Березовчук: у Вовчанська підхід до всього професіональний
Після дебютної перемоги у Другій лізі наставник ФК «Вовчанськ» дав інтерв’ю ua-football.com
Фото: ФК Вовчанськ
– Все, що вперше відбувається у нашому житті, завжди викарбовується у пам’яті. Андрію Володимировичу, чи пригадуєте свою першу гру в якості футболіста на професіональному рівні, перший гол?
– Дебют запам’ятався якнайкраще. Він відбувся у складі вищолігового ФК Миколаїв, і моя команда грала проти тернопільської Ниви. Вийшов на заміну десь на 20 хвилин. На жаль, рахунок вже не змінився, і ми поступилися – 0:1. У тому ж дебютному сезоні 1998/99 вдалось відзначитись в Івано-Франківську проти Прикарпаття, Шкода, що цей м’яч також не приніс залікових балів – команда поступилася 1:2.
– В який момент ви зрозуміли, що наступним етапом після завершення кар’єри футболіста стане тренерська робота?
– Ще в якості гравця. Причому після того, як я зрозумів, що мені це насправді цікаво, я провів на професіональному рівні, мабуть, 6-7 сезонів. Але вже тоді почав щось собі занотовувати, відзначати цікаві тренування, вправи та інші моменти футбольного життя.
– Під час початку тренерської діяльності, що для вас було найголовнішим – рівень клубу, рівень фінансової винагороди, приятельські стосунки з керівництвом клубу, турнірні завдання?
– Почати – пів справи. Навіть не думав про серйозні контракти з першого дня роботи. Тому ухопився за першу ж можливість. Зрозуміло, що тренер, який пристає на пропозицію аматорського колективу, який просто грає в обласних змаганнях, просто хоче випробувати себе, пройти певний іспит. Коли ти вже втягуєшся у процес, тоді виникає бажання вигравати більше, посідати найвищі місця – певним чином азарт. Теорія починає перевірятисяна практиці. Щось відкидається, щось залишається. Так і з’являється новий тренер.
Фото: ФК Вовчанськ
– Що було між двома приходами до Вовчанська? І які спогади про це залишилися?
– До Львова мене запросив Єгіше Мелікян, з яким разом навчались. Команда йшла з великим відставанням від рятівного місця. Звичайно, після обласного рівня стрибнути одразу у Прем’єр-лігу – бажаний крок. І у цій ситуації не думав про цифри у контракті – куди цікавіше подивитись на змагання найкращих вітчизняних команд вже з тренерської лави, впливаючи на процес. З’явилася можливість співставити погляди на тренерську професію, які почали формуватись у Вовчанську. Порівнювати було що. Безпосередньо працювати було важко. Склад – велика кількість бразильців та вітчизняні гравці. Коли команда є аутсайдером, проблем завжди багато, усі розлючені, заведені. Амбіції визначали поведінку футболістів. За сезон зробили те, що змогли – поставили гру. Але за рік пішли за згодою сторін з керівництвом.
Майже одразу Єгіше Мелікян поїхав на батьківщину, де очолив учасника євро кубків від Вірменії. Інших пропозицій я не отримував, тому погодився і на цей досвід. Якщо коротко, то психологічно там було куди важче через невідповідність планів президента та того, що він вкладав у футбол. Тому також розійшлись мирно і без зайвих докорів. Після цього повернувся до «Вовчанська», де працюю дотепер.
– Два приходи до ФК «Вовчанськ»? Вони мало чим відразнялися. Невеликий період пішов на те, щоб нагадати футболістам власні принципи роботи. Звичайно, вже з урахуванням набутого досвіду.
– Як давно обговорювались перспективи переходу клубу з аматорського на професіональний рівень? Чи важливо це було особисто для вас?
– Спочатку цей крок взагалі не обговорювався. Ключова причина – відсутність футбольної інфраструктури у самому Вовчанську, адже тамтешнє поле не відповідає рівню професіональної ліги. Після приходу ж нових інвесторів ситуацію вже розгорталася стрімко. Обговорювати перспективи майже не було часу. Потрібно було працювати задля успішного старту у Другій лізі. Особисто я радо сприйняв такий крок керівництва. Завжди прагнеш більш високого рівня. Ну і не варто зайвий раз казати, що аматорська ліга від професіонального футболу відрізняється. Якщо клуб любительський, гравці і працюють, і грають, регулярно пропускаючи тренування. Навіть спланувати тренування за таких умов – справа невдячна. Не розуміючи кількості гравців, все відбувалось часто спонтанно. Зараз із цим ситуація кардинально відрізняється.
– Часто так буває, що тренера і футболістів влаштовує перебування на нижчому щаблі, де менша відповідальність і, відповідно, ризик втратити роботу?
– Безпосередньо у Вовчанську з таким не зустрічався. Скажу, що одразу з хлопцями домовились про певні принципи взаємної роботи, а у подальшому дотримувались цих обіцянок. Перш за все, просив, щоб підхід до справи був не аматорським, а максимального наближеним до професіонального, беручи, звичайно, до уваги індивідуальні моменти. Віддаю належне: як команда працювала, то вона гідна похвали.
– Відомо, що для тренера для своєї діяльності потрібна відповідна ліцензія. Як у вас із цим? Друга ліга – це максимум для вашої категорії?
– Був послідовним, отримував їх крок за кроком. Маю усі можливі ліцензії, включаючи PRO-диплом.
– Отримання ліцензії – це формальність або ж справжнє випробування?
