Герой 26-го туру. Молодь. Ілля Шестіпалов

Півзахисника «Нікополя» визнали Героєм 26-го туру серед молоді

Найкращим молодим гравцем змагань Ліги у 26-му турі ПФЛ спільно з премією Золотий талант України визнали 20-річного півзахисника «Нікополя» Іллю Шестіпалова. У другому матчі поспіль він долучається голами до перемог своєї команди.

Цього разу нікопольці здобули нелегку звитягу над міцним «Тепловиком-Прикарпаття» — 2:1, і саме молодий хавбек завдав влучного переможного удару. За що й здобув визнання експертів і фірмову футболку німецького бренду JAKO, яку ПФЛ вручить йому на одному з найближчих матчів.

— Ілля, з двома перемогами тебе, й двома голами. Погодишся, що надзвичайно приємно забивати вирішальні голи?

— Безперечно. Тривала серія в мене була, я не міг забити ще з часів, коли був у дублі «Металіста», три роки там провів. У «Нікополі» ще з літа минулого року, і тільки зараз забив. Щоправда, спочатку у матчі з «Нивою» влучив у свої ворота, але з того моменту пішло (посміхається): почав потроху забивати.

— Це твої перш успіхи на професіональному рівні. Можна порівняти їх з голами за молодіжні команди «Металіста»? Можливо тоді красивіші виходили?

— Коли за юніорів «Металіста» грав, був дуже радий, що забивав, але зараз розумію, що теперішній рівень на дві голови вище. Тоді грав «по юнакам», а зараз це вже дорослий футбол. Тут приємніше забивати.

— Чому «Нікополь» такий нестабільний навесні? То нічия з «Рухом», то з «Поділлям»?

— Залежить від настрою хлопців. Гру показуємо, а бувають моменти, що просто морально не тягнемо і все. Буває заміни не допомагають і все зникає, мандраж починається у команди.

— За потенціалом команда знаходиться на своєму місці, чи могла б бути вище? Або нижче?

— Можна було б вище. У нас хлопці сильні зібрані і ми можемо в будь-якому випадку бути вище. З тією ж «Реал Фармою»у першому колі ми могли вигравати матч, але там такий гол нам забили… І з Херсоном, ще коли вони були, у нас був перший матч завершився 1:1, а могли брати три очки. Якби ми взяли очки, які віддали, могли бути й вище.

— Взимку Григорій Варжеленко казав, що завдання на сезон — не вилетіти з другої ліги. Ви справляєтеся, чи вже поставлена нова мета?

— У нас нова задача: увійти в десятку, принаймні намагатися. Буквально на днях нам тренер говорив, що ми вже не вилітаємо, і сказав, щоб ми себе проявляли, працювали над собою, і постаралися потрапити до десятки.

— Ви з Варжеленком опинилися в команді майже одночасно. Як швидко знайшли спільну мову вчорашній дублер і найстарший з тренерів другої ліги?

— Він дуже добрий тренер, підказує. У нього багато вихованців, він розуміє молодих. Постійно каже, я вам буду довіряти, підходьте, питайте, що знаю — розповім, будемо спілкуватися, не бійтеся. Ми на кожному тренуванні підходимо і розмовляємо, кому чого не вистачає. У нас з ним все добре. Можемо і пожартувати на тренуваннях.

— Як його здоров’я? Спілкувався з ним взимку, він у лікарні лежав.

— Так, а ми цього не знали, і коли повинні були з відпустки виходити, за два-три дні, зателефонували місцевим хлопцям, які нікопольські. Вони й сказали, що тренер потрапив в лікарню, ми засмутилися, бо сказали, що він вже не буде тренувати за станом здоров’я. А вийшло так, що все минулося, його підлікували, зараз він також курс реабілітації проходить, але зараз із нами. Дай Бог, все в порядку буде. Каже, що зараз здоров’я не турбує.

— Та й ви останніми результатами позитивних емоцій додаєте. Спеціалісти відзначають серйозну закрутку на верхівці таблиці, подобається інтрига?

— Боротьба цікава й дуже непередбачувана. Я думав, «Рух» буде на першому місці, там такий підбір виконавців. А вони втрачають очки, і може все, що хочеш змінитися.

— Та й у середині таблиці, до якої наблизився «Нікополь», йдуть бої далеко не місцевого значення.

— Особливо зараз матчі пішли. Ми грали з Івано-Франківськом, тепер «Реал Фарма», потім Нова Каховка. Бойовий футбол передбачається, потрібно налаштовуватися. Нам самим цікаво буде грати з ними.

— Кого б із суперників відзначив? Команду, персонально?

