6:0 на користь Бузника: ювілей у відомого тренера
Сьогодні своє 60-річчя відзначає неодноразовий переможець змагань ПФЛ.
Фото: пресслужба ПФЛ
«Системний підхід дає системний результат, стійкий і оптимальний щодо затрат», – любить говорити сьогоднішній ювіляр Анатолій Бузник. Це багато в чому описує і його творчий метод як тренера, управлінця, функціонера футболу. Віце-чемпіон Всесвітньої Універсіади 2001 року, срібний призер Першої ліги 2011/12, володар Кубка Другої ліги України 2000 року, учасник фінального турніру юнацького чемпіонату Європи 1998 року та ще двох футбольних турнірів літніх Універсіад. А ще – багаторічний керівник Центру ліцензування ФФУ, головний натхненник і генеральний секретар Всеукраїнського об’єднання тренерів з футболу. Нині – спортивний директор і головний тренер ФК «Лівий Берег» (Київ), клубу, який виступає в чемпіонаті України серед аматорських команд і готується до дебюту в Другій лізі.
Анатолій Іванович Бузник народився 21 травня 1961 року в Миколаєві. Його дитячі роки, перші заняття футболом припали на один із славних періодів місцевого «Суднобудівника», де під керівництвом легендарно Євгена Лемешка виблискували Турпак і Балан, Круликовський, Іщенко, Сарабін, Булгаков, Суанов. Почавши грати пізно, десь у 13 років, юний Толя захоплювався грою рідної команди, зокрема Дерев’яги, одного з провідних бомбардирів нижчолігового радянського футболу. Починав грати він у Володимира Городничого – спершу в ЖЕКу, потім у ДЮСШ, а далі в знаменитого Станіслава Байди, у якого розкрилися такі значні футболісти, як Краковський, Олефіренко.
Бузник був перспективним футболістом, який міг зіграти на кількох позиціях – від захисника до нападника. Але перервавши на певний час виступи, щоб підготувати й захистити диплом Одеського інженерно-будівельного інституту, він отримав запрошення від заслуженого тренера України Віктора Жиліна перейти в черкаський «Дніпро». Звідти його призвали в армію – служити по протекції Жиліна інший великий динамівець, Віктор Фомін, покликав Анатолія в київський СКА. Яремчук, Драгунов, Бережний, Золотницький, Ковальов, Насташевський, Паламарчук, Радаєв, Шельменко… За своїм складом ця команда могла змагатися на вищоліговому рівні. Недарма в 1984 році вибила з Кубка СРСР «Кайрат» і потім на рівних билася на засніженому стадіоні з тбіліським «Динамо»…
Пройшовши такі армійські іспити, Бузник повернувся в рідний миколаївський клуб і в складі «Суднобудівника» став бронзовим призером союзної Другої ліги. Проте насолодитися зрілим футболом у повній мірі не зміг через травму. Догравав у очаківській «Артанії», там же починав тренерську роботу, в 31 рік будучи «радянським Нагельсманном». На той час Анатолій Бузник встиг пройти навчання в Вищій школі тренерів – це вища освіта для радянських тренерів. Навчаючись у Москві в видатних теоретиків і практиків спорту, Анатолій Бузник проявив себе з найкращого боку. Навіть Віктор Прокопенко, який прийняв його на практику в «Чорноморець», зацікавився молодим спеціалістом, і, можливо, продовжив би він спільну роботу з Віктором Євгеновичем, якби не бажання завершити навчання…
«Поліграфтехніка» з молодим Ревою, Дібровою, Богатирем, Боровським, Високосом, Сосенком, Гурою, Лактіоновим, Панчишиним, Яременком, Сахаровим, Чуйченком стала для Бузника першим великим футбольним проектом. Ця команда стукала в двері Вищої ліги й дала путівку в великий футбол багатьом значним футболістам. Саме там Анатолій Іванович спрацювався з Миколою Лавренком – меценатом спорту, спортивним функціонером, який залишив слід у футбольному житті Олександрії, Вінниці, тепер – і столиці.
А набувши досвіду клубного футболу, Анатолій Іванович на багато років присвятив себе футболу збірних. Це він вивів на перший значний турнір – чемпіонат Європи з футболу 1998 року серед 16-річних – прекрасне покоління 1981 р.н. Він привів студентську збірну України до срібних медалей Всесвітньої Універсіади 2001 року, яка відбувалася в Китаї. Від 1997 до 2010 років Бузник працював з невеликими перервами на чолі юнацьких збірних. Сотні юних гравців пройшли через його руки, й багато хто із вдячністю пригадує уроки, надані досвідченим спеціалістом. Ні багато – ні мало, серед його підопічних у збірних нинішній капітан «Динамо» Сидорчук, збірники та гравці УПЛ Шершун, Бідненко, Бутко, Соболь, Цуріков і багато, багато інших.
У комітеті збірних, розбудові та налагодженню роботи якого наш ювіляр присвятив чимало зусиль, вдалося зробити багато хорошого. Зокрема, саме в ті роки засновувався та розвивався Меморіал Віктора Банникова – турнір, на якому, окрім українських зірочок, гостювали провідні збірні Європи. Там грали й розкривалися Щенсни та Шкртель, Божинов і Вітсель, Ель-Шаараві та багато інших нині відомих імен. Анатолій Іванович багато зробив для того, щоб збірні команди України всіх вікових категорій були бажаними гостями на міжнародних турнірах Європи. Ці зв’язки живуть і донині – як живе й той фундамент, який закладався для роботи збірних, для підготовки тренерів у період роботи нашого ювіляра на чолі Центру ліцензування.
У клубному футболі Бузник, за влучним висловом одного з авторитетних фахівців, належить до тих тренерів, що залишали після себе «сад, а не випалене поле». Він очолював кропивницьку «Зірку» та запорізький «Металург», після чого ці команди в підсумку підвищилися в класі. Бузник по-новому розкрив, дав поштовх у кар’єрі багатьом нині відомим майстрам. А ще двадцять років тому в складі поважної групи наших фахівців їздив працювати в Китай – отже, був серед першовідкривачів української тренерської школи в Піднебесній.
Багато зусиль Анатолій Бузник доклав до підвищення авторитету тренерської професії – сам пройшов фахову школу в Вищій школі тренерів, він розумів, які фундаментальні науково-теоретичні знання потрібні сучасним його колегам. І наскільки важкою, невдячною є ця робота – недарма наш ювіляр був одним із засновників, ініціаторів створення Всеукраїнського об’єднання тренерів з футболу, а також ініціатором того, щоб відзначати роботу тренерів.
Коли Микола Лавренко започаткував у столиці зведення сучасного спорткомплексу та створення футбольного клубу «Лівий Берег», його одним із перших рішень було призначити А.І.Бузника на посаду спортивного директора клубу. Налагодження роботи інноваційної академії, координація команд різних вікових категорій, а потім і створення першої клубної команди – все це було на плечах Анатолія Івановича. Нині «Лівий Берег» бере участь у Чемпіонаті України серед аматорів. Проходить атестацію для здобуття професіонального статусу та отримання атестату на участь у Другій лізі вже найближчого сезону. А Бузник є його головним тренером, і в аматорському футболі заговорили про нову команду – яка з Ревою, Запорожаном, Іщенком, Карамушкою, Старгородським і іншими прославленими досвідченими гравцями піднесла кілька сюрпризів грандам змагань і показала свою боєздатність на всеукраїнському рівні.
У цей день, говорячи про внесок ювіляра в розвиток вітчизняного футболу, ми не обмежимося переліченням основних його титулів – а наш ювіляр вигравав, зокрема, змагання в Першій лізі з «Металургом» (Запоріжжя), Кубок ПФЛ Другої ліги з «Борисфеном» (Бориспіль), срібло Всесвітньої Універсіади та право виступити на юнацькій континентальній першості. Ми відзначимо, що є люди-творці й люди-руйнівники. Так от, наш герой, безперечно, належить до креативної когорти. Багато хорошого зроблено, нові імена відкрито, продовжено спортивну молодість уславленим ветеранам. Так хай же поважний ювілей не вводить в оману – Анатолій Бузник у розквіті тренерських сил і має багато творчих задумів, які ми й побажаємо втілити нашому ювіляру вже найближчим часом!
Пресслужба ПФЛ
