ЕКСКЛЮЗИВ! Бартулович: розумію, що хтось хоче зекономити, але ж футболісти мають грати

Героєм рубрики ПФЛ "Вони торкнулися слави" став Младен Бартулович

Фото: ingulec.com

Зірковий новачок «Інгульця» Младен Бартулович у відвертому інтерв’ю пресслужбі ПФЛ у межах рубрики «Вони доторкнулися слави» розповів про свою свій приїзд до України, найрідніші для себе клуби, орендні угоди та ситуацію з продовженням Першої ліги.

Старт в «Хайдуці»

- Народився я взагалі на території сучасної Боснії та Герцоговини, але тоді це була територія Югославії. Батьки були вимушені втікати від війни до Німеччини, де власне й розпочиналася моя футбольна дорога, адже саме там я пішов до школи та вперше записався на секцію футболу. Потім сім’я повернулася до Хорватії, де вже вдалося потрапити до системи «Хайдука». Щоправда, на дорослому рівні за «Хайдук» я встиг відіграти всього півтора роки, після чого «Дніпро» викупив мій контракт.

Маловідомий «Дніпро»

- Зрозуміло, що була певна невідомість щодо клубу, але «Дніпро» тоді вже знали в Хорватії за виступами в Кубку УЄФА. До того ж я грав проти «Дніпра» на зборах в Туреччині. Мені з адаптацією дуже допомогло те, що тодішній наставник команди Олег Протасов говорив англійською. У його тренерському штабі був серб, який дуже мені допомагав. Та й хлопці з команди вже потихеньку починали спілкуватися російсько-англійським міксом, і вже за пів року я міг спокійно говорити російською.

Фото: ingulec.com

Варіанти кар’єри 

- У мене був п’ятирічний контракт з клубом, тому хотілося грати, а не просто сидіти. Ви ж розумієте, що варіантів куди піти в оренду було рівно стільки ж, скільки клубів було у його власника Ігоря Коломойського. Тобто в іншому напрямку рухатися ніхто не міг, а так як потрібно було грати хоч десь, то я погодився поїхати до «Кривбасу». Не можу сказати, що рівень умов в клубі був аж занадто контрастним на фоні «Дніпра». Так, умови були гіршими, але непоганими. Я навпаки радий, що тоді опинився в Кривому Розі, бо саме там мені вдалося побачити український футбол з усіма його реаліями.

Рідні клуби

- Для мене рідними є «Дніпро» та «Кривбас», бо саме там я провів найбільше часу. Хоча тепло згадується й час проведений в Полтаві, якби не всім відомі обставини, то я б там залишився й надалі.

Останній сезон «Кривбасу»

- У Кривому Розі саме тоді підібрався гарний колектив і всі умови для гри в футбол були. В першому колі в нас не все виходило, а на  другу частину чемпіонату всі вже виходили з розумінням того, що клуб помре. А нам нічого більше не залишалося як грати,  адже всі були ще молодими і потрібно себе зарекомендувати для подальшого працевлаштування. Чималу роль в успіху тієї команди відіграв і тренерський штаб на чолі з Олегом Тараном, який нас постійно мотивував та заводив. А з фінансової точки зору тоді рятували вдалі результати з грандами.

Як «Дніпро» з оренди повертав

- Під час зборів з «Карпатами» мені зателефонував Андрій Русол та сказав, що потрібно повертатися в розташування «Дніпра». Хоча я готувався до другого сезону в «Карпатах». Справа в тому, що у Львові я класно провів перший сезон і хотілося залишитися. Але повернення до «Дніпра» у будь-якому випадку було кроком вперед, адже клуб був за статусом вищим та й команда тоді зіграла в фіналі Ліги Європи.

Фото: fckarpaty.com

Балканська діаспора «Дніпра»

- Звичайно, я більше спілкувався з хорватськими хлопцями, окрім Стрініча та Калініча в «Дніпрі» був фізіотерапевт з Хорватії та повар Любомир Тошич, який зараз працює в «Шахтарі». Окрім того були чехи: Мазух та Лаштувка, а взагалі в тій команді всі класно ладили між собою.

Борги «Ворскли»

- У Полтаві було все для того, аби прогресувати: база, стадіон, тренери. Відверто кажучи, я мав опинитися в Полтаві на пів року раніше, ніж це сталося, але «Дніпро» мене не відпускав, тому довелося чекати пів року та йти вільним агентом. У «Ворсклі» реально дуже гарно продумані та організовані всі процеси. Але фінансова ситуація змусила мене поїхати не лише з клубу, а й з країни в цілому. Розумієте, дуже складно жити, коли затримка в зарплатні складає аж десять місяців. За півтора року мого перебування в Полтаві хвости по боргах виросли з декількох місяців до десяти… Хоч мені й пропонували новий контракт, але як можна було залишатися та вірити, якщо вони навіть старих боргів не могли закрити вчасно. Справа навіть не в тому, що за новим контактом я б погодився на пониження зарплатні, а в тому, що, навіть, у такому випадку не було гарантії, що платитимуть своєчасно.

