Роман Покора: «З «Олександрією» воювати не так вже й просто»

Роман Покора народився у Зборові (Тернопільська обл.). Півзахисник. У 1966-1973 рр. зіграв за “Карпати” 177 матчів (11 голів). Виступав за “Металіст” (Харків), “Спартак” (Івано-Франківськ). Майстер спорту СРСР. У вищій лізі очолював “Волинь” (Луцьк, 1992-1994 рр.), “Поліграфтехніку” (Олександрія) – 128 матчів. Працював тренером у командах “Гетьман” (Замосць, Польща), “Карпати” (Мукачеве), “Нива” (Вінниця), ФК “Миколаїв”. З 2006 р. – головний тренер ФК “Симург” (Закатали, Азербайджан).

Завітавши до Олександрії, Роман Михайлович відповів на запитання «Дайджесту ПФЛ».

Романе Михайловичу, багато років Ви присвятили роботі в ПФК «Олександрія». Розкажіть, будь-ласка, як все починалося та на що з роками перетворилося?

По-перше, хочеться відзначити особистий вклад президента клубу Миколи Лавренка, який ставив завдання виходу в першу лігу та створював всі умови для плідної роботи та виконання поставленої задачі. І ось наприкінці сезону нам все вдалося. А ще через півтора сезони команда ще більше укріпилася та приєдналася до Вищої ліги, хоча спочатку президент був не в захваті від цієї ідеї. Потім увійшов у смак, ставлячи завдання підвищення становища команди у турнірній таблиці.

Як Ви оцінюєте сьогоднішній стан команди?

Про стан команди я здебільшого слідкував через Інтернет. А те, що я побачив сьогодні, можу з упевненістю назвати футбольним центром України. Останні 4 роки я працюю в Азербайджані, де держава багато робить для розвитку футболу, але такого центру, як в Олександрії, там я не бачив. Тут можна навіть матчі Ліги Чемпіонів проводити – інфраструктура готова! А наступного сезону «Олександрії» бажаю грати у Прем’єр-лізі.

Скільки років Ви віддали цьому клубу?

Вісім років. Стартували з нуля, а добилися таких успіхів. Вважаю, що команда готова увійти до складу Прем’єр-ліги.

Який матч за участю ПФК «Олександрія» пригадуєте за роки Вашої роботи?

Багато таких матчів було… Пам’ятаю, коли в один з років у Миколи Миколайовича був день народження, ми грали в Харкові з «Металістом». Тоді вирішувалося питання, хто залишиться в Вищій лізі: ми чи ФК «Металіст». На той час, вважаю, за тим клубом стояли люди, які заважали футболу. Ми виграли: забили м’яча на 88 хвилині. Руслан Ярох спромігся влучити з середини поля. Виконали два завдання: по-перше, гол був красивий, а по-друге, присутні зрозуміли, що з «Олександрією» воювати не так вже й просто.

Як в цілому Ви оцінюєте стан українського футболу?

Важко сказати, адже я останні роки працював за кордоном. Тільки зараз, будучи у відпустці та приїхавши до України, я побачив декілька матчів за участю ПФК «Севастополь», ФК «Енергетик». Висновок зрозумілий: футбол поступово йде вперед і удосконалюється. Маючи такі умови, як в «Олександрії», повинен розвиватися й дитячо-юнацький футбол.

Чотири роки Ви працювали за межами нашої країни. Чи можете порівняти футбол в Азербайджані та Україні?

Це дві протилежні речі, адже останні три роки футбол в Азербайджані міцно пов'язаний з легіонерами. Кожна команда, що бере участь у змаганнях, має переважну більшість іноземців у своєму складі. В Україні футбол вищій за рівнем, хоча деякі азербайджанські команди можуть скласти конкуренцію українцям. У складі тих команд – гравці збірних Латвії, Естонії, Болгарії: є талановиті хлопці. Треба віддати належне: президент країни власноруч опікується футболом. У кожному райцентрі побудовано олімпійські школи, де є поля зі штучним покриттям, манежі, тренажерні зали, тобто держава стоїть на захисті спорту. Якби українські можновладці перейнялися таким ставленням до спорту, не тільки в Олександрії був б такий Будинок футболу, стадіон та команда.