Нападник СК "Дніпро-1" Кожушко: грати поруч з Ротанем - це щось неймовірне
Нападника «Дніпра-1» Олега Кожушка визнали Героєм першого туру серед молоді
Чи не найпривабливішою з-поміж інших зустрічей стартового туру нового чемпіонату другої ліги виглядала дуель «Дніпра-1» та «Металіста-1925». Зовсім недавно футбольні протистояння Дніпропетровська й Харкова прикрашали Прем’єр-лігу, зараз же маємо принциповий двобій молодих клубів у групі «Б» другої ліги.
Перший очний бій мінімально виграв «Дніпро-1» (1:0), єдиний гол на рахунку 19-річного нападника Олега Кожушко. Тож, у ПФЛ України та проекту Золотий Талант України майже не виникало сумнівів, кого ж обрати найкращим молодим гравцем першого туру.
- Олеже, давай відразу ділись враженнями, адже їх, певне, чимало: новий чемпіонат, нова команда. Які відчуття?
- Вражень і справді багато. Добре почали, задоволений. Будемо сподіватися, що ні одного матчу не програємо, і якомога швидше вийдемо в першу лігу.Це головне завдання.
- Ти став героєм і матчу з «Металлістом 1925», і туру. Як гралося?
- Принциповий поєдинок, ми давно вже не грали, все одно відчувається напруга. А зараз приємні емоції, завжди радісно вигравати, радий, що забив гол, і команда виграла.
Як вдалося відзначитися?Трудовий гол, на тренуваннях ми відпрацьовуємо такі ситуації:я побіг і забив. Міг іще, але так вийшло.Головне, що виграли.
- Ти ще й жовту отримав. За що?
- Сам не зрозумів. Мабуть просто через те, що білі труси були під темними шортами. За це напевне. Я навіть не питав, арбітр просто показав.
Олег Кожушко №87. Фото: Станіслав Медвідь
- Ти ще був дуже молодим, коли «Дніпро» Рамоса з’ясовував із «Металістом» Маркевича, хто ж з них сильніший. Чи вже слідкував?
- Коли в академії «Дніпра» грали, з нетерпінням чекали цих матчів, навіть на фан-сектор ходив з друзями. «Дніпро» тоді сильний був -Коноплянка, Стринич, Калиніич, Зозуля, Ротань. Із Русланом навіть вдалося пограти в команді. Академії вони допомагали, було все добре, ми їх поважали і любили як гравців. Тому й радий, що зараз вдалося забити харків’янам.
- На цьому матчі зібралося понад три тисячі вболівальників. Зрозуміло, не та атмосфера, що раніше, а ось у гравців ті емоції, справжні?
- Емоції справжні! Ми грали, і на нас дві з половиною тисячі ходило, а тут нова команда і три тисячі. Це також дуже приємно, в нинішній ситуації, виглядає як 15 тисяч. Сподіваємося,з кожною грою вболівальників ставатиме більше, а нам буде легше грати. Ми ж для них граємо.
- Ти морально вже звик до думки, що після Прем’єр-ліги доведеться борсатися у другій, дертися нагору із самих низів?
- Певна річ, ситуація не дуже. Але це нова команда, тренери, розмовляв з ними, і вони переконали, що у цієї команди великі амбіції, вже через два роки хочемо грати у вищій лізі. Це головне. І моя справа: допомогти цій команді в подальшому посідати високі місця в Прем’єр лізі. Зараз основне, щоб це якнайшвидше сталося.
- У минулому чемпіонаті останнє місце в другій лізі посів «Суднобудівник» із твого рідного Миколаєва.
- Ну, я не в самому місті народився, там поруч, за три кілометри від Миколаєва.
- Миколаїв достатньо велике місто, аби знайти інші захоплення, спокуси. Як взагалі потрапив до секції «Торпедо-ВУФК»?
- Так я на початку не дуже й спокусився. У мене в сім’ї не захоплюються футболом, просто друг займався в школі «Торпедо», відвів мене, і так зав’язалося. Але я не хотів постійно грати, міг місяць не ходити на тренування, а потім повернутися.
- У «Торпедо» ти займався в групі Івана Дзеби? Хто ще з майбутніх футболістів з тобою вчився?
- Так, я у цього фахівця тренувався, дякую йому, саме він наполіг на тому, щоб я не кидав футбол,щоб не було цих перепадів подобається-не подобається. Спасибі йому, він зробив вагомий внесок у мою кар’єру, що я у підсумку доріс до «Дніпра».
Він нам так і казав: «Вас 25, а заграє лише кілька». Так і вийшло, з моєї групи заграв мабуть я один. А взагалі там у нас футболка Слави Чечера висіла, він саме з цієї школи.
Фото: Станіслав Медвідь
- У 2012 році «Торпедо-ВУФК» виграло той турнір у Нікополі, де тебе примітили селекціонери «Дніпра»?
- Я б не сказав, що мене запросили після турніру, я там не грав. Мене переглядали в чемпіонаті ДЮФЛУ. Ми тільки почали, перші півроку відіграли, і потім мене запросили в «Дніпро». Другу половину сезону грав уже в новій команді.
Володимир Миколайович Книш мене запросив, він працював тренером в академії «Дніпра». Я спробував, і так пройшов всі сходинки до першої команди.
- Батьки не боялися відпускати тебе до чужого міста? А сам?
- Зрозуміло, такий вік 14 років, взагалі страшно. У колективі можуть не прийняти, а молодий, якщо випав, то назад влитися важко.Але батьки наполягли і я поїхав. Перші півроку тяжко довелося, та згодом вже було нормально.
- Тоді академією «Дніпра» вже керував Жорді Гратакос? Спілкувався з ним? Він і досі з деякими випускниками листується.
- Так, я саме прийшов, коли бразильців прибрали, й запросили іспанських спеціалістів. Ми спілкувалися, наш рік вважався один із найсильніших. Гарна школа іспанська, на техніку працювали більше.
- Що запам’яталося з чемпіонатів ДЮФЛУ вже у формі дніпрян?
- Наша важка група, нелегко було з неї у фінали пробиватися. Але в останньому сезоні, найуспішнішому нашому, ми вийшли в пульку й посіли там третє місце. А так, всі роки яскраві були, ми давали бій грандам, добрі спомини.
- Після випуску з академії твоя кар’єра закрутилася немов дзиґа. У сезоні 2015/16 ти 17-річний постійно грав в команді U-19, водночас провів чотири матчі за дубль у Дмитра Михайленка, і навіть дебютував в основі у Мирона Маркевича.
- Так, швидко вийшло, не очікував, що за рік такий ривок станеться. ВU-19 гарно пішло, Олександр Поклонський почав мене ставити. Я завжди грав правого нападника, але тренер спробував мене попереду, в мене пішло, почав забивати, привернув увагу Михайленка.І він через півроку мене до дублю взяв. Я й там забив, поїхав у збірну, і там забив.
Аж раптом Маркевич каже, щоб я на останню гру чемпіонату УПЛ з «Олімпіком» готувався, вона там вже нічого не вирішувала (і закінчилася внічию 1:1 – прим. ред.).Мирон Богданович сказав:«Дамо шанс, зіграєш». Приємно було дебютувати, я застав ще той склад, старі емоції.
- Не злякався?
- Звичайно, страшно було – у складі Чигринський, Ротань, Зозуля. Зайшов до роздягальні і не знав, що робити. Чигринський і Зозуля особливо підтримували і допомагали молодому.Тож переборов себе і зіграв нормально.
- Це в тому травневому матчі відчув проблеми з паховими кільцями, чи вже влітку?
- Якраз в останньому турі проблема вже була. Потім поїхав у відпустку і воно все погіршилося, почав збори проходити і стало ще гірше. Все пропустив, півроку не грав, не вдалося відновитися.
Здавалося, тільки-но відновився, і знову воно, не міг побороти, потім у Німеччині…
- …різали?
- Ні, у мене запалення кістки, і грижа пахова, але її, сказали, можна не видаляти. Зробили уколи, полегшало, зміцнював спину і так потроху виліз.
Коли прилетів назад, почав набирати форму, воно попустило трохи. Тільки місяць тому вже так більш-менш почав нормально грати.
- Ви, молоді гравці «Дніпра», припускали, що вже в наступному сезоні майже повним складом на чолі з Михайленком перейдете в першу команду і гратимете в УПЛ?
- Ми знали. Мені Єзерський з Нагорняком сказали, що ти поїдеш з нами на збори. Був дуже радий. Коли нас зібрали, просто був розвал і так вийшло, що поїхав.
- Не шкода було ветеранів, на чиї місця ви прийшли? Вони змушені були бігти з «Дніпра» світ за очі.
- Жаль було, але жалко весь «Дніпро» було. Вони грали в Лізі Європи, а через рік розвалюються, шкода було людей, які вклали в команду душу. Гравці всі гарні, гадаю, кожен пішов у хорошу команду, і все у них буде добре.
- Ти зіграв в чемпіонаті УПЛ в 13-ти матчах. Суперництво з ким запам’яталося найбільше?
- Мабуть, від матчів проти «Шахтаря» й «Динамо» найбільше вражень, вони виявилися дуже важкими. Але приємно бігати з такими гравцями на одному полі. Це найприємніше, що було, є куди рости.
- Забити тобі гранди не дозволили, та й взагалі голів в УПЛ у тебе ще немає.
- Спочатку було взагалі важко,зокрема й фізично, багато пропустив, не відчував м’яча. Водночас хвилювався, щоб знову рецидиву паху не сталося. Втратив форму і особливо не вийшло вкотитися в сезон. Сподіваюся, зараз налагодиться і через два роки заб’ю вже у вищій лізі.
- Хоча майстер пасу з вами грав неабиякий.
- Так, Руслан Ротань це взагалі щось неймовірне… Ми тренувалися, дивишся і не віриш, що він поруч грає. Досвід величезний, наче рукою кладе передачі, і з них багато голів забивали. Гарно з ним грати, він як батько на полі, мотиватор, характер, завжди битися до кінця. Така людина повинна бути на полі.