Їхав в «Термаліку», а приїхав в «Медзь»

- Спочатку я мав переходити до зовсім іншої команди - «Термаліки» з Екстракласи. Я навіть встиг з’їздити туди на перегляд і мені встигли сказати, що зацікавлені в моїх послугах. Але потім стався якийсь казус, президент не захотів підписувати футболіста під тренера, якого в підсумку було відправлено у відставку за два тижні. А трансферне вікно вже закривалося, тому треба було щось вирішувати. І на мене вийшов агент, який за сумісництвом працював спортивним директором в «Медзі» та запросив до них на три місяці, мотивуючи реальними шансами на Екстракласу. Щоправда, того сезону нам не вистачило одного очка, щоб підвищитися в класі. А вже наступного року ми з першого місця зуміли вийти до найвищого дивізіону Польщі. Щоправда, керівництво почало масово підписувати нових гравців, попри те, що там вже була сформована боєздатна команда. Я відразу зрозумів, що все менше гратиму, тож вирішив розірвати контракт і повернутися до України.

Перехідні матчі з Карпатами»

- Часто згадую моменти, які ми не змогли реалізувати в обох матчах проти «Карпат», в тому числі й свій удар в поперечину. Також був епізод з непризначеним пенальті у ворота львів’ян, але це вже історія. Та й ми самі винні, що довели все до матчів плей-оф, я вважаю, що «Волинь» того сезону не добрала своїх очок під час чемпіонату.

Фото: ФК "Волинь"

Умови «Інгульця»

- Ми поговорили з Олександром Поворознюком і я вирішив погодитися на його пропозицію. В «Інгульця» є амбіції, класний колектив та тренер,  чому б не спробувати реалізувати ці амбіції в життя. Я знаю, що в «Інгульця», «Колоса» та інших клубів з невеликих населених пунктів є дуже багато хейтерів та скептиків, я на таких людей взагалі не звертаю уваги. Якби в Україні було б більше таких «колосів» та «інгульців», то країна тільки б виграла від цього. В Петровому, наприклад, є база для проживання гравців, якісне штучне поле, натуральні поля. Ну скажіть, хіба це не умови? До того ж, у нас стадіон вже активно будується. Я думаю, що для футболіста важливо, щоб було де перед матчем відновитися і йому неважливо, де грати - в селі чи місті, якщо він має всі умови для гри.

Лідери Першої ліги

- Я не здивую, якщо скажу, що перша сімка команд має однакові шанси на вихід в УПЛ. Навіть «Агробізнес» з «Металістом 1925» нічим не поступаються сьогоднішнім лідерам, хоч і знаходяться на шостому та сьомому місцях. Щільність таблиці за мене говорить про рівність семи клубів в Першій лізі. А завершити чемпіонат так, як зараз це хочуть деякі зробити – свавілля!

Що зараз хочуть футболісти

- Зараз уже всі починають грати! Навіть діти розпочинають тренування, а в змаганнях ПФЛ відмовляються… Я розумію, що деякі керівники хочуть зекономити кошти, але ж футболісти мають грати!  Я впевнений, що якби ви зараз запитали саме гравців клубів, що голосували за припинення чемпіонату, то всі б сказали, що хочуть продовжувати чемпіонат. Ця ситуація абсолютно не прикрашає український футбол.

Младен Бартулович і Олег Таран. Фото: ingulec.com

Доленосні наставники

- Мені дуже подобалося працювати зі Славеном Білічем, він постійно викликав мене до хорватської молодіжки. Потім Біліч очолив вже й національну збірну, куди я також регулярно викликався. Так, я не зіграв багато матчів, але все одно перед ЄВРО-2012 я був у заявці своєї збірної майже на всіх іграх. Він завжди позитивно на мене впливав і про цього наставника я можу говорити лише приємне. Зрозуміло ж, що його шлях говорить сам за себе. А в Україні на мене дуже сильно вплинув та найбільше дав Олег Таран. Хоча я вдячний кожному, з ким вдалося попрацювати, бо від кожного я щось для себе взяв.

Фото: facebook.com/mladen.bartulovic

Що таке Україна

- Доля так склалася, що я тут в Україні знайшов своє сімейне щастя. В Дніпрі я вже почуваюся як удома, люблю це місто. Я вже навіть не знаю, де в мене перший дім, а де - другий (сміється). Увесь побут в мене вже тут: друзі, сім’я, робота.

Євген Біленький, спеціально для ПФЛ