Нгаха Колінс: про призначення в "Ниву" В у Камеруні писали немов про сенсацію

Відверте інтерв'ю першого в історії афроукраїнця - головного тренера клубу ПФЛ

Фото: niva-v.com.ua

Життєва історія Колінса Нгахи.

Колінс Нгаха вже 15-й рік в українському футболі. Починав у хмельницькому "Поділлі", потім пробував свої сили в луганській "Зорі". Пережив важку травму, але зміг повернутися в гру і став справжньою зіркою, символом алчевської "Сталі". Зараз він є головним тренером вінницької "Ниви", в якій завершував свої виступи на професіональному рівні в якості гравця.

Колишній капітан команди, непоступливий і націлений на ворота півзахисник, камерунець Колінс одружився в Вінниці, отримав українське громадянство, заснував дитячо-юнацьку академію, виховує двох синочків, які теж подають великі надії у футболі. Нгаха очолює клуб Другої ліги і є першим головним тренером - афроукраїнцем в ПФЛ.

Вінницька "Нива", втративши взимку багатьох лідерів, в оновленому складі залишилася боєздатною. Навіть більше - обіграла непереможну навесні Черкащину. Команда під керівництвом Колінса здобула  вже 12-ть залікових пунктів  і вперше в сезоні піднялася на друге місце в Групі «А» Другої ліги! Про свою тренерську роботу молодий спеціаліст розповідає в нашому інтерв'ю.

- Колінсе, залишитися у футболі в якості тренера задумувалися давно?

- У тренерську роботу прийшов не випадково. Наприкінці своєї скромної кар'єри гравця почав замислюватися про життя після футболу. Прийшов до висновку, що хотів би спробувати себе в якості тренера. Пройшов спеціальні курси Федерації футболу України і отримав відповідні дипломи УЄФА: спочатку категорії «С», а пізніше - і «В».

- До того як очолити дорослу команду ви тренували і юнаків, вірно?

- Так, після отримання диплома відкрив у Вінниці власну невелику футбольну академію, яка так і називається «COLINS FOOTBALL ACADEMY». Працював і зараз працюю, навчаючи навіть не юнаків, а зовсім маленьких дітей!

- З аматорським “Світанком” ви назбирали чимало обласних трофеїв...

- Спочатку був помічником тренера у вінницькій “Ниві”. А вже потім - граючим тренером команди “Світанок-Агросвіт” з села Шляхове Вінницької області. “Світанок-Агросвіт” - це одна з провідних команд першості Вінницької області. Зараз вона йде на першому місці в турнірній таблиці з великим відривом. За перше коло всього одного разу зіграли в нічію, а так - виключно перемоги! В команду  прийшов з помічником, Дмитром Евстафьевим - це колишній гравець “Чорноморця”, “Десни” та “Нафтовика”. З нашим приходом команда почала демонструвати змістовний і результативний футбол.

Після того як залишив команду, Дмитро Олександрович став головним тренером “Світанку”, продовжує справу, яку ми розпочали. У клубі порядний і амбітний президент, який побудував в селі класний стадіон! Такого газону, як у них, навіть у Першій лізі не знайдеш! Президент планує влітку заявити команду в чемпіонат України серед аматорів.

- У “Ниві” ви завершили кар'єру гравця і почали тренувати. У “Світанку” - знову вирішили грати, поєднуючи гру з тренерством, а тепер знову ж в “Ниві” зосередилися на роботі тренера. Чому такі невизначеності?

- Якщо відверто, взагалі не збирався закінчувати кар'єру... До тих пір, поки в “Ниву” не приїхав один «великий фахівець» з Південної Пальміри. З першого ж контакту він дав зрозуміти, що мені вже не місце не тільки в команді, а й взагалі у великому футболі. Це стало несподіванкою, або навіть шоком. Причому, не тільки для мене, а й для всіх уболівальників! Вони добре знають мій внесок в формування цієї команди три роки тому! І ось тут «видатний тренер» вирішив зробити з мене «щось на кшталт тренера». У підсумку, на тренуваннях мені потрібно було ходити і просто «збирати м'ячі з кущів». Ось так і закінчилася моя кар'єра гравця! Але, як бачите, час усе розставив на свої мысця.

«У аматорській команді назвав склад - і вперед!»

- Наскільки складно починати свій шлях на тренерському містку? Тим більше, вже в професіональному клубі.

- Звичайно, кожен тренер зіштовхується з певними проблемами, пов'язаними з нестачею досвіду. Також існує відмінність роботи тренером на аматорському рівні і в професіональній команді. Тут треба працювати 24 години на добу! Від селекційної роботи і організаційних питань до підготовки футболістів до окремих ігор і змагань в цілому. А ще багато навколофутбольних моментів, які тренер також повинен «тримати на пульсі». Займаюся улюбленою справою, тому багато вчуся і наполегливо працюю, щоб відповідати рівню. Здається, поки це в мене непогано виходить!

- Взагалі, де легше працювати? В аматорській команді або в професіональному клубі?

-  Якщо порівняти власний досвід, “Ниву” і “Світанок”, то, напевно, все-таки в аматорській команді легше. В першу чергу, там менше відповідальності. Команду збираєш раз або два в тиждень - назвав склад і вперед! У професіональній команді необхідно займатися колективом з ранку до вечора. Тут більше відповідальності - як за результат, так і за гравців, яких береш в команду. Плюс армія уболівальників велика - команда на очах у всіх. Звідси і критика більш жорстка. Але, як не дивно, мені ці, так би мовити труднощі, навпаки подобаються. Насправді, є багато «плюсів» від тренерства в профі, і в майбутньому хотів би працювати тільки в професіональних клубах, але загадувати наперед  не стану!

