Спробувати сили у Японії. Герой 33 туру. Молодь. Єгор Демченко

Півзахисника «Авангарда» Єгора Демченка визнали Героєм 33-го туру серед молоді

Найкращим молодим гравцем 33-го туру ПФЛ спільно з премією "Золотий талант України" визнали 19-річного півзахисника "Авангарда" Єгора Демченка. Йому має бути шкода, що чемпіонат першої ліги закінчується. Адже прийшовши до краматорського клубу лише цієї зими, юний хавбек почав регулярно грати й забивати тільки зараз. Цього туру він провів перший гол своєї команди у поєдинку з «Іллічівцем» (2:1), у минулому - забив переможний м’яч у ворота «Оболоні-Бровар» (2:1).

За ці здобутки Єгора відзначили експерти, визнали найкращим молодим футболістом 33-го туру і його буде нагороджено фірмовою футболкою німецького бренду JAKO, яку ПФЛ вручить йому на одному з найближчих матчів.

-- Єгоре, слаломний прохід до воріт «Іллічівця» й потужний постріл під поперечку вражають. Щось подібне раніше витворяв?

-- Ні, такий гол вперше забив.

-- У минулому турі на твоєму рахунку вирішальний удар, хоча ти вийшов тільки на заміну. Тобі все одно?

-- В принципі,немає різниці.Звичайно, з перших хвилин приємніше грати,але, міняючи, когось легко вхожу в гру.

-- Чого це тебе прорвало? Кінець сезону, начебто має бути втома, апатія, а ти такий живчик.

-- Тренер почав довіряти, команда набрала хід, не програємо вже сім матчів, чотири з них виграли. Звідси й упевненість у собі.

-- Як гралося проти «Іллічівця» -- вже клубу УПЛ?

-- Складно було, вони контролювали хід гри. Хоча не основний склад виставили, але контролювали ситуацію, багато ми без м’яча бігали. Але забили два м'ячі і виграли.

-- «Авангард», до речі, в цьому чемпіонаті ні разу не програв чемпіону: у першому колі була нічия 0:0. Ви незручний суперник для маріупольців?

-- Я про перше коло не знаю, не буду говорити, оскільки прийшов лише цієї зими.

Звичайно, складно було, насамперед, завоювати довіру тренера, він казав, ще молодий… Перші місяці взагалі не грав. А колектив гарний, футболісти хороші, конкуренція. Поступово вливався, з кожним матчем зігравалися все більше, і до кінця сезону набрали форму.

-- Олександр Косевич – мужчина з характером. Швидко порозумілися?

-- Ні, були й непорозуміння, і сварилися часто, але він гарний мотиватор. Все робить для команди, тренування цікаві, чудово налаштовує на гру. Він авторитет для нас. Раніше не були з ним знайомі. Я чув, він працював у «Зорі», в «Кривбасі», всі казали - гарний тренер. Та спочатку мені було важко, навіть збирався йти звідси. коли не ставили до складу. Але потім почав у склад потрапляти.

-- Ясно, що перша ліга не межа твоїх мрій, тож куди рвонеш влітку? Закордон чи в УПЛ спробуєш проштовхнутися?

-- Я спочатку підписав з «Авангардом» контрактдо літа, але потім продовжив його ще на рік. Так що залишаюся.

-- Єгоре, тобі лише 19 років, а ти вже досвідчений мандрівник. Причому це в тебе змалечку: мешкаючи у селищі Степногорськ, що за 30 км від Запоріжжя, ти в шість років вже потрапив до знаменитої ДЮСШ «Металург».

-- Якщо чесно, то це випадково сталося. Пішли з другом пограти на стадіон, а в селищі мешкали батьки тренера «Металурга» Володимира Андрійовича Воробця. І він, приїхавши провідати рідних, побачив мене на стадіоні і попросив показати удари, техніку. А потім взяв і відвіз мене в «Металург», де тренером був Микола Сеновалов. Той сказав, що залишає мене, після того як я там тести склав на швидкість і ще деякі.

-- У Степногірську красиво? За два кілометри Каховське водосховище. Плаваєш як риба, та й рибалка, певне, гідна?

