати.

— Що сталося з Гірником? Команда знялася з чемпіонату першої ліги, бо просто закінчилися гроші?

— Нам реальних причин ніхто не казав.

— Зате в минулому сезоні ви вже награлися донесхочу. До Чернівців Сергій Шищенко покликав?

— Нас троє з того Гірника пішло до Буковини, вони старші мене і спитали, чи не хочу продовжити виступи у Першій лізі. Я сумнівався, тому що не дуже вдалий рік у Гірнику видався, але я хотів спробувати сили в Першій лізі.

Тоді ще був тренером Руслан Мостовий, і якраз я гарно себе в першому товариському матчі проти Поділля проявив: забив двічі і передачу віддав. І того ж дня прийшов Шищенко, він бачив цей спаринг, я був на оглядинах ще кілька днів, і потім вже домовилися підписати контракт. Але потрібно було доводити, спочатку на заміни виходити. Вийшов проти Тернополя на заміну, проявив себе і потім вже грав.

— Чим запам’ятався час, проведений на Західній Україні?

— Сподобалась культура, місто, менталітет. Місто компактне, все добре було. Я отримав гарну школу особливо за перші півроку, коли грав у Шищенка. Зараз я в Дніпрі, і у них із Дмитром Станіславовичем схожа модель гри,тож деякі моменти я роблю, як раніше, платформу, щоб грати тут, я отримував у Шищенка.

— Всі вимоги Михайленка виконуєте, він задоволений вами?

— Ніколи не можна повністю бути задоволеним, в якісь моменти він вказує, що потрібно робити. Ось навіть остання гра, в плані результативних передач добре, але були моменти, де я сам розумію, що міг краще зіграти.

— Тренер не просить частіше бити по воротах, забивати?

— У нас були матчі, де потрібно було менше катати м’яча, а просто навантажувати воротаря, але ми цього не робили. Звичайно, вже працюємо над цим, і звертаємо увагу. Все приходить з часом і впевненістю, сподіваюся, будемо більше бити з-за меж штрафного і голи прийдуть.

— Навіть у матчах дитячо-юнацької ліги ви не виділялися результативністю: лише 10 голів у чотирьох чемпіонатах.

— Раніше я все одно віддавав передачу, навіть там, де непотрібно було.

— Посеред минулого сезону ви казали: хоч би один забити. Забили. А в нинішньому чемпіонаті скільки хотілося б?

— Якомога більше, конкретної цифри не можу сказати. В минулому сезоні для впевненості хотів перший м’яч забити, жаль, що тільки наприкінці зумів.

 

• Народився у Запоріжжі.

• Мій перший тренер – Михайло Іванович Друзь

• Мені з дитинства подобається Манчестер Юнайтед, моя перша футбольна форма була. Ще Ювентус імпонує. Ось ці два клуби. З гравців раніше Мессі подобався, зараз вже більше по позиції звертаю увагу. Озіл дуже подобається, Сергій Кравченко рекомендував звернути увагу на Давіда Сілву, останнім часом переглядаю його дії.

• Останній рік намагаюся більше літератури почитати і англійську мову підтягнути. Старші люди кажуть, це знадобиться.

• Авжеж, мрія є. Я б хотів залишити слід в українському футболі, щоб могли згадати з часом. Така мрія повинна бути у кожного, дай Бог, щоб вийшло вище, дорости мінімум до Прем’єр-ліги. Залежить від бажання і того як будеш прогресувати.

 

Прес-служба ПФЛ

Sport Arena - інформаційний партнер ПФЛ України