— Мені «Балкани» сподобалися, ми грали перший матч, і вони контролювали м’яч, дуже добре грають. Дисциплінований футбол, все гарно у них. Також «Рух» непогано виглядає, але мені не дуже сподобалося, як грає.

А з футболістів Худобяк непоганий, ми грали з «Тепловиком», він нам забив, бореться постійно. Метушня була, а він ногу поставив і забив. Хороший футболіст, щоправда, не розумію, чому він був у вищій лізі і спустився сюди, чому так вийшло.

Той же Бохашвілі, котрий перейшов у «Рух», проти нього грали, також перспективний футболіст. Не можу одного виділити, подобається кілька гравців — Худобяк, Шастал, Бохашвілі.

— Ти згадав по нікопольських, місцевих футболістів. А ти хіба сам не звідти родом?

— Ні, так написали, коли я прийшов, що у Нікополі народився. А насправді я народився у Дніпропетровській області, є таке місто у Дніпропетровській області —Перещепине, я звідти родом.

— Там тебе й нагляділи тренери дніпровського «Інтера», за який ти й дебютував у чемпіонатах ДЮФЛУ?

— Я займався вдома, мене тренував тато, він любить футбол і працював в інтернаті, де діти-сироти, був там тренером. І до п’ятого класу я з ним тренувався.

А потім ми поїхали на турнір «Шкіряний м’яч» до Дніпропетровська, і там я непогано проявив себе. Приїхав додому, було літо, татові зателефонував Віктор Миколайович Шевченко — мій майбутній перший тренер і запропонував приїхати на перегляд в «Інтер», подивитися. Тато запитав, чи я хочу, я захотів і ми поїхали. Мене там взяли, сказали все добре. Рік туди їздив, а у шостому класі переїхав і вже в академії мешкав.

— Ти грав за «Інтер» ще й у першостях міста, області. Все встигав?

— Коли я прийшов після району, там такі умови — поле зелене, штучне покриття, екіпірування! Жив сам, що хочеш, те й робиш, без батьків. Подобалося все.

— Як же ти у 2009 році у харківському УФК опинився?

— Ми поїхали до Харкова на товариський матч, зіграли, я проявив себе, і мене тренер УФК Андрій Огієнко запитав, чи не хочу залишитися на перегляді, мовляв, у нас інтернат, всі умови. Я там на п’ять днів залишився, мені сказали беруть. Поїхав додому, подумали кілька днів і я сказав, що їду. З «Інтера» мене спокійно відпустили, без проблем.

— Не жаль було залишати рідну область?

— Я ж у Харкові взагалі нікого не знав. Всі друзі з Дніпропетровська, перші тижні сумував, постійно балакали по телефону. Та потім звик і поступово з хлопцями перестав спілкуватися, тільки кілька залишилося, а в Харкові познайомився з новими друзями. Лише з тренером із Дніпропетровська досі спілкуюся, у нас гарні стосунки, батьки мої спілкуються з ним, і він в гості приїздив. Це мій перший тренер і я з ним підтримую зв’язок.

— У харківському гуртожитку, певне, весело жилося?

— Дуже весело. До 10-го класу ми жили по двоє в кімнаті, а потім почали ремонт робити до Євро-2012, і нас перевели до іншого гуртожитку. Там навпроти жіноча «общага» була, на другому поверсі дівчатка. А на першому — спортивна зала, де боксери займалися. І нас там 20 людей поселили, як в армії — ліжко й тумбочка. Мешкали там весь 10-й клас, все у нас дружньо було, все гаразд.

Ні, особливо ніде не гуляли, дворазові ж тренування. Траплялося на вихідних після матчів у парку гуляли, чи з хлопцями на природу виїздили. Але зрідка.

— Тобі в дитинстві міняли амплуа, чи «народився в центрі поля»?

— Потрапивши до «Інтера», був центральним захисником, грав там 5-й і 6 клас. Коли починав грати в ДЮФЛУ, мене ставили лівим захисником. Переїхав до Харкова і рік чи півтора там же грав, а потім мене тренер почав переводити в центр поля, і з 8-го класу тут граю.

— Виступаючи в чемпіонаті ДЮФЛУ за випускний клас УФК, був упевнений, що візьмуть до «Металліста» U-19?

— 31 травня у нас був випускний, а 30-го зробили гру з «Металістом» U-19. Нам тренер так і сказав: готуйтеся, проявляйте себе і вам дорога буде відкрита. Я зіграв один тайм, і непогано себе проявив, віддав гольову. Після гри чекаю, а нічого не відбувається. Спитав тренера, чи далі чекати, чи їхати додому. Він каже, їдь, в разі чого я зателефоную. Я й поїхав...

