Р.Костишин: у "Колоса" зіграний колектив, у який не так просто влитися

Доля тренерська – неначе звивиста дорога. Ще в квітні 2018 року, після одного із невдалих матчів, Руслан Костишин подавав у відставку, однак колектив просив його залишитися, а керівництво підтвердило свою довіру курсу тренера, який послідовно здобув із командою всі титули обласного масштабу, бронзові медалі Чемпіонату України серед аматорів, три кубки пам’яті Олега Макарова та золото Другої ліги.

Відставку Костишина не було прийнято. Нині він, попри молодий як для тренера вік, є найголовнішим старожилом серед наставників клубів Першої ліги (очолює Колос п’ятий рік – головний тренер жодної команди-учасниці дивізіону не має настільки довгого безперервного стажу на своєму місці роботи). Всеукраїнське об’єднання тренерів з футболу визнало Руслана Володимировича найкращим тренером Першої ліги 2018 року. Серед його досягнень назвали те, що кожен рік Колос під його керівництвом поліпшує клубні рекорди, його команда єдина лишається непереможною в поточному сезоні Першої ліги, а за підсумками календарного 2018 року (завершення минулого сезону і перша частина поточного) Колос очолює зведену таблицю Першої ліги (52 очка – 28 матчів).

Отримуючи нагороду з рук легендарних Леоніда Буряка та Володимира Мунтяна, Руслан Костишин пожартував: «Сфотографуйте мене з ними, будь ласка! Я батькові покажу, який за них все життя вболівав». По завершенню церемонії нагородження SportArena поговорила з головним тренером Колоса про 2018 та 2019 роки для клубу.

«Багато б висказав Рафаїлову»

– Руслане Володимировичу, після настільки приємної для вас події як-то відзначення вас найкращим тренером 2018-го року у Першій лізі дозвольте пригадати і важкий період вашого минулого року. Говорю про той момент, коли після поразки від ФК Балкани (1:2) ви подавали в відставку, але команда за вас попросила, а президент не відпустив вас із посту.

– Дійсно, був такий момент. Мені також було соромно за тодішні результати, наш президент чекає більшого, а я не міг виконати завдання. У нас із Андрієм Засухою відносини більші, аніж у президента і головного тренера – я не маю права його підводити, дорожу нашою дружбою. Тому я не тримаюся за посаду, готовий піти, якщо це піде на користь команді. Радий, що ту неприємну поразку ми «змили» більш успішними результатами. Але ніякого заспокоєння нема й не може бути – ми ще на шляху до своєї глобальної мети. Коли хлопці також за мене попросили, це і мене окрилило, є віра, що ми всього зможемо досягти.

– Колос справді вирізняється, сказати б, сімейною атмосферою в колективі…

– Згоден. У нас не лише хороші футболісти, а й хороші люди. Багато хто в клубі давно працює, ми товаришуємо й поза полем. Але це не означає, що у когось є привілеї – навпаки, всі повинні грати з максимальною самовіддачею. Не може бути байдужості, якщо ми хочемо дорости до найвищого рівня.

– Ваш клуб розвиває інфраструктуру, підбирає потужний склад. Десь, на якомусь етапі, спортивні успіхи клубу випереджають його інфраструктуру, потім – навпаки. Коли можна буде сказати, що Колос готовий до Прем’єр-ліги?

– Коли співпадуть всі складові перемоги: ніхто нікого не буде випереджати, а і гравці будуть готові до підвищення в класі, і клуб буде готовий. Ніхто нікуди не поспішає – ми планомірно йдемо до своєї мети. Але ви самі бачите: постійно у нас у Ковалівці з’являється щось нове для спорту й соціальної сфери в цілому. І я говорю не лише про футбол – подивіться, який у нас палац для хокею. Працюють у клубі над усіма параметрами інфраструктури, щоб усе було якнайкраще. Звичайно, в Україні це все не так швидко робиться. Не в усьому ми поки можемо рівнятися із клубами УПЛ.

Якби тут був пан Рафаїлов, я би йому багато висказав. Я розумію: він не є футбольною людиною, наскільки чув, він чи то силовик, чи то шахтар за основною професією. Але спробуйте, побудуйте з нуля футбольний клуб! У нас – команда молода, яка не представляє місто-мільйонник чи хоча б просто обласний центр. Однак нам уже є що показати, ми всього досягли своєю працею. Навіщо про нас так говорити?

«Заборонив гравцям вживати слово «серія»

– У поточному сезоні Колос лишається єдиним, хто ще не програвав у Першій лізі. Те, що преса, яка любить круглі цифри та затяжні серії, постійно на цьому наголошує, не тисне на ваших підопічних?

– Може, й тиснуло б, але у нас було зібрання з футболістами, і я заборонив їм вживати слово «серія» в інтерв’ю, роздягальні, навіть просто між собою. Грати щоразу, наче з чистого листа – без оглядки на імена та статуси. Ось чого ми вимагаємо.

Фото: uafc.org.ua

---

– У цієї безпрограшної серії є й погана сторона, маю на увазі лідерство Колоса за нічиїми у своїй лізі. Інколи за грою ковалівці були гідні перемоги, але втрачали очки…

– У кожної нічиєї – своя історія. Бували ігри, коли ми не дотискали суперників. Десь я приймав неправильні рішення – невчасно реагував або не вгадував зі складом чи тактикою. Як із Металістом 1925, коли я не допрацював, щоб «дотиснути» по грі. А от із Авангардом у серпні вели 2:0, але в підсумку зіграли внічию 2:2. Тут вина футболістів, які не дограли, передчасно розслабилися. Отже, треба було в чомусь додати. Винних багато, але це – команда, у підсумку винні всі.

– У Першій лізі – розмаїття гучних імен. Ледве не половина учасників так чи інакше заявляли про амбіції щодо медалей і підвищення в класі. Грати дійсно настільки важко, чи важче було минулого сезону, коли не так багато клубів робили гучні заяви, але в підсумку трійка виявилася максимально несподіваною?

– Коли є Дніпро, Луцьк та Харків – всі звертають велику увагу на Першу лігу. Це міста із великими традиціями та можливостями. Для всіх інших шанс проявити себе у такій зірковій компанії – це величезний стимул. Звичайно, є постійне напруження. Це важко. Але є така перевага, що чим більше команд борються за найвищі місця, тим частіше наші конкуренти втрачатимуть очки.

– СК Дніпро-1 має, чесно кажучи, десь шостий-сьомий за силою склад в Україні, але вже повідомляють про гучні імена, яких клуб може підписати. Волинь також за останній рік придбала дюжину іменитих гравців. Колос буде вв’язуватися з ними в «гонку озброєнь» чи піде своїм шляхом?

– Звичайно, вв’язуватися не будемо. Це буде неправильно. Президент наш – прихильник поміркованої, серйозної роботи. Він, звичайно, може сказати: «А давайте і ми придбаємо того, того й того, щоб швидко всіх перевершити, я оплачу це все». Але тоді доведеться міняти всю команду, а гравці цього не заслуговують. Тому в цьому сезоні від нас не буде революційних кроків, великої ротації. У мене дуже сильний і якісний склад. Можливо, ці хлопці не заробляють стільки, як у інших клубах, але ж це не означає, що вони гірші. У нас зіграний колектив, у який не так просто влитися. Тому у нас буде 1-2-3 новачки, але саме такі гравці, які спроможні нас посилити своєю майстерністю.

– Відкриєте секрет, кого чекаєте в склад?

– Ні, у нас немає якихось сенсацій для преси. Це, напевно, перший зимовий антракт, який ми проживаємо спокійно. У нас нема відверто «провисаючих» позицій. Нема потреби в гарячці шукати гравця, тому що без нього на позиції нема кому зіграти.

«З нами тренуватиметься Богданов. Раніше займалися Макаренко, Олійник, Погорілий»

– Колос часто вводить в оману малодосвідчених журналістів, які бачать у нього на тренуванні знайомі обличчя й швидко пишуть сенсаційні новини про близький трансфер. А з ковалівцями можуть тренуватися Денис Олійник, Сергій Погорілий, Денис Васильєв, але просто для підтримання форми – і їх не варто записувати в потенційні новачки. Кого ще чекати у вас на заняттях?

– Уже стає традицією, що з нами займається Андрій Богданов, коли перебуває у статусі вільного агента. Зараз він попрощався з Аркою й буде з нами тренуватися. Колись із нами підтримував форму Євген Макаренко. Та настільки багато було їх, що якщо всіх перечислити – можна зібрати гарну команду.

– Колись так і буде насправді…

– Розумієте, для нас це приємно: гравці дзвонять, запитують, чи можна потренуватися. Значить, їм подобається наша атмосфера, тренувальний процес. У нас такі довірливі стосунки, що навіть коли є солідні навантаження, вони легко переносяться. Коли до нас приїжджають тренуватися такі майстри, навіть не підписуючи з нами контракт, ми даємо «добро». Тому що вони більш майстерні, ніж наші футболісти, і в спільній роботі гравці Колоса підтягуються до їхнього рівня.

– На які позиції шукаєте підсилення? Над чим працюватимете взимку?

– Хочеться попрацювати над завершенням атак, тому що у нас багато моментів, але забиваємо посередньо. Щоб виходити в УПЛ, треба забивати більше. Будемо дещо міняти схему гри, щоб у нас були різні тактики для різних завдань.

– Здається, це перша зима Колоса, яку ви проводите за особливим графіком: без Меморіалу Макарова і зі здвоєними турецькими зборами…

– Так, це вперше. Зізнаюся чесно: участь у Меморіалі Макарова для нас завжди почесна. Коли наша команда була невідомою, але обігрувала клуби Першої ліги, це працювало на популяризацію імені ФК Колос (Ковалівка). Ми дорожили тим, що вигравали цей кубок. Нас почали впізнавати, приходити на ці матчі.

Але настав такий час, коли президент організував нам подвійні закордонні збори. Це – прекрасна можливість підготуватися, якою не можна нехтувати. Тому ми з радістю туди їдемо. А Меморіал Макарова, рекордсменом якого за перемогами ми, здається, є, завжди буде особливим турніром для Колоса.

«Перестали грати в «безшабашний» футбол»

– Давайте про ігрові аспекти. Після тривалої ротації, проб та помилок ви, здається, визначилися з основним воротарем. Яшков довів свій рівень?

– Так, завдяки, напевно, роботі нашого тренера воротарів В’ячеслава Кернозенка, Яшков та Волинець дуже додали. І якщо раніше ми вимушено проводили ротацію, тому що голкіпери припускалися помилок, то тепер Яшков ще й став набагато стабільнішим. Грає надійно – отже, зберігає пост №1. Це правило актуальне для будь-якої позиції, до речі. А чому саме Яшкову віддаємо перевагу – є ще одна причина, окрім зрозумілих та очевидних. Він дуже добре грає ногами, що важливо для нашої команди.

– Ви посилювалися опорником Гавришем, а він у вас грає в центрі оборони. Запрошували його, думаючи якраз про посилення захисту?

– Ні. Ми спершу пробували його в центрі поля. Він – майстерний, грає двома ногами, але наш стиль вимагає інтенсивності, тут йому було важко на фоні конкурентів. Але якось у розмові Віталій сказав, що може зіграти центрального захисника. Ми спробували – й, виходить, після зборів визначилися з цією позицією. Гавриш дуже швидко мислить, гарно читає гру. Тому підходить нам.

– Колос пропустив всього сім м’ячів за літо та осінь – найменше в лізі. Це наслідок того, про що ми говоримо?

– Плюс, окрім кадрових рішень, ми змінили стиль нашої гри. Перебудувалися. Перестали грати в відверто «безшабашний» футбол. Тому що коли ти помиляєшся у простих ситуаціях, і на тебе навалюються контратаки, то не можна далі так грати. Всі знають, що ми багато пресингуємо, відразу вступаємо в пресинг. І в цьому заслуга всієї команди – від оборони до передньої лінії.

– Як оціните сезон Бондаренка, який чи не вперше потрапив під жорстку ротацію?

– У нього потужна конкуренція: досвідчений Лисенко, Нехтій. Так, Олександр не завжди потрапляє в склад – деколи він не готовий, деколи – проти суперника потрібен форвард з іншими якостями. Але він – наш найкращий бомбардир. Такий футболіст, як Бондаренко, просто знахідка для клубу – це його старання, агресивність, готовність бігти на всі м’ячі…

«До сина маю ставитися як до будь-кого в команді, і навіть суворіше»

– Ви завершували у Колосі кар’єру гравця й починали тренерську роботу. Чи не болісно тепер прощатися з такими гравцями, як Коропецький, Зуєвич чи Семенко, з ким Ковалівка пройшла весь цей шлях?

– Семенко – це, може, внутрішня «кухня», а щодо Коропецького та Зуєвича – це дуже болісно. Так, зрозуміло, настає такий час, що команда рухається далі. Але вони робили тобі результат, тренерське ім’я своєю грою… Вони допомогли клубу дійти до якоїсь висоти. І тут тобі треба приймати щодо них рішення, бо рівень футболу підвищується, як і рівень вимог. Ти прикипів до них душею – не лише як до футболістів, а й як до людей, а тут треба з ними прощатися…

– Колос по-людськи вчинив із багатьма зі своїх ветеранів – Євсєєв, Лисицький, Кузнєцов, Савчук, Вишняк, Козир, Іллічов лишалися працювати в клубі. Але ж цих робочих місць не так багато – як вчините з іншими?

– Коропецькому Колос знайде місце в клубі. Може, не в першій команді, але знаючи нашого президента, це буде без скорочення зарплати. Колос цінує своїх людей і вдячний їм за досягнення. Вася може продовжити грати, але якщо зважиться на болісне рішення завершити гру – Колос поряд.

Фото: uafc.org.ua

---

– Ви – один із небагатьох тренерів чемпіонату України, під керівництвом якого грає власний син. Важко?

– Дуже.

– Ви ж, напевно, розумієте, що практично в будь-якій іншій команді Першої ліги він був би гравцем основи. А у вас конкуренція така, що доводиться задовольнятися ротацією.

– Важко, але те, що Денис – у Колосі, це було рішення президента. Віддавши Чегурка, ми могли отримати із Дніпра двох гравців без компенсації. І президент бачив Дениса в грі, він сказав, щоб одним із них був він. Тому ми взяли Костишина та Ільїна. Скажу чесно, для мене це важко – я б, може, й не хотів би, але на сьогодні Денис – один із гравців моєї команди, і я маю ставитися до нього так, як і до інших, а насправді ще суворіше.

«Справа не в будиночку»

– Ви – одна із легенд Дніпра, дніпрянин, як сприймаєте те, що відбувається у вашій колишній команді, а також конкуренцію із СК Дніпро-1 із його просто-таки космічними, як для Першої ліги, можливостями?

– Я давно вже не дніпрянин. На сьогодні для мене Колос (Ковалівка) – рідний клуб, вже шостий рік мій тут піде (спершу як гравця, а потім – як тренера). Дійсно, у мене в Дніпрі багато друзів, але це все – за межами поля. Коли перед командами свої завдання, тут не до дружби.

– А яке, власне, конкретне завдання Колоса на сезон 2018/19?

– Всі знають, що ми маємо якийсь рівень і неправильно буде третій рік казати, що ми не хочемо в Прем’єр-лігу. Вийти в УПЛ – мрія нашого клубу, