Ігор Мельник: "Хочемо завжди відчувати плече вболівальників"
Нападник Галицьких Левів двічі вийшов сам на сам із воротарем «Ниви» і кожного разу вдало розпорядився м’ячем
- Ми налаштовувались тільки на перемогу, іншого результату не очікували. Давно вже не вигравали й не могли забити гол, навіть коли забивали, нам не зараховували (посміхається), ось. У попередніх матчах суєта була попереду й відсутня впевненість, не знаю чому. Але останній поєдинок довів, що ми вміємо грати у футбол, у хороший футбол і нам до снаги забивати красиві голи.
- Перед початком другого тайму ти щось жваво обговорював із арбітром зустрічі, ви обидва жестикулювали, якщо це не секрет, про що ви розмовляли?
- Суддя казав, щоб ми менше викрикували і, на його думку, симулювали. А ми йому відповідали, що такого не робимо й це були ігрові епізоди. Також він просив, аби ми вели себе коректно по відношенню до нього.
- Згадай той момент, коли ти забив гол.
- Володя Танчик обікрав захисника, не знаю про що думав у той момент гравець «Ниви». Далі пам’ятаю, що передімною залишався ще один суперник і м’яч летів до нього, але я круглого перехопив і без зупинки обіграв оборонця, пробігши повз м’яч і спіймавши його на протиході, вийшов один в один.
- Ти вагався, опинившись віч на віч із кіпером вінничан чи вже знав куди битимеш?
- Завдання було не зблизитись із ним, як говорять, саме більше голів голкіпери пропускають поміж ніг, тому я так і зробив, пробив і попав між ногами.
- Тобто, можна сказати, що ти повів себе холоднокровно.
- Можна й так говорити.
- А як ти гольову передачу Євгенію Чепурненку віддавав?
- Ну, там знову вийшло так, що обікрав захисника, виходив один в один і…в мене така сама ситуація була в грі проти «Закарпаття», я тоді не віддав передачу й сам не відзначився, цього ж разу побачив Женю, що стояв сам і просто покотив йому, так він і оформив дубль.
- Які відчуття тебе наповнювали, коли вже на 5-ть хв. ти забив другий гол у ворота гостей?
- Я ще за «Львів» не забивав, дуже хороші відчуття, це перший гол за команду рідного міста, в якому я починав грати футбол і зараз, чотири роки поїздивши, повернувся.
- А де ти мандрував чотири роки?
- Ну, три роки був у Криму й один - в «Олександрії».
- З трибун виглядало, що гравці в білих футболках діяли достатньо жорстко, що скажеш?
- Ми грали значно швидше, вони за нами не встигали, можна сказати, були дуже неповороткими, їм доводилося лише ціною фолу нас зупиняти.
- Чи було в тебе якесь відчуття перед грою, можливо щось приснилося?
- Та нічого в снах не бачив, просто вперше у домашній грі вийшов у стартовому складі. Завдання було допомогти команді здобути позитивного результату, тобто перемогти, я думаю, що впорався з цією місією разом із командою.
- Як загалом ти можеш охарактеризувати «Ниву», як команду?
- У них дуже високорослі футболісти й надзвичайно повільні. Вони гадали, що за рахунок своїх антропометричних даних і довгих передач нас обіграють, але ми старались вигравати й верхову боротьбу, якщо ж не виходило то відразу підбирали м’ячі низом і, таким чином, контролювали гру.