Невдовзі тренер мене набрав і каже: «Дай татові трубку». Він йому сказав, що мене однозначно беруть в U-19, але ще з переглядом в дублі. Батько навіть розплакався, як мені сказав, від сильних радощів!

Я був там на перегляді два тижні і мене підписали. Спочатку у мене тренером був Андрій Аніщенко, а другим Юрій Безуглий. Вони багато чого навчили мене, потім коли їх прибрали, прийшов Олександр Призетко, а помічником Максим Калиниченко.

— Банда у вас у дублі підібралася пристойна —Ралюченко, Чегурко, Краєв, Назарій Шевченко...

— Так, приємно було працювати. Ми з Краєвим в центрі поля діяли. Розумний хлопець, було комфортно з ним грати.

— Ти з кимось товаришуєш досі?

— Так із багатьма. І з Іваном Зотько, він у Валенсії, то ми по скайпу чи в інстаграмі. І з Бойчуком Богданом, який в Росії зараз, і з Сергієм Сизим, який в Португалії, з Ралюченко також буває спілкуємося. З Копиною з «Руху», я проти нього грав ось нещодавно. З усіма є контакт, буде відпустка, може в Харкові зустрінемося.

— Дебют за основу «Металіста» у Кубку України проти «Шахтаря» навесні 2015-го — поки що найпам’ятніша подія у твоєму футбольному житті?

— Мабуть, що так. Я навіть не здогадувався, що мене беруть, тренувався там, а перед виїздом оголошують, хто їде на гру. Так зрадів. Була така приємна атмосфера, коли за день до матчу приїхали, був сніданок і якраз канал «Футбол» завітав, знімав, взагалі все сподобалося. Приїхали на стадіон, неймовірні емоції переповнювали. Ще б пак, зіграти проти таких футболістів, як ДаріоСрна, Луїс Адріано.

Шкода, що програли 0:1. Але ми розуміли який суперник, ми молоді хлопці намагалися не поступитися, та досвід переміг.

— Чому при Призетко не грав в УПЛ, у тих чотирьох матчах, що він керував першою командою?

— Не знаю. Коли прийшов на збори, все було добре, я в контрольних матчах з «Авангардом», з «Ворсклою» грав, але на «Карпати» на перший тур я в заявку не потрапив. Підійшов, спитав: «Сергійовичу, чому так?». Він сказав, що все добре, не сумуй. Потім хлопців до першої команди перевели Ралюченко, Краєва, так вийшло, що вони грали. Може мені не довіряв, чи не сподобалося, як грав, але це таке. Ніякого конфлікту, в цілому все добре було.

— Нещастя з «Металістом» сталося не за один день. Чому тягнув до останнього, а не влаштувався десь ще рік тому?

— Думав, все налагодиться, всі хлопці, той же Краєв, так думали. Сподівалися, що все буде добре. Тренери казали, не йдіть, все буде гаразд, вони хотіли, щоб ми залишилися, та й самому не хотілося йти. Три гарні роки там провів, але так сталося, що все обірвалося. Я виходить, рік не грав, потрібно було шукати команду. І скажу, що це було дуже важко.

— Як нагодився «Нікополь»?

— Був удома, у відпустці, і мені Максим Калиниченко зателефонував, сказав, тут тренер Сергій Валяєв — гарний друг, знайомий, хотів, щоб я сюди приїхав. Я приїхав, і мене підписали.

— Призетко до себе в «Металіст 1925» не кликав?

— Ні, не звав. Хлопців кликав, а мені нічого не казав. Хоча є мій номер, ми спілкувалися, але він не натякав.

— Дограєш цей чемпіонат і що далі? У першу лігу дуже хочеться? Як вважаєш, доріс?

— Вважаю, доріс, мені взагалі хочеться йти вище. Зараз треба далі працювати, просто граю для себе. Влітку буде видно, але після останньої гри тренери спілкувалися зі мною і кажуть, що хочуть продовжити мене до зими. Відповів, що давайте в кінці сезону поспілкуємося, а зараз матчі грати потрібно.

 

Бліц

— За кого вболіваєш у Європі?

— «Реал» (Мадрид).

— Гра якого футболіста імпонує?

— Тоні Крооса, подобається його стиль гри.

— Чи є футбольна мрія?

— Хочеться пограти в Лізі Європи і в Лізі чемпіонів, підійнятися на ту вершину.

— Якісь захоплення окрім футболу маєш?

— Коли є вихідні, їжджу додому, проводжу час із батьками. З’являється вільна хвилина, можемо на риболовлю з татом вирушити. З друзями буває відпочиваю, але особливо не бачуся. Весь час із батьками.

 

Андрій ІВАНЧЕНКО, спеціально для pfl.ua

Премія Золотий Талант — інформаційний партнер ПФЛ