-- Так, вмію і плавати, і рибу ловити. А селище звичайне, опалення немає, свої каміни, воду по розкладу дають з семи ранку до 10 вечора.

-- Як тебе привітав обласний центр?

-- Відверто кажучи, прийшов і все таке незвичне, грав у футбол, але дуже хвилювався, тому спершу ні з ким не спілкувався. Добре, що хлопці нормально прийняли, досі підтримуємо стосунки.

Хоча однокласники розлетілися Україною: Єгор Клименчук в «Колосі», Чоботенко і Щебетун в «Динамо», Ігнатенко в «Шахтарі». З багатьма спілкуюся, з тим же Каплієнком іноді.

-- Микола Сеновалов із пацанами «Металурга» 1996 року народження сенсаційно взяв бронзові медалі чемпіонату U-14. Ви, молодші на рік, заздрили одноклубникам?

-- Ні,  не заздрив, був радий, що хлопці показали результат. Я починав з ними, місяців три чи чотири тренувався, а потім з’явилася команда 97-го року, і я перейшов туди. Ми за весь час мабуть лише одного разу виграли у 96-го року.

-- Ти задоволений, як складалася твоя кар’єра в ДЮФЛУ?

-- Так, я весь час грав у складі, забивав. Щоправда, у фінальну частину тільки перший рік вийшли, другий і третій не виходили, а на четвертий у стикових матчах «Динамо» програли. Результатом незадоволений, а так гарні команди були у нас, тому дитячою частиною кар’єри задоволений.

-- За великим рахунком, ти перескочив команду U-19, півроку там відіграв, і в листопаді 2014-го дебютував вже за дубль «Металурга». Важко було із старшими парубками проти таких же 21-річних хлопців битися?

-- Я більше хвилювався у U-19, там Сеновалов був і він усіх гравців 96-го року забрав собі, а у U-21, там Андрій Демченко був, і коли сказав у дубль переходити, я дуже зрадів. Він почав мені довіряти, а коли тренер довіряє і допомагає, набагато легше грати. Навіть у дебютному матчі з «Іллічівцем» гол забив.

-- Незважаючи на незрозуміле майбутнє «Металурга», дуже тішив дебют в УПЛ?

-- Звичайно, мурашки по шкірі йшли, як побачив в роздягальні форму, а там моє прізвище. Ми тоді з Ужгородом 1:1 зіграли. Фанати почали кричати, гарна атмосфера. Потім дзвонили рідні й близькі, вітали.

-- «Металург» після свого банкрутства залишився винен якісь гроші?

-- Так, місяців за п’ять.Та нещодавно пройшли чутки, що протягом двох-трьох тижнів «Металург» збирається виплатити всім. Вони хочуть відновлювати клуб, тож повинні виплатити гроші, щоб далі працювати. Дзвонили юристи, хлопці в клуб ходили, і повинні віддати там за чотири, п’ять місяців борги.

-- Хоч той юний «Металург» і програвав свої матчі в УПЛ, вас молодих після краху клубу, швидко розтягли по іншим командам. Тебе у січні минулого року ледь не підписала «Зоря». Зрадів?

-- Певна річ, був задоволений, без огляду взяли і відразу на два роки. Ми тренувалися на штучному полі, потім в залі, потім на іншому полі, в Маріуполь поїхали на третє поле.У підсумку в мене заболіло коліно, поїхали зробили МРТ, і мені кажуть: у тебе травма і ми не готові потягнути твою операцію, давай розривати угоду. Я не сперечався, і розірвав.

Поїхав до Запоріжжя, там кажуть, що є зміщення, але операція коштує шість тисяч і вона не обов’язкова, а відновлювання місяць. Можливо, в «Зорі» від мене хотіли здихатися…Адже врешті-решт, я операцію не робив і відновився так.

-- І опинився аж у другій лізі. Інших варіантів вже не було?

-- Був уже кінець березня, і варіантів справді більше не мав. Спочатку складно було, не слідкував за другою лігою. Рівень там гарний, хлопці мене прийняли, хоча спочатку не грав. Але потім тренер почав довіряти, і ми навіть вийшли у першу лігу.

-- Але ти не став продовжувати співробітництво, а полетів на Далекий Схід. Коли агент запропонував японський клуб «Джубіло Івата», ти, певне, й не повірив відразу.

-- Він мені каже:«Є варіант в Японії, хочуть тебе на оглядини». Я як жарт сприйняв, і сказав, що поїду.Аж тут він повідомляє, що через три дні потрібно бути в Києві, відкривати візу. Приїхав до столиці, мене зустріла дружина японського агента, ми підписали контракт: лечу на оглядини на три тижні, при цьому ні з яким іншим клубом не можу вести перемовини. Відкрив візу, за білет сплачено, мене поселили там. Рівень, звичайно,божевільний!

-- Був взагалі сенс летіти на край світу, не знаючи навіть англійської, не те що ієрогліфів.

-- До речі, англійську там мало хто розуміє. Були легіонери в команді -- поляк, бразилець і англієць. У бразильця перекладач португальський, поляк знав англійську, і, зрозуміло, сам британець. А японські футболісти – ні, навіть тренер Хіросі Нанаміне знав, хоча розповідав, що в Серії А грав проти Андрія Шевченка.

-- Ти згадував, яка інфраструктура в «Джубіло Івата» -- дві бази, поля, шикарний стадіон, при цьому клуб – не гранд?

-- Я інші бази не бачив, але у «Джубіло» їх три. Гарні зарплати, я спілкувався там з воротарем-поляком, у нього 40 тисяч євро зарплатня, і це не найбільша. Ще Пападопулос був, який купу матчів за збірну Греції зіграв. Клуб знімає квартири, машини дають, повний стадіон людей.

-- В Японії люблять легіонерів?

-- Так. Я подібного навіть не очікував. Хвилювався, сам в чужій країні, але мене привітно зустріли, всі постійно плескають по плечі, намагаються спілкуватися, на вечерю разом. Навіть на тренування по 300-400 вболівальників приходить, чекають автографів, потім всі фотографуються.

-- В «Джубіло» пишаються, що за них грав сам Дунга, а ще раніше Скілаччі, півсотні голів набив за Івату?

-- Так, про це мені розповідали. Я, звичайно, не особливо їх розумів, але тренер намагався донести. У перший тиждень у мене був перекладач, але такого гарного діалогу з тренером не вийшло. На жаль.

-- Що тебе найбільше вразило у країні Сонця, що сходить?

-- Там дуже багато людей, на світлофорі можна хвилин 10 чекати, поки перейти. Будинки високі, таких ще не бачив. Тоді була мода на покемонів, йдеш парком, і чоловік 300-400 стоїть і всі ловлять покемонів, не спілкуються. Це незвично було. Причому стоять і молоді, і літні люди.

-- Зараз в Україні суші нікого не здивуєш. А справжні японські куштував?

-- Суші не пробував, складно було мені це їсти. Та й взагалі їжа специфічна. Вони хліб особливо не їдять, картоплі немає, одного разу там гречку давали. Просто рис і риба, і супи на вечерю.

-- Повертаючись додому, «на коня» хоч саке спробував?

-- Ні, не пив. Дуже засмутився, що не підійшов і не вдалося залишитися. Спочатку складно було, не балакав ні з ким тиждень, та невдовзі вже хотів там залишитися. Відчував на тренуваннях, що можу. Тренер сказав: ти технічний футболіст, але в команді 34 людини. Дубля немає, і 34 футболіста. В заявці тільки 18, а інші просто тренуються.От він і каже: «Зараз ти не сильніше за тих,хто є в команді».

Дуже прикро було. Якби виник ще такий варіант, з радістю поїхав би.

-- У наш неспокійний час рідко зустрінеш таке явище, як довгостроковий контракт. А ви з донецьким «Олімпіком» восени минулого року підписали угоду аж на 4 роки.

-- У мене агент -- Юрій Данченко з Харкова, і він з Романом Санжаром у хороших стосунках. От після Японії він запропонував в «Олімпік»у першу команду. Я сказав, що піду. І там довго сидів на перегляді, а десь місяців через два Санжар каже, підписуємо. Я на чотири роки й підписав, зіграв матч за дубль і поїхав у відпустку.

А потім Санжар телефонує Іллі Корнєву, і каже: «Шукай варіанти, ти не прогресуєш». А мені агент телефонує і також каже, що Санжар буде більше ставку на Владислава Хомутова робити, а я гратиму за дубль. Я ж так не хотів, краще піду в першу лігу досвіду набиратися. У підсумку розірвали контракт.

-- Образа на Санжара чи Гельзіна залишилася?

-- Ні, нічого такого. Хоча, звичайно,трохи образливо було, тренувався з першою командою, думав, буду прогресувати. Якби не сказали, що будемо більше ставку на Хомутова робити, то я б залишився і доводив би. А так зрозумів, що краще піти. Агент знайшов варіант з «Авангардом».

-- Подобається з дядьками грати? Даудов, Собко не ображають?

-- Колектив класний. Немає такого, щоб старший, чи молодший, ніхто нікому «не пхає», якщо ви про це. Всі підтримують один одного, б’ються один за одного. Дмитро Ульянов тут є, ми разом в «Металурзі» грали. Повірте, через рік, два у «Авангарда»  буде завдання вийти в Прем’єр-лігу.

-- Зараз твоя команда на шостому місці. Круто?

-- П’ять турів тому у нас було 39 очок, і ми з пацанами поставили перед собою завдання набрати 50. Але неочікувано вже 52 взяли, і ще гра в запасі.

Давно такого не було, чотири матчі підряд виграли, і сім не програли. Зараз всі приїздять до нас і налаштовуються на нас вже по-іншому. Та й ми вже інші.

-- Рівень ліги подобається?

-- Він особливо не відрізняється від вищої ліги. В УПЛ мені навіть легше було грати, тут на кожній ділянці поля йде боротьба, і тут більше людей ходить аніж на «Ворсклу» чи«Сталь» в Прем’єр-лізі. Тому вважаю, що «Десна» з «Іллічівцем» не загубляться в еліті.

-- ПФЛ подарує тобі фірмову футболку. Носитимеш, чи…

-- …Певна річ, на стіну повішу. Приємно.

-- У тебе, як досвідченого мандрівника, вже має бути чимала колекція?

-- Ну, в«Олімпіку» там лише матч задубль провів, і футболки немає. Маю тренувальну «Джубіло», ігрові «Металурга», «Буковини»,«Авангарда». Ще траплялося мінявся футболками.

-- Яку найціннішу вициганив?

-- Помінявся з Андрієм Ярмоленко, для мене він -- найкращий гравець України. Не дивлячись на те, що програли з «Металургом» динамівцям, для мене головне було, що він футболку дав.

 

Бліц

- Я народився уВасилівці, це Запорізька область, 17 км від Степногорська.

- Першим тренерому ДЮСШ «Металлург» був Микола Сеновалов, він мене взяв і тренував два місяці. Вдячний йому, якби не він, можливо я й не почав би футболом займатися. Але таким справжнім наставником був Максименко Андрій Юрійович, він взяв 97-й рік, ми на турніри їздили, я в гарній формі був.

- Гра якої зарубіжної команди чи гравця подобається? Мійулюблений клуб --«Динамо»(Київ), а гравець Андрій Ярмоленко.Ні, звичайно люблю дивитися Лігу чемпіонів, але там у мене фаворитів немає. Вболіваю за один клуб.

- Мрія в мене проста: хотів би грати в «Динамо»(Київ).У мене вона з дитинства,і я вболівав за «Динамо», і батько вболівав.Дуже хотів би там грати.

- Особливих захоплень немає. Ми базуємося у Слов’янську, і загалом немає, що робити.Тренування увечері,а зранку граємо в тенісбол через сітку, або на озеро ходимо. Більше немає, чим зайнятися. Скоро відпустка, може на море поїду.

 

Андрій Іванченко, pfl.ua

Sport Arena - інформаційний партнер ПФЛ України