– Далеко не формальність. Це півтора роки навчання. Сім тижневих курсів у Києві: лекції, теорія, практика – нормальне навчання. Між сесіями отримували домашні завдання, а потім приїжджали з виконаними. Один з етапів відбувся у Швейцарії у штаб-квартирі УЄФА. Багато нового дізнавались – цікаве навчання, обмін досвідом…
– Де все ж насправді, коли та від кого ви отримували ту теоретичну базу, необхідну для практичної діяльності наставника професіонального клубу?
– Від інших можна взяти часткові напрацювання, або вправи, або елементи тренування. Повністю все і одразу взяти неможливо ніде. Щось у мене записане з часів кар’єри – це те, що відчув на собі і що давало результат. На власний розсуд поділяю все на те, що корисно і некорисно. Досить швидко будь-який тренер приходить до висновку, що за все відповідаєш ти сам, і ніякі поради і рекомендації не важать більше твого остаточного рішення.
– Чи щастило вам з тренерами під час гравецької кар’єри? Кого найчастіше згадуєте? Чиї принципи найближчі?
– Довелось попрацювати з багатьма відомими наставниками. Кожен з них наклав свій відбиток. Михайло Фоменко, Геннадій Литовченко, Володимир Безсонов, вдалось попрацювати з Мироном Маркевичем. Свого часу чогось навчався від тренерів збірних – Анатолія Крощенка, Володимира Онищенка. На початковому періоді – Михайло Калита, з яким розпочинав. Згадаю і Володимира Кулаєва, уроки якого я зрозумів з часом. Не одразу – тому що він мав власну концепцію, яка відрізняється від так званої динамівської школи. Звичайно, у Мирона Маркевича кардинально відрізнялася робота від інших, де максимально працювали з м’ячем. Однак жодного з наставників не можу назвати своїм головним вчителем, а себе – його послідовником. Беру від усіх по частці.
– До речі, про принципи. Які вони взагалі? І до чого вони ближчі – до захисного футболу чи до атакувального?
– Рішення щодо тактики приходять різні. Залежно від суперника. Який би футбол ти не сповідував, потрібно бути гнучким, не боятись змінюватись. Потрібно бути готовим до різних сценаріїв. Принципи такі: бажання футболіста, вміння виконувати вимоги, максимальна самовіддача і гарний мікроклімат у колективі. Це якщо у загальних рисах.
– Вовчанськ досить молода команда. Вона значно помолодшала навіть з весняною частиною попереднього сезону. Такі зміни – свідомий крок?
– Почну з передісторії. Нам лише 24 липня дали сертифікат на участь у Другій лізі. До того не обговорювали принципи формування команд у разі переходу на професіональні рейки. Вийшло те, що вийшло: багато футболістів не пішли до Другої ліги, їх влаштовував саме аматорський ритм, про що було одне з попередніх питань. Основне місце роботи у декотрих виконавців було іншим, а футбол – лише хобі. Причому не лише за «Вовчанськ», а й на область. До рішення кожного виконавця поставився з розумінням. Тож залишились 8-9 з 22-24-х. Лише з легіонерами розстались з інших причин за взаємною домовленістю. Кілька днів у нас було організаційні рішення, а 2 серпня розпочали новий етап у суттєво оновленому складі.
– З ким легше та цікавіше працювати – з умовними 30-річними ветеранами – чи з 20-річними початківцями серед професіоналів?
– З тими та іншими. Аби футболіст вмів грати, виконував вимоги, відповідав рівню команди у цілому.
– Ваш помічник у Вовчанську – Віталій Комарницький. Чи є ви беззаперечними однодумцями? Чи виникають суперечки під час підписання певного футболіста, обрання тактики на гру, інших моментів футбольних буднів?
– Ми з Віталієм знайомі дуже давно. Разом виступали у складі ФК «Харків». Дружимо багато років. Мабуть, тому будь-яких непорозумінь взагалі не буває. Принаймні, згадати такий момент не можу.
Фото: ФК Вовчанськ
– Тренерський дебют на професіональному рівні відбувся. Що є більш пам’ятним – перший поєдинок у Другій лізі? Чи перша перемога, з якою щиро вітаємо?!!!
– Як і у випадку з початком кар’єри гравця, все ж таки саме матч першого туру став якимось наріжним каменем. Це були додаткові відповідальність, переживання. І матч вийшов якісним, і суперник для цього підходив – якнайкраще, адже запорізький «Металург» зупинився у попередньому сезоні у кроці від виходу до Першої ліги.
– Які враження від перших трьох турів взагалі? Чи можна робити порівняння про рівень змагань тут та аматорською першістю?
– Справді, поки що мало зіграли, мало побачили. Мабуть, ще не час для далекоглядних висновків. Порівнювати нелегко ще й тому, що наша команда суттєво змінилася. До того ж почали грати у трохи інший футбол. Тому відповідь на це питання перенесемо на потім. На сьогодні приємно, що суперництво присутнє майже в усіх матчах, багато непередбачуваного, більшість команд посилили свої склади. Тому будемо вивчати Другу лігу зсередини.
– Які думки щодо найближчого майбутнього – це бажання адаптуватись серед професіоналів чи конкретна позиція у турнірній таблиці, на яку налаштовуєтесь?
– Найголовніше завдання, яке перед нами було поставлене зовсім нещодавно, – це зібрати гідну команду і розпочати сезон. Навряд чи доречно говорити про турнірні плани, якщо деякі футболісти приєднується до нас вже після офіційного старту. Потрібно налагодити гру, зміцнювати команду, поступово поліпшувати результати. Дуже важливим аспектом також є завоювання симпатій харківської публіки. Тому я дуже вдячний тим уболівальникам, які підтримували нас на стадіоні «Нова Баварія» у перших двох іграх. Відчували їхнє дихання. Гратимемо для них і надалі.
Пресслужба ПФЛ за матеріалами ua-football.com