- Які ваші враження від виконання функцій граючого тренера? Наскільки це заважає або, навпаки, допомагає керівництву командою на полі?

- Чесно кажучи, важко називати себе в стартовому складі і виходити розминатися з командою, налаштовуючи футболістів на матч. Та й по ходу гри робити заміни, перебуваючи на полі - звичайно, це не дуже комфортно. Тренеру потрібно з боку дивитися гру і щось підказувати, вносити якісь корективи. Думаю, має бути тільки так. На першість області таке поєднання, може бути, і проходить, але у Другій лізі - навряд чи.

«Провести вправи українською? Нема питань!»

- Існують проблеми з комунікацією? Мовний бар'єр?

- Мовного бар'єру взагалі не відчуваю. Проводжу тренування російською, але в команді є багато хлопців з Західної України, тому їм часто доводиться трохи більше пояснювати вправи або тактичні моменти українською мовою. Це для мене не є проблемою (Сміється) Останнім часом наші футболісти і англійською між собою на тренуваннях намагаються розмовляти - теж цікаво за ними спостерігати. Якщо потрібно, можу і ангійською чи французкою мовою провести заняття. З мовами немає перешкод!

 -  З кого з відомих тренерів берете приклад?

- Мені подобається Клопп. Його енергія та енергетика передаються команді. Гвардіола багато нововведень приніс в роботу тренера - зараз він один з найкращих. Є й багато інших висококласних тренерів, але багато в чому беру приклад з Анатолія Івановича Волобуєва! Він - по-справжньому великий. Людина, яка дала шлях у великий футбол багатьом молодим гравцям.

Анатолій Іванович кілька разів команду з маленького містечка, Алчевська, виводив в Прем'єр-Лігу. Таких можна на пальцях однієї руки перелічити! Крім того, Анатолій Іванович - людина з великої літери! Часто спілкуємося, і він дає мені поради. Після мого дебюту відразу ж зателефонував Анатолію Івановичу, щоб поділитися враженнями! Дай Бог йому здоров'я!

«Коли замкнули в бані, подумав, що мені кінець»

- Що говорили про ваше призначення в Камеруні? Чи була якась реакція?

- Звичайно, моє призначення викликало великий ажіотаж в Камеруні! У спортивних газетах і в Інтернеті писали про це. Немов про сенсацію! Це приємно!

- В Україні ви вже дуже давно. Залишаються якісь складнощі з адаптацією?

- Труднощі адаптації - це минуле. Будь-якій людині в новому середовищі завжди непросто, але цей етап вже давно пройшов. В Україні живу вже 16 років! Тут у мене хороша сім'я, робота і друзі. Україна - прекрасна країна з добрими людьми. Вдячний Україні за все! Бажаю вашій країні миру  та процвітання. Україна - моя друга Батьківщина!

- На завершення, про найприємніше. Знаємо, що у вас дійсно дуже хороша сім'я з двома прекрасними синами, причому обидва - футболісти.

- Дякую! У нас з дружиною Юлею двоє синів: Іван і Крістіан. Старшому - 11, молодшому - 5. Обидва займаються футболом, і обидва, на відміну від мене, лівші! Молодший, Крістіан, футболом не сильно захоплюється - він більш різноманітний. Тобто, і малює, і танцює, і співає, і в футбол грає. А ось старший, Ваня, як кажуть, “схиблений” на футболі.

- Іван займається в київському “Динамо”?

- Так, нещодавно він був заявлений за юнаків київського “Динамо” 2007 року народження. За амплуа - нападник. Тренер говорить, що якщо він працюватиме, то з нього щось вийде. Поки що їздить вихідними на ігри, по можливості - в будні на тренування, а далі буде видно. Талант - талантом, але в “Динамо” доведеться витримати жорстку конкуренцію.З іншого боку, це добре - так він швидше почне прогресувати.

- Ви - камерунець, який живе в Україні вже багато років. Яка найбільш весела історія з вашого життя в нашій країні згадується?

- Розповім про свої спогади. Майже відразу ж після приїзду в Україну подружився з хлопцями, з ними грали в футбол і відпочивали. І ось влітку вони запропонували мені поїхати разом на базу відпочинку. У Вінницькому Політехнічному університеті є база приблизно в 100 кілометрах від Вінниці, куди їздять відпочивати студенти і колишні студенти цього ВНЗ.

Чудова природа: є річка, можна порибалити, посмажити шашлик. Ось ми тільки приїхали, розмістилися, прогулялися, пограли футбол, і хлопці говорять: «Ходімо купатися на річку!». Звісно, погодився на цю пропозицію. Взяли рушники, йдемо не поспішаючи, спілкуємося, жартуємо - все супер! І тут дивлюся - недалеко від річки будиночок. Вони кажуть: «Давай зайдемо, залишимо рушники і тапочки». Відкриваємо двері, і мене туди першим заштовхують! Потім вони заходять і відразу ж різко закривають двері.

Спека нестерпна, дихати нічим, горю. В паніці  почав голосно кричати і побіг до дверей. Не можу відкрити їх! Хлопці сміялися, а я нічого не міг зрозуміти. При такій температурі вони сидять спокійно і ще й сміються! Що я подумав в той момент? Що хлопці здійснюють якийсь хитрий нехороший план! Вирішив, що мені кінець! Посміялися, а потім відкрили двері і стрибнули в воду! Ось так я перший раз сходив до сауни. При зустрічі ми до цього часу з посмішкою згадуємо той день.

Прес-служба ПФЛ за матеріалами SportArena