- Олеже, вас відразу по завершенні минулого чемпіонату розділили: хто в «Дніпро», хто потім в «Дніпро-1»? Взагалі, як це відбувалося, і чи зразу ти вирішив іти з Михайленком?
- Ми дограли в «Дніпрі», закінчували чемпіонат, казали, що, напевне, будемо у першій лізі. І вже тоді попросили дати відповідь, хто влітку йде, а хто залишається. Я поїхав додому, потім Михайленкові надійшло запрошення очолити СК «Дніпро-1» і Дмитро Станіславович покликав мене із собою. Великі амбіції у клубу, стало цікаво і я погодився взяти участь. Як такого поділу не було.
- Більшість футболістів пішло, в тому числі, й молодь. У тебе були пропозиції?
- Варіанти й були, але я не в формі, тай за кордон ще не готовий їхати, відчуваю по собі. Хочеться вийти на певний рівень і грати насамперед у вищій лізі за «Дніпро». Тож зараз думки тільки про це, бажання прискорити процес повернення до «вишки».
Фото: Станіслав Медвідь
- Ротань пішов, зате залишився Сергій Кравченко. Зараз вже він з капітанською пов’язкою. Поки що тільки грає, чи вже потроху поводить себе як граючий тренер?
- Він грає, я хочу сказати, що в гарній формі, і на тренерську посаду ще далеко не пора. Дуже потрібен команді як гравець. Досвід колосальний, 34 роки, і нам корисно грати поряд з ним, він підказує.
- Ти вважаєшся старожилом у команді, вже ближче до ветеранів, чи все ж ще молодий?
- Я ж молодий за віком, але можна сказати, може ближче не до старожилів, а так, підростаюче покоління. Взагалі у нас гарний колектив і немає такого поділу на групи, всі - одне ціле, і це нормально.
- Розкажи про свій теперішній клуб. Все нове: офіс, начальство?
- Нове, за начальство нічого не знаю, президент Юрій Береза, він головний, на кожен матч приходить, приємно, що очі горять, він нас стимулює і підбадьорює, щоб вигравали. А хто ще керує, мене не стосується.
- Подейкують, що зарплатня у вас така ж, що була в УПЛ?
- Плюс-мінус, так.
- Що знав про другу лігу? Що дізнався нового?
- Знаю, що тут багато боротьби, команди непоступливі, у нас розбори проходять, нам кажуть про сильні і слабкі якості суперників. А так особливо нічого не знаю. Хоча для мене всі команди знайомі, немає таких, кого б я не знав.
- Як збираєтеся грати з «Дніпром» Олександра Поклонського? По-товариськи?
- Це взагалі цікавий поєдинок буде, вже скоро, через кілька турів.
- Свій перший офіційний матч СК «Дніпро-1» зіграв у Кубку із «Буковиною» - 5:0. Незвично було так рано починати виступи в цьому турнірі?
- Так, в попередньому розіграші ми починали з 1/8 фіналу, а тут вже в 1/64 грали, незвично. Та то нічого, буде більше матчів, можна більше голів забити.
- Ти й відзначився у воротах «Буковини», забивши третій м’яч.
- Важлива гра, перша за СК «Дніпро-1». Потрібно було фундамент закласти, рахунок 5:0 сам за себе говорить. Люди прийшли підтримати, дебют гарний вийшов.
- Перемогу над «Металістом 1925» ви подарували Михайленкові на іменини. Це щоб із краватками чи годинником голову не морочити?
- Він ще за декілька днів до дня народження сказав, що найкращий подарунок для нього - перемога в першому турі, та ще й над таким суперником.
- Своє 45-річчя Дмитро Станіславович мріє відсвяткувати вже у першій лізі. Готові зробити такий презент?
- Це навіть не обговорюється, не бачу інших варіантів. Ніхто не хоче ще й на наступний рік залишитися в другій лізі, тільки перша! Ми все для цього зробимо.
Бліц
- Із зарубіжних чемпіонатів найбільше імпонує Англійська прем’єр-ліга, це найцікавіший чемпіонату світі.
- З-поміж клубів виділив би «Мілан», завжди мені подобався. Команда важкі часи переживала, сподіваюся, що ось-ось заживуть. Тому зараз я задоволений, хоч по вболіваю за них в єврокубках. А то на три роки клуб паузу взяв.
- Із гравців подобаються Ібрагімович та Агуеро.
- Хобі? Я різносторонній: картинг люблю, рибалку, коли додому приїжджаю, то з татом ходимо. Особливо вдома не сиджу, купа всього - теніс настільний і великий, на водних лижах покататися, усього потроху.
- Друзі-партнери? У нас всі спілкуються гарно один з одним. Раніше підтримував тісніші стосунки з тими, хто зараз в «Зорю» пішов, та й іншими, хто раніше залишив «Дніпро», з тим же Лопирьонком ми нормально спілкуємося.
Андрій Іванченко, pfl.ua
Премія Золотий талант України - інформаційний партнер ПФЛ України
