У Другій лізі останніми роками часто бомбардири радують нас результативними виступами. Згадаймо, як років п’ять тому йшло змагання Куліша із кам’янської Сталі та Кірієнка із горішньоплавненського Гірника-Спорт, потім сильні сезони видавали Батальський із Черкаського Дніпра, Бондаренко із ковалівського Колоса, Тимченко із Кременя, Худоб’як із Прикарпаття, Давидов із Металіста 1925.
Цього ж сезону на першому плані Олексій Бойко. Причому, якщо попередні гравці добре знані на всеукраїнському рівні, то донбаський бомбардир горностаївського Миру розкрився лише зараз — у 27-річному віці. Складаючи ударний дует із найрезультативнішим гравцем в історії ФК Мир Іваном Доценком-молодшим, Бойко від початку 2018 року в Другій лізі та Кубку України назабивав 25 м’ячів при 3 гольових передачах у 31 офіційному матчі.
Така швидкострільність не могла не привернути уваги, Бойко у нас уже ставав героєм туру в першому колі, однак саме зараз буде героєм розширеного інтерв’ю. Його хет-трик у матчі проти Кременю перервав безпрограшну серію лідера, яка тривала ще з початку жовтня, а Мир вперше за тривалий період повернувся на дуже перспективне четверте місце. А сам Олексій із 19 голами в 18 матчах (!!!) продовжив впевнено очолювати гонку найкращих бомбардирів всієї Другої ліги.
Що ж за “самородок” розриває другий дивізіон? Незвичайна історія Олексія Бойка — далі.
“Пережив травму меніску й бойові дії, пробивався через аматори”
— Послухайте, п’ять голів за матч Кременю, який до цього не програвав із розгромним рахунком у чемпіонаті. Що це було? Як оціните лідера Другої ліги після такої поразки?
— За кадровим потенціалом Кремінь — дуже сильна команда. З максимальною відповідальністю підходили до матчу, адже для нас це принциповий суперник. На першому етапі вдома поступилися кременчуцькому колективу, тому прагнули взяти реванш. Тренерський штаб ретельно розібрав гру суперника, вивчили всі їхні сильні та слабкі сторони. За рахунок єдиного колективу та командних дій вдалося перемогти.
— Забивати по три м’ячі у матчі — це для вас звичка чи їх було не так багато за усю кар’єру?
— У матчі з ФК Кремінь зробив свій перший хет-трик на професіональному рівні. Ця для мене дуже приємне досягнення, але найголовніше, що команда здобула важливу перемогу.
— Як можна пояснити те, що ви до 26 років не грали на професіональному рівні, а в цьому сезоні забили вже 19 м’ячів? У вас раніше були спроби зіграти за професіональну команду?
— Відразу після закінчення спортшколи міг підписувати контракт із луганською Зорею, адже наша школа співпрацювала з цією командою. Буквально перед випуском зі школи отримав травму меніска, тому півроку змушений був самотужки відновлюватися, мені ніхто не допомагав.
У 18 років приїхав в дубль Зорі, але Нікітін повідомив, що я ще не готовий грати на такому рівні. Не міг проявити всі свої найкращі якості, адже півроку пропустив. Мав шанс зачепитися у складі свердловського Шахтаря чи мелітопольського Олкому, але поїхав на турнір у складі колективу, який представляв Луганську область на V Всеукраїнських регіональних іграх, наша команда тоді посіла третє місце. Відразу після цих змагань відмінили ліміт у Другій лізі для молодих футболістів, тому змушений був залишити Олком. Кара-Мустафа, який очолював тоді команду, сказав: “Ти непоганий молодий гравець, але тут є місцеві такі ж”.
Потім разом з другом поїхали на перегляд до Іллічівця-2. Тренер, який нас відправив, попросив у клубу певну грошову компенсацію, але Іллічівець не бажав платити такі кошти, адже ми на той час були молодими футболістами.
Фото: real-farma.com.ua
Деякий час виступав у чемпіонаті Луганської області, почав непогано проявляти себе, забивати. Але потім почалося: після маніфестацій пішла справжня війна. Після початку бойових дій поїхав у Крим, де живе мій брат: вважав, що потрібно завершувати кар’єру, але все-таки вирішив ще трішки пограти для себе. Виступав у Прем’єр-Лізі Криму за Кримтеплицю. У команді тоді працювали кваліфіковані тренери, такі як Максим Олександрович Старцев та Андрій Миколайович Добрянський. У них багато чому навчився, саме ці люди перевернули мій футбольний світогляд. Після цього повернувся на материкову Україну і, дякувати Богу, на даний момент у мене все складається якнайкраще.
“У Кримтеплиці отримував у рублях суму, рівну 20 тисячам гривень, але ціни в Криму вдвічі вищі, ніж у нас”
— Коли грали на чемпіонат Луганської області, вам доводилося поєднувати футбол з іншими роботами?
— Я мешкав у шахтарському містечку, де всі жителі працювали в шахтах. Наша команда захищала честь міста, тому всі хлопці були оформлені на шахті. У нас була своя робота — кожен день тренувалися, грали у місцевих змаганнях.
Футбол для мене — сенс життя. Мої батьки не мають стосунку до футболу, у родині лише дядько був волейболістом. Але, так вийшло, що, пробиваючись у футболі, я перепробував різні роботи.
— Як війна увійшла до вашого життя? Коли ви зрозуміли, що ситуація дійсно дуже серйозна?
— Все це почалося у травні 2014 році. На той час я ще був досить юним, не міг повірити у те, що у нас відбуваються справжні бойові дії. Батьки отримали інформацію, що залишатися у місті дуже небезпечно, тому вирішили переїхати до мого двоюрідного брата, який уже протягом десяти років разом з сім’єю жив у Ялті. Місто Красний Луч заходиться за 70 кілометрів від кордону з Росією, тому бойові дії дійшли і до нас, було декілька обстрілів. У наближених населених пунктах проходили танкові бої. Дякувати Богу, наш дім залишився неушкодженим.
— Як у такій ситуації думати про футбол?
— Необхідно було себе мотивувати, адже треба заробляти на життя. Думав про те, щоб заробити певну суму коштів і забрати разом з собою батьків туди, де не стріляють. У нашому місті 14 шахт і іншої роботи для людей немає, багато жителів виїхали з міста. У нас є так звані “дири”, “копанки”, там працюють люди, але, розумієте, все це дуже небезпечно для життя, а зарплати — мізерні. Сподіваюся, що з приходом нового Президента України ситуація налагодиться.
— Виступи у Прем’єр-Лізі Крима у фінансовому плані можна порівнювати з професіональними турнірами?
— Коли грав за Кримтеплицю, отримував, у перерахунку на гривні, 20000. У футболістів там не було космічних зарплат, а ціни на продукти та житло у Криму в два рази вищі, ніж у нас. Більшість гравців приїжджали з Росії, і, якщо по цьому судити, російські футбольні школи набагато слабкіші, ніж українські.
— Як відомо, Чеботарьову Верес відмовив у підписанні контракту через те, що він грав у чемпіонаті Криму. У вас не виникло такої проблеми?
— Із цим у мене не було жодних труднощів, без проблем підписав контракт з клубом. Знаю, що згідно з українським Законом усі, хто грав у чемпіонаті Криму, не мають можливості виступати в Україні. Хочу наголосити, що я громадянин України і просто вимушений був переїхати до Криму. У жодному разі не підтримую Росію у цьому воєнному конфлікті. Про мене була певна негативна стаття в інтернеті, але спокійно до цього ставлюся.
“З Миром підписав контракт на другий день перегляду”
— У чемпіонаті Криму ви дебютували відразу чи довелося все розпочинати з нуля?
— Приїхавши в Ялту, перші два місяці працював, адже потрібно було заробити гроші, для того щоб зняти собі квартиру. Не хотілося тривожити брата, у якого на той час була вагітною дружина. У вільний час займався спортом, бігав. Пішов на місцевий стадіон, потрапив на тренування команди. Вони мене побачили та заявили на першість міста.
Через деякий час запросили до ялтинського Шахтаря. Там познайомився з Королевським, у якого була хороша матеріальна база, але не було бази. А у Кримтеплиці Васильєва колись була команда навіть Першої ліги України, лишалася інфраструктура, але не було команди. Вирішили заявитися у Першу лігу чемпіонату Криму, адже для того, щоб грати у Прем’єр-Лізі, необхідно було витратити чималі кошти, бо Росія фінансувала всього вісім команд. Кримтеплиця в це число не входила, збирали кошти самі.
У свій перший сезон Кримтеплиця виграла першість і вийшла у Прем’єр-Лігу Криму. У тому сезоні забив близько 30 м’ячів (здається, 32). Після цього рік ще відіграв у Прем’єр-Лізі Криму, потім у команду прийшов новий тренер і я йому не підійшов. У нас зібралася хороша команда, грали футболісти з досвідом виступів на професіональному рівні, такі як Зборовський, Мельник. Звісно, складно було створювати цим футболістам конкуренцію, але завдяки їм зростав у професіональному плані.У Кримтеплиці був хороший, дружній колектив, плюс необхідно відзначити наших тренерів Старцева та Добрянського.
real-farma.com.ua
На жаль, вимушений був залишити Кримтеплицю і перейшов у новостворену кримсько-татарську команду — Кизилташ. У зимовий період клуб не платив зарплату, а ціни на все були дуже високими. Якщо ти не місцевий, то дуже складно було виживати. У Криму вважався іноземцем, адже я лишаюся громадянином України. Взимку 2018 року вимушений був повернутися додому.
На чемпіонат міста та області ми колись грали разом з моїм другом Андрієм Сорокіним, були сусідами, і він мене запросив на перегляд до ФК Мир. Відразу на другий день підписав контракт з клубом.
“Від перемоги 4:1 на “Металіст-Арені” отримали справжнє задоволення”
— За неповних півтора роки у Горностаївці у 31 матчі ви забили 25 м’ячів, віддали три результативні передачі, заробили чотири одинадцятиметрових. Як для себе пояснюєте таку результативність?
— На тренуваннях постійно працюю над собою, намагаюся прогресувати від матчу до матчу, вдосконалюватися. Головне, що вдається холоднокровно реалізовувати свої моменти. Плюс необхідно відзначити партнерів, які у більшості випадків грають на мене, адже знають, що можу вирішити долю матчу. У нас хороший колектив, всі підтримують один одного.
— У вас у команді багато досвідчених футболістів, які є справжніми старожилами Миру. Чим Горностаївка цікава, що люди з інших регіонів сюди приїздять і грають у селі, якого на карті не знайдеш?
— Знаю, що багато гравців відмовляються приїжджати у Горностаївку, адже у селі проживає всього 600 людей, плюс немає роботи. Я приїхав для того, щоб отримати емоційне розвантаження. У мене було багато проблем у Криму, у тому числі і фінансових, тому на всі 100% не міг поринути у футбол, турбувався за інші побутові справи.
Чудово, що виступаючи за Мир, вдалося розкрити свій потенціал. Необхідно відзначити Івана Івановича Доценка, який завжди виконує свої обіцянки у фінансовому плані, зарплату не затримують і створюють умови для роботи команди.
— Які ваші враження від рівня змагань у Другій лізі?
— У Другій лізі зараз надзвичайно конкурентний чемпіонат. Прийшов до команди у минулому сезоні, мав можливість зіграти у третьому колі проти таких колективів, як СК Дніпро-1, Металіст 1925. Пам’ятаю, як нам вдалося обіграти харків’ян, отримав заряд позитивних емоцій від гри на такому стадіоні проти такого суперника. Зараз у Другій лізі багато амбітних команд — як Гірник, Металург, Кристал, Кремінь. Граючи проти таких суперників, можна постійно прогресувати у професіональному плані.
