Маркевичу – 70. До ювілею легенди

Мирон Маркевич народився 1 лютого 1951 року в Винниках (Львівська область) у родині великого ентузіаста футболу. Богдан Дмитрович – відомий на Львівщині гравець і тренер, зусиллями якого з невеличкого містечка вийшли в великий футбол Ростислав Поточняк, Роман Покора, Ярослав Грисьо, Юрій Гданський і його син – Мирон.

Родину Маркевичів дуже шанують у Винниках. Ім’я Богдана Маркевича тут носять стадіон і традиційний футбольний турнір, а сам Б.Д.Маркевич навічно залишається в переліку почесних громадян містечка. Як і його син… До слова, в 2015 році тут зведено пам’ятник Богдану Маркевичу, на відкритті якого були присутні його найкращі футбольні учні та Мирон Богданович – на той час уже легендарний тренер…

Сам Мирон починав грати під керівництвом батька, в числі найбільш перспективних гравців Львівщини був зарахований у склад «Карпат», на той час – володарів Кубка СРСР. Звичайно, молодому гравцеві було важко закріпитися в команді, яка пробилася в єврокубки. Маркевич пройшов «службу» в армійській команді СКА (Львів), пізніше був запрошений у «Спартак» (Орджонікідзе), а під кінець своєї кар’єри грав за луцьке «Торпедо». Грав на позиціях нападника та півзахисника.

Хоча Мирон Маркевич грав лише до 27 років, вимушено завершивши виступи через травму, він не закинув футбол і не розчарувався в ньому. Працював вчителем у сільській школі, потім – з дітьми в СДЮШОР. Уже набувши певного досвіду, пройшов навчання в Вищій школі тренерів, а в 33 роки розпочав самостійну тренерську роботу. Мирон Богданович прийняв керівництво луцьким «Торпедо» – командою, де завершував виступи як гравець (59 матчів і 7 голів у 1977-78 роках), де знайшов таких друзів, як Федецький-старший, Кварцяний і багато інших.

Очолювана ним луцька команда піднялася до п’ятірки найкращих в українській зоні Другої союзної ліги, а Маркевич проявив талант селекціонера та розкривала талантів. Саме при ньому з «Волині» в великий футбол пробився Олег Лужний, а пізніше до розкритих Маркевичем гравців можна було сміливо додавати Сергія Ковальця, Андрія Гусина, Василя Кардаша, Володимира Єзерського та багатьох-багатьох інших.

У 1988 році Мирон Богданович очолив хмельницьке «Поділля», але проведена в Луцьку робота не минула дарма – його наступник Віталій Кварцяний привів команду до неофіційного звання «чемпіона УРСР», переможця української зони Другої ліги СРСР. А Маркевич продовжував тренерську роботу – в «Поділлі», «Кривбасі», знову в «Волині», а в 1992 році повернувся в «Карпати», де починав як гравець, уже в якості головного тренера.

Загалом, у львівський клуб Маркевич приходив п’ять разів. За цей час встиг вивести команду в фінали Кубка України 1993 і 1999 років, завоював з «Карпатами» бронзові медалі чемпіонату України 1998 року. А головне – у Мирона Богдановича розкрилася ціла плеяда здібних гравців, які знайшли себе на вищому рівні. Йдучи з «Карпат» і повертаючись туди, Маркевич встиг також попрацювати в запорізькому «Металурзі», махачкалинському «Анжі», аж поки в 2005 році не відгукнувся на запрошення від Ярославського та Красникова.

«Металіст» епохи Маркевича – унікальна команда, яка зібрала під його керівництвом шість бронзових нагород і одну срібну, виходила в чвертьфінал Кубка УЄФА, двічі досягала півфіналу національного кубка. А головне – Мирон Богданович вкотре провів блискучу кадрову роботу, розкривши, зокрема, таких гравців, як Папа Гуйє, Марко Девич, Клейтон Шав’єр, Тайсон, Марлос і багато інших.

У 2010 році здійснилася велика мрія Маркевича – він прийняв національну збірну України, і саме під його керівництвом дебютували в збірній Коноплянка, Зозуля, Федецький. На жаль, всю каденцію до домашнього чемпіонату Європи відпрацювати не вдалося – але за чотири матчі на чолі збірної Мирон Богданович не програв жодного.

Коли «Дніпро» не продовжив контракт із іспанським фахівцем Хуанде Рамосом, вибір нового головного тренера багатьох здивував – адже Маркевич раніше очолював «Металіст», найбільш принципового суперника. Втім, Мирон Богданович швидко згуртував навколо себе колектив і в першому ж сезоні на чолі дніпрян зумів вивести їх у фінал Ліги Європи. Він став другим після Маркевича українським тренером, який довів підопічних до фіналу єврокубків, а «Дніпро» побив практично всі свої єврокубкові рекорди.

Нині Мирон Богданович працює головою Комітету національних збірних команд УАФ. Його часто можна побачити на футбольних матчах і зборах, а справу батька продовжують сини. Юрій уже має досвід роботи в селекційних службах клубів батька, а Остап, попрацювавши в Іспанії, отримав досвід роботи в ПФЛ – на чолі «Агробізнесу» та «Чорноморця» в Першій лізі. Нині Остап Миронович очолює ФК «Маріуполь», який грає в найвищому дивізіоні вітчизняного футболу.

Ерудит, меломан, цінитель спорту та мистецтва – Мирон Маркевич сьогодні святкує свій поважний ювілей. З цієї нагоди шле йому вітання й адміністрація ПФЛ на чолі з президентом О.В.Каденком.