Клубні традиції: "штучно" чи істотним шляхом? (фото, відео)
Володимир Гребьонкін для блогу ПФЛ про "Два кольори", чорний список та "мольфарку"
Цей запис мав з`явитися ще півтора місяці тому. Проте хотілося відпочити від футбольних подій. Однак негоже стартувати у новий сезон без тексту в блог.
Сьогодні поговоримо про традиції. Без них як мінімум нецікаво. У 2015 році, коли ми у "Вересі", де я на той час очолював Інформаційну службу, готувалися до першого домашнього матчу після п’ятирічної перерви, вирішили започатковувати традиції. Першу спробу присвятили відданим вболівальникам - придумали такого собі Сан Санича на прізвисько "Газета". Я придумав "сльозогінну" історію, щоразу заклеювали одне крісло на 18 секторі газетами... Через два-три матчі стало зрозуміло, що ніякої традиції звідси не зросте.
На 22-й хвилині (а також 67-й) матчу активні вболівальники "Вереса" співають пісню "Два кольори". Обов’язково хтось стежить за часом, є вболівальник, котрий дає команду підняти рози і заводить перший рядок. Ця традиція зародилася лише у листопаді 2016 року, але без "Два кольори" сьогодні важко уявити наше вболівання.
Цікаво, що утворення традиції попри "молодий вік" уже оповите легендами. Я спробував знайти відповідь на запитання чому саме 22-а хвилина? За однією з версій 22 тому, що це номер на футболці гравця Ростислава Волошиновича, улюбленця рівненських активних вболівальників. За іншою версією, тому що 22 - це код віршованого рядка "Два кольори мої, два кольори" (червоний і чорний - кольори "Вереса"). Яка з версій первинна - я досі не знаю. Точно відомо, що традиція зародилася в автобусі під час виїзду до Тернополя і що знову співаємо про два кольори на 67-й хвилині тому, що це 22 хв. другого тайму (45+22).
Ці два приклади свідчать, що краще "зростають" традиції, які виникають на вболівальницькому грунті. Хоча, думаю, можна пошукати в історії клубу, історії міста, краю цікаві речі, з яких вдасться "штучно" виростити традицію.
Розповім іще про наші вболівальницькі традиції - їм теж небагато років, але для нас це традиційні речі. У своїй спільноті ми голосуванням визначаємо найкращого гравця матчу, а потім вручаємо йому грамоту-відзнаку. Повірте, цей заламінований аркуш власного дизайну є додатковим стимулом, мотивацією для гравця - ми в цьому пересвідчилися.
І можете зараз не повірити, але найкращому бомбардиру Першої ліги сезону 2016/17 років Руслану Степанюку було складно одержати відзнаку - навіть попри "дублі" у кількох матчах поспіль. Однак одного разу свято таки сталося :)
У нашій спільноті традиційно відбувається конкурс прогнозистів - у нас він має назву "мольфарка". Організатор від себе забезпечує приз тому, хто вгадає - наразі ми преміюємо сувеніркою власного дизайну. До речі, зараз у традицію "мольфарства" впроваджується нововведення - той, хто прогнозує програш "червоно-чорних", а вони виграють матч, то ця особа має записати відеовибачення. Інакше потрапить до "чорного списку" спільноти і не зможе брати участь у розіграшах призів.
Дехто з нас має персональні традиції - післяматчеве фото з голеадорами. На майбутній фарт.
Традицією в LuckyFans стало організовувати конкурси демотиваторів, розігрувати призи. Також на стадіоні ми традиційно вигукуємо прізвища гравців при оголошенні стартового складу на початку матчу. Із традиціями клуб значно "живіше", вболівальникам цікавіше - тому придивіться до своєї історії, своєї команди, свого стадіону, запитайте вболівальників, "старожилів" і матимете матеріал - скликайте креативну команду й творіть!
Привіт, моє ім'я Володимир Гребьонкін, я співзасновник клубу футбольних вболівальників "LuckyFans". У Рівному з однодумцями ми розвиваємо вболівальницький рух, створюємо свою фанатську культуру. У цей блог пишу на теми, які нас - вболівальників - хвилюють-цікавлять.
