Відповідальний і унікальний! Сергію Дірявці – 50!

Пресслужба ПФЛ вітає видатного гравця і талановитого тренера

Фото: fcdnipro.ua

Сергій Дірявка ункальний футболіст, він узяв участь в усіх 23 чемпіонатах незалежної України поспіль, починаючи з 1992 року. Він не пропустив жодного збору за цей час, а також зіграв у дев’яти матчах націоанльної збірної, двічі виводячи її з капітанською пов’язкою. За його словами, Заслужений тренер України Микола Павлов зробив ичезний внесок у його футбольну кар’єру, практично в кожній з команд під керівництвом знаного наставника він виходив із капітанською пов’язкою.

Вони працювали разом не один десяток років – ще з часів, відколи Дірявка був лідером оборони «Дніпра» під керівництвом Павлова, а пізніше Сергій Георгійович працював у тренерських штабах під керівництвом Павлова.

Пресслужба ПФЛ вирішила намалювати портерт ювіляра з книги Миколи Павлова «Нема нічого кращого від правди». Нині Сергій Дірявка передає свій досвід гравцям ФК "ВПК-Агро".

Микола Павлов про Дірявку:

- Лідером оборони і капітаном у мене завжди був Сергій Дірявка. Мені подобалася його надійність та відповідальність, на ньому трималася захисна лінія і пізніше я переконався, що це один із найбільш грамотних футболістів свого амплуа в Україні».

- Влітку 1998 року, я задовільнився локальними успіхами, то нічого хорошого у Маріуполі не вийшло б. Сезон ще тривав, ми боролися за виживання, а я вже думав, як підсилити команду. Задіював свої дніпропетровські, нікопольські знайомства. Прямо по ходу чемпіонату я взяв Сергія Дірявку та зовсім юного Сашу Рикуна. Заявити їх ми не могли, але ось що таке – довіра гравців до тренера. Вони погодилися втратити півроку і грали за «Металург-2» на першість міста, а я їздив дивитися їхні ігри, тож уже після перших же зборів вони у нас грали й швидко стали лідерами команди. Я всіх збирав, кого знав, і кого кликав – всі приїхали.

- Це інші команди могли постійно тасувати склад: футболіст погано зіграв – давай іншого. Але у нас  в Маріуполі такого підбору гравців не було. Ти повинен вибрати ядро 8-9 чоловік, щоб мати вже свою команду. Спади у кожного бувають, але у мене завжди був кістяк. У Маріуполі це були Шуховцев, Волосянко, Дірявка, Анікєєв, Русановський, Сахаров, Рикун, Молокуцько і Бабич. Ці 9 чоловік грали завжди, а ще двох – кого хочеш став. Те, що не було травм, і я завжди на них міг розраховувати, свідчило, що тренувальний процес у нас був правильно поставлений. А що хлопці дорожили честю команди, стояли горою одне за одного – показувало, що й мікроклімат колективу був хорошим.

- У мене в Маріуполі був Сергій Дірявка, який чудово читав гру. Та й щодо досвіду та обученості підопічних, це вже була досить класна команда. Хоч як і важко звикали колишні зірки «Шахтаря» та збірної України до Маріуполя…

- Мені пощастило – в «Іллічівці» грав мій давній підопічний по «Дніпрі» та збірній України Сергій Дірявка. Його думці я довіряв. Викликав його як капітана і кажу: «Скажи чесно, як колектив?». Він відповів: «Петрович, усе погано. Вже не те, що було, немає цілісності». І я відкрив йому свої думки: «Так, я теж відчув, що колектив не той. Зіпсували нові люди всю обстановку».

- Далі я продовжив формувати тренерський склад. Тим більше, що я Полтаву, можливо, й не прийняв би, але мої багаторічні соратники залишилися без роботи: сиділи вдома Дірявка і Тарахтій, а ще й Балана в «Іллічівці» за три гри до кінця звільнили, перевели в другу команду. Вони всі сиділи вдома, але я підтримував з ними зв’язок весь цей час. І я досі не можу відповісти на питання, чи це я мав потребу в роботі, чи просто хотів їм допомогти, тому що вони заслуговують працювати в Прем’єр-лізі. І я поставив умову, що вони будуть зі мною працювати. Всі разом, ми взялися за справу, адже роботи було багато.

- У нас, у тренерів, була своя каса: ми зберігали гроші з премій і штрафів, «скарбником» був Дірявка. Тож коли в кінці сезону назбиралося трішки цих грошей, ми всі йшли в ресторан на всі кошти. Я не прихильник того, щоб штрафувати за кожну дурницю, але якщо бачу, що це не помилка, а систематична хиба, або якщо учинене футболістом загрожує результату чи мікроклімату в колективі, то в хід ішли найбільші санкції.

Іван Балан про Дірявку:

- Сергій Дірявка – людина принципу. Якщо перед собою поставив завдання п’ять разів пробігти царську тропу, то буде йти до своєї мети, хоча йому було дуже важко. Він засікав час, з кожним разом намагався покращувати свій результат. Коли він за 31 хвилину пробіг цю дистанцію, після цього він тиждень ні з ким не розмовляв. Він віддав всього себе на дистанції».

Згадує сам Сергій Дірявка:

- Коли ми грали у «Дніпрі» 90-х років, я був не найсильнішим гравцем, були талановитіші. Але щось він у мені побачив, для мене це загадка. Наша справа, гравців, була чітко виконувати тренерські настанови – і приємно було відчувати, що, працюючи над собою, команда зростає й прогресує.

- Пам’ятаю, 1992 рік, перший чемпіонат України, перед першою грою нам оголосили: команда продала у Німеччину Сидельникова, а взамін привезли 13 машин-іномарок. Уявіть, у такий час привезли іномарки – кому вони випадуть, можна сказати, життя вдалося. І Петрович озвучив, що капітан отримає першу машину, а інші вже – уже за своїми заслугами перед «Дніпром». І треба ж такого – на виборах капітанів, які відбулися невдовзі, вибрали не когось із більш досвідчених заслужених гравців, а саме мене! Чому саме я – для мене це загадка, у моєму розумінні, були більш достойні кандидати. Але слово Павлова – закон, я отримав автомобіль.

Пам’ятаю, ми виграли черговий матч, і я, 19 років, отримую свою «Тойоту»! Відразу забираю і їду додому. Заходжу і показую батькам машину. Вони не зрозуміли – думали, взяв у когось покататися. Батько сів за кермо, поїхали кататися прямо серед ночі. Він каже: «Синку, чия машина?» А я кажу: «Уявляєш, це моя! Клуб виділив». Він спершу не повірив, потім заплакав від щастя, для моїх батьків це був емоційний епізод, один із найяскравіших у житті.

Як так вийшло, що хлопці за мене проголосували, для мене це загадка. Скільки я не запитував Петровича – він не відповідав, хоча я здогадуюся, що він доклав руку до мого капітанства, відзначивши мене за якісь якості. Він нас усіх, як облуплених, знає…

- Я можу одне сказати: коли почав працювати в Дніпродзержинську самостійно, кожного вечора я телефонував Петровичу і питав поради. У нас це залишилося, кожен тиждень ми зідзвонюємося, спілкування з Петровичем дає натхнення і життєву енергію. Якісь питання – я набираю Петровича і ми можемо годину поспілкуватися. Зрозуміло, що в мене є такт і я розумію, що він – зайнята людина і намагаюся не набридати, адже у нього велике коло спілкування, багато хто його знає. Але завжди, коли я йому зателефоную, складні запитання отримують просту відповідь.

Ігрова кар’єра:

Дніпро (Дніпропетровськ), ЦСКА (Київ), Кривбас (Кривий Ріг), Іллічівець (Маріуполь)

Досягнення:

Срібний призер чемпіонату України: 1993

Бронзовий призер чемпіонату України: 1992, 1995

Фіналіст Кубка України: 1995

В складі національної збірної України провів дев'ять матчів.

Тренерська кар’єра:

Сталь Дніпродзержинськ - головний тренер (2006-2007), Ворскла Полтава - тренер (2008-2012), «ллічівець Маріуполь - тренер (2012-2015), ФК Петриківка - головний тренер (2015-2016), Дніпро Дніпро - тренер (2016-2017), СК Дніпро-1 (2017-2020).

Із вересня 2020 року - у тренерському штабі ВПК-Агро

Адміністрація ПФЛ приєднується до чисельних привітань на адресу ювіляра і бажає продовжувати нести футбольну науку у клубах змагань ПФЛ і всього українського футболу!

Пресслужба ПФЛ