Між першими п’ятьма командами ведеться неймовірна боротьба за підвищення у класі. Отримую задоволення від футболу такого рівня. Кожна команда може створити достойну конкуренцію, не дивлячись на місце у таблиці. Наприклад, Нікополь програвав Таврії, у підсумку змогли зрівняти рахунок.
— З ким у команді найбільше спілкуєтеся?
— У нас дуже дружній колектив, швидко з усіма знайшов спільну мову. Панує невимушена атмосфера. Мої друзі — Андрій Сорокін, Сергій Цибульський, Максим Шмиголь. Зараз до нас до команди прийшов Білоусов, з який разом вчилися у спортшколі. Коли він вперше приїхав на збори у Полтаву, не впізнав його — я ж був “старшак”, він трішки менший. Молодець, росте і прогресує.
— Як вам грається із Доценком-молодшим? Адже Мир — один із небагатьох, що системно грає в не настільки поширену сьогодні схему з двома форвардами…
— Для свого віку це дуже хороший нападник, параолімпійський чемпіон. Вміє відкритися у потрібний момент, чудово виконує стандартні положення. Доценко забив багато надзвичайно красивих та важливих для команди м’ячів. Мені дуже комфортно грати поруч з професіоналом своєї справи.
Граю більше під нападником, допомагаю партнерам у центрі поля. Під час матчів повинен відпрацьовувати на захист, а також не забувати про свій бомбардирський обов’язок.
“Мені близьке язичництво — там нема золотих церков”
— Для футболіста свято — це день гри, а інші дні — “сіра” робота. Що робите в селі в будні?
— Після матчів всі збираємося біля розпаленого багаття, розповідаємо цікаві історії, випиваємо бокал пива у невимушеній атмосфері.
— Кажуть, поруч зі стадіоном є “пивниця” і футболістам не заборонено там бувати…
— Так, і за рахунок Івана ми можемо випити кухоль-другий, якщо команда виступить так, що він захоче виставитися. Але, запевняю вас, команда у нас по-справжньому професіональна, тому всі хлопці знають, коли час для пива, а коли — ні. Ніяких проблем із цим.
— Розмовляли з колегами по команді і вони говорять, що кулінарія — ваше хобі. Це правда?
— Коли приїхав у Ялту, брався за будь-яку роботу. Працював офіціантом, мангальщиком. На всіх святкуваннях відповідаю за приготування риби, м’яса, мариную та смажу шашлик. Вдома випікаю торти, пам’ятаю, готував Наполеон. Нічого складного у цьому немає.
— Які кінофільми дивитеся та яку музику слухаєте?
— Перед переїздом до Ялти слухав рок-метал, тобто, всі різновиди важкого металу. Потім вже почав цікавитися молодіжними виконавцями, слухав клубну музику, діп-хауз. Люблю дивитися фантастичні фільми, особливо про космос. Можу у вільний час переглянути детективи, зараз дивлюся Гру престолів. Хочу пропустити восьмий сезон цього серіалу, щоб потім відразу продивитися всі серії.
— У вас всі руки вкриті тату. Можете розповісти про свої татуювання, адже вони у вас досить незвичні?
— Татуювання набивав собі ще в 2011-2012 роках. Вони пов’язані з дохристиянським періодом слов’янської релігії. Вважаю, що людина повинна жити в мирі з природою. Люди не повинні знищувати природу, адже це наш дім. Всі татуювання — мої обереги.
Взагалі, мені близька язичницька релігія. В язичництві немає золотих церков, фальші, там більше уваги приділяється любові до природи, повазі один до одного.
“Дехто із земляків “підстрелив” себе”
— Послухайте, ви вже стільки назабивали — невже за цей час не було пропозицій від інших клубів?
— У зимове міжсезоння телефонував адміністратор Гірника-Спорт і запрошував перейти до команди. Також мною цікавилися представники МФК Миколаїв. Головні тренери чи президенти клубів зі мною особисто не зв’язувалися, тож не знаю, наскільки конкретними були ці варіанти.
До зими 2019 року у мене чинний контракт з Миром. Звісно, хочеться спробувати свої сили на більш високому рівні, але треба розмовляти з президентом. Мрію зіграти в Прем’єр-Лізі України, а також за кордоном, у єврокубках. На жаль, зараз у більшості українських клубів проблеми з фінансами. Але є люди, у яких лишається спортивний інтерес до гри.
— Маючи у своєму активі 19 забитих м’ячів, замислювалися про бомбардирський рекорд у Другій лізі? Левченко та Куліш забивали по 30-31 м’ячів за сезон…
— Якщо чесно, якраз думав поцікавитися цією статистикою, і показники цих гравців мене вражають. На жаль, залишилося мало матчів для того, щоб перевершити ці досягнення. Але прагнути до цього треба.
— Перемогу над Кременем приємно згадувати. Як публіка вас приймає після таких матчів?
— Місцеві вболівальники завжди вірні команді, приїздять люди з сусідніх населених пунктів. Навколо матчів створюється справжня сімейна атмосфера. Президент клубу ставить перед командою амбітні завдання. Іван Іванович може зайти в роздягальну, побажати удачі, мотивувати гравців, поговорити з нами. В Горностаївці живуть футболом, і тут, напевно, задумуються, щоб грати у Першій лізі. Треба ще трішки вдосконалити інфраструктуру. Впевнений, президент зможе фінансувати участь команди у Першій лізі, якщо буде така потреба.
— Як колеги з молодіжної команди Зорі, спортінтернату сприймають ваші успіхи? Хто з ваших друзів зараз грає на високому рівні?
— На жаль, зараз нечасто спілкуюся зі своїми однолітками по спортінтернату. Знаю, що деякі з них поїхали працювати в Росію, інші живуть в Україні, у всіх життя склалося по різному.
Можу відзначити мого товариша Семена Жарого, який пограв на хорошому рівні. Семен провів сезон у луганській Зорі, викликався в збірну України. Також згадую Артема Гордієнка, який був одним з лідерів Зорі, грав у єврокубках. В Зорі Артема використовували на різних позиціях, адже він є справжнім універсалом. Гордієнко з дитинства грав за Зорю у різних вікових категоріях, був капітаном команди. Не знаю, чому клуб так некрасиво з ним вчинив.
Грав разом із Сергієм Малим, який зараз виступає за збірну Казахстану. Дмитро Ховбоша грає за Верес, особисто з ним знайомий, хоча й земляки — не грали разом. Також згадую Олександра Ясковича, пам’ятаєте, напевно, його історію. У нас було багато кваліфікованих, перспективних футболістів. На жаль, більшість з моїх однолітків через свою халатність не змогли продовжувати виступати на високому рівні. “Підстрелили себе”, як-то кажуть.
БЛІЦ
- Народився у місті Красний Луч, Луганської області
- Вихованець ДЮСШ міста Красний Луч. Місяць займався там, потім тренер мене відправив до спортшколи Луганського обласного училища фізичної культури. У 9-му класі вступив до спортінтернату, а до того займався легкою атлетикою.
- Перший тренер — Антон Володимирович Кандауров
- Улюблена команда — Манчестер Юнайтед
- Улюблений гравець — Роналдо Феномено
- Найкрасивіший забитий м’яч — пам’ятаю свій забитий м’яч у кубку Луганської області проти команди Краснодону. Прийняв м’яч на груди і пробив з-за меж штрафної через себе. Але відео не знімали тоді, тож хотілося б забити у стилі Кріштіану Роналду вже “під запис”.
- Футбольна мрія — прагну зіграти у Прем’єр-Лізі, а також за кордоном
Прес-служба ПФЛ за матеріалами SportArena
