Євген Кравс: живи сам й не заважай іншим
10 лютого у приміщенні ПФЛ відбулося нагородження переможця конкурсу «Стоп-кадр». Ним став фотокореспондент футбольного клубу «Львів» Євген Кравс, який здобув черговий титул – свідчення визнання футбольною громадськістю України. Переможець отримав цінні призи від спортивного партнера ПФЛ компанії UMBRO та грамоту від Професіональної футбольної ліги.
Євген Кравс: досьє
Член Національної спілки журналістів України
Член Національної спілки фотохудожників України
Офіційний фотограф Національної збірної України з футболу
Нагороди
Золота» медаль токійського Салону художньої фотографії у розділі «Спорт» Переможець найпрестижнішого національного конкурсу фотокореспондентів «День» (2005)
Кращий спортивний фотограф за версією Національного олімпійського комітету України (2006)
Кращий фотограф Прем’єр-ліги України (2008)
Переможець конкурсу «Стоп-кадр» (2010)
Друге місце у конкурсі посів Іван Череватенко, фотокореспондент прес-служби ФК «Чорноморець», а третє місце дісталося Сергію Серафімову з Армянська. Фотографії переможців розміщено в офіційному календарі ПФЛ та журналі «ПрофіФутбол».
Переможець конкурсу дав розширене інтерв’ю для офіційного сайту ПФЛ.
- Пане Євгене, коли ви відчули хист до фотографії, чому, власне, вирішили стати фотографом?
- Вперше взяв у руки фотоапарат у сьомому класі. Це була найпростіша модель: радянська пластмасова «Вілія-авто». Просто захоплення згодом переросло у професію. Одразу по завершенні загальноосвітньої школи пішов працювати учнем фотографа в один із львівських науково-дослідних інститутів. До того часу, як став фотокореспондентом (у редакції газети «Експрес» працюю вже 17-ть років), пройшов довгий й цікавий шлях технічного фотографа: від учня-фотографа до фотографа Вищої кваліфікації. Доводилося займатися макро- та мікро-зйомкою, фотографувати за допомогою велетенського двохкімнатного фотоапарату, електронних мікроскопів. Мало хто з сучасних фотографів може похвастатися, що «вручну» виготовляв різноманітні проявники, друкував кольорові фотографії та обробляв слайди…
Фотографувати доводиться різні речі, але мені найбільше вдається репортажна, подієва фотографія. Мені тяжко заставити себе натиснути на спускову кнопку фотоапарата, якщо у кадрі немає людини. Будь-який, навіть дивовижно-красивий пейзаж мене не особливо приваблює. Я люблю фотографувати рухомі «предмети» …
- Коли Ви вперше відзняли футбольний матч? Що це була за гра?
- Свій перший футбольний матч у якості фотографа дуже добре пам’ятаю. Такий матч просто не можна забути. Здається, у 1993-му українська молодіжна збірна у Львові приймала голландців. Тренер гостей Дік Адвокаат привіз до нас майбутніх зірок європейського рівня. У складі України – тоді ще новачок – Андрій Шевченко. Дощ, недостатнє освітлення, чорно-біла плівка. Нічия – 2:2. Хороших кадрів було дуже мало. Зрозумів, що футбольна фотографія – не проста справа. Футбол «кинув» мені своєрідний виклик…
Я щаслива людина: мені платять гроші за улюблену роботу. Фотографування спорту (футболу) – це своєрідне полювання за вдалим кадром. Є декілька обов’язкових ознак хорошого футбольного кадру. Об’єкти на фото мають бути не «замороженими», а передавати динаміку руху, крупним (нікого не цікавить, як виглядають хмари поза футбольним стадіоном, тим паче, ніхто не збирається перераховувати кількість глядачів на трибунах). У кадрі неодмінно мусить бути присутній м’яч. «Правильне» тло також відіграє не останню роль (особливо псують картинку напівпорожні трибуни). Натиснути на спуск бажано у найдраматичніший момент протистояння спортсменів – емоції на обличчях футболістів-суперників інколи не дуже естетичні. Цього також потрібно уникати. Якщо враховувати, що існують ще й «не естетичні» пози людських тіл, то деколи й один-два хороших кадри з одного футбольного матчу – це вже добре. Як в будь-якому ігровому виді спорту тут присутній фактор везіння… Як і в інших жанрах фотографії, у спортивному («футбольному») кадрі має бути декілька планів, але дійсно хороший кадр відрізняється від інших наявністю в ньому настрою…
Я затятий вболівальник, а вболівання під час фотографування футболу сильно відволікає від основної роботи – власне, фотофіксації матчу. На початку одного з матчів на львівському стадіоні «Україна» мій колега з ФК «Шахтар» фотограф Валерій Дудуш (ми розташувалися поруч, хоч кожен фотографував для своєї прес-служби) спитав мене: «Ти прийшов фотографувати чи вболівати? Заспокойся!». Я відповів, що легко бути спокійним, коли працюєш в прес-службі топ-команди, багаторазового чемпіона. В результаті ФК «Львів» сенсаційно переміг 2:0 і львів’яни ще довго не могли заспокоїтися…
Мої вболівальницькі симпатії належать багатьом командам. За «Львів» вболіваю, бо працюю у прес-службі команди й мрію про повернення клубу до елітного дивізіону, за «Оболонь», бо це фактично позаминулорічний ФК «Львів» - майже всі знайомі футболісти, за «Карпати» вболіваю, бо це команда в якій розпочинав та віддав їй багато років. Якщо спостерігаю за грою за участі інших команд, неодмінно вболіваю за «слабшого»: перемога, наприклад, скромного «Севастополя» над «Шахтарем» для мене більш бажана, аніж навпаки…
- Ви самі граєте у футбол?
- Трохи граю. Більше вболіваю. Зате ми, вболівальники, найкраще за футболістів, тренерів та рефері знаємо, як треба грати, тренувати та судити…
Розмовляв Юрій Капраль, інформаційна служба ФК «Львів»
