Пожечевському – 70! Легенда «Ворскли» з міжнародним акцентом

Віктор Пожечевський (ліворуч) разом із одним із найвідоміших полтавських футболістів і колегою по асоціації футболу Олександром Мелащенком на відкритті розіграшу свого іменного Кубку, фото adm-pl.gov.ua

Бувають люди, чия доля – більша за рамки однієї особистості. Наш сьогоднішній ювіляр стояв біля витоків нової величі «Ворскли», побив історичний рекорд Вищої ліги, започаткував унікальну співпрацю полтавського футболу з болгарським і туркменським, багато років присвятив роботі в керівних органах вітчизняного та місцевого футболу, а також допоміг розкритися багатьом гучним іменам чемпіонату України.

Своє 70-річчя сьогодні відзначає В.О.Пожечевський – видатний полтавський тренер, багаторічний віце-президент і член Центральної ради ПФЛ, легендарний наставник «Ворскли».

Віктор Пожечевський народився 4 лютого 1951 року в Полтаві. Починав займатися футболом у групі підготовки місцевої команди майстрів «Колос» під керівництвом легендарного Івана Горпинка – зараз його ім’я носить місцева ДЮСШ. Але через високу конкуренцію заграти в головній команді області не вдалося, довелося грати за місцеві колективи фізкультури.

Коли Пожечевського призвали в армію, служити відправили в Казахстан. Там його помітили тренери місцевого «Актюбинця», але Вітя прийняв рішення повернутися на батьківщину. «Служба в армії практично відірвала мене від футболу. Це був той період, коли наступає час ігрового змужніння, я ж його провів на службі, – пригадував пізніше Віктор Олександрович. – Тож, повернувшись у рідну Полтаву, почав грати за «Супутник», місцевий колектив фізкультури. Пробитися в основний склад нашої команди майстрів, яка на той час уже мала назву «Будівельник», було неможливо через великий наплив іногородніх футболістів».

Тим не менш, своє життя молодий чоловік пов’язував з футболом. Вступив в Київський інфіз, поєднуючи заочне навчання з роботою в місцевій ДЮСШ. Із групи хлопчиків 1965 року народження вийшло декілька відомих особистостей полтавського футболу… А в 1979 році отримав запрошення приєднатися до головної команди Полтави – ввійшов у штаб полтавського «Колоса», спершу в якості помічника головного тренера, а коли Володимир Аксьонов, який його запрошував, очолив «Колос» як головний тренер, Пожечевський став начальником команди.

Кадри в тодішній команді були мінливими – довелося Віктору Олександровичу навіть у 1982 році на певний час залишити команду, знову зосередившись на роботі в ДЮСШ, а «Колос» тим часом лихоманило, в підсумку він вилетів із Другої союзної ліги та втратив статус команди майстрів. Щоб витягнути футбольне місто Полтаву з першості КФК, Пожечевський об’єднав однодумців у оновленому колективі, який від 1984 року носив назву «Ворскла».

«Покидаючи «Колос» після тренерської чехарди, коли працювати ставало неможливо, я повернувся в дитячо-юнацький футбол і навіть уявити собі не міг, що скоро буду безпосередньо брати участь в відродженні полтавської команди. Але невдовзі я вирішив знову братися за діло. Впродовж трьох років «Ворскла» боролася за повернення в лігу майстрів. Своєї мети ми досягли в 1986 році, виграв нарешті фінальний турнір серед колективів фізкультури. На той час у нашій команді всього п’ять чоловік числилося на ставках…», – розповідав Віктор Олександрович.

Оновлена «Ворскла» свіжим струменем влилася в Другу союзну лігу. В 1988 році стала взагалі другою в українській зоні серед 26 учасників, а поєднання досвідчених Ротаня-старшого, Мармача, Різника з молодим поколінням зробило полтавців боєздатними та складними суперниками для будь-кого. А ще Пожечевський був одним із ініціаторів відновлення полтавсько-болгарської футбольної дружби, яка починалася ще в далекі 60-ті, потім дещо призабулася, а від 80-х розвинулася з новою силою. В рамках співпраці «духовних столиць» України та Болгарії, Полтави та Велико-Тирново, в місцевий клуб «Етир» перейшли, один за одним, місцеві зірки – Шарій, Кислов, Моргун, Доронченко. В 1991 році «Етир» із Кисловим, Ангелом Червенковим і Красимиром Балаковим став чемпіоном Болгарії – вперше та востаннє в своїй історії. Натомість, у «Ворсклі» спробували сили болгарські захисники Кефалов, Даїл і Петков.

Віктор Пожечевський, з кількома перервами, працюючи в якості головного тренера «Ворскли», зумів створити той колектив, який ввійшов в історію полтавського та українського футболу. В сезоні 1995/96 вони виграли Першу лігу, з першого місця підвищившись у класі, а в наступному чемпіонаті відразу ж у дебюті завоювали бронзові медалі Вищої ліги, що стало безпрецедентним злетом новачків елітного дивізіону. Пізніше дебютували полтавці й у єврокубках, дійшовши до «Андерлехта». Шарій і Чуйченко, Кислов і Ковтун, світлої пам’яті Хомин – та незабутня команда залишилася в пам’яті…

А Пожечевський, заручившись підтримкою земляків, відкрив ще одну сторінку взаємин українського футболу зі світом. Річ у тім, що «Ворскла» в певний час була завсідником Кубка Туркменбаші, його регулярним призером, і Віктора Олександровича керівники місцевого футболу запросили на посаду консультанта в збірній, а також головного тренера «Копетдагу» – базового клубу національної команди. Успіхи Пожечевського вразили місцеву федерацію, й невдовзі йому доручили роль головного тренера й у збірній. Сосенко, Хомин, Бондаренко, Зав’ялов, Кислов під керівництвом добре знайомого тренера допомогли туркменській збірній вдало виступити на Азійських іграх 1998 року, де лише в чвертьфіналі вони поступилися китайцям.

В Україні Пожечевський найбільше прославився знаменитою перемогою 4:3 над «Динамо» в часи дебюту «Ворскли» в Вищій лізі, але для самого спеціаліста був матч, який затьмарив дещо навіть ту епічну зустріч: «На перше місце я б поставив інший матч – на чолі збірної Туркменістану. На Азіатських іграх ми зустрічалися з Південною Кореєю. Після першого тайму наша команда поступалася – 0:2, але зуміла переломити хід поєдинку і вирвала перемогу – 3:2. Самі розумієте, південнокорейці – регулярні учасники чемпіонатів світу, прекрасний підбір гравців, але мої підопічні проявили волю до перемоги й були за це винагороджені».

Пропрацювавши ще один рік на чолі охтирського «Нафтовика» – потужного клубу із сусідньої Сумської області, Віктор Пожечевський поставив три крапки на своїй тренерській роботі. Відтоді досвідчений фахівець зосередився на роботі функціонера. Очолював управління з питань сім'ї, молоді та спорту Полтавської облдержадміністрації, був одним із віце-президентів і членів Центральної ради ПФЛ. Нині Віктор Олександрович Пожечевський – виконавчий директор громадської спілки “Асоціація футболу Полтавщина”. Ось уже багато років, від 2015-го, в Полтавській області відбувається розіграш традиційного турніру з футболу на кубок заслуженого тренера України Віктора Пожечевського. Цьогоріч відбувається він на миргородському стадіоні «Старт», де відкрили нове поле зі штучним покриттям. Що може бути приємніше для Людини футболу, аніж отаке от відзначення його скромного внеску в розвиток гри на своїй малій батьківщині?!

Про інших іменинників читайте в нашій рубриці #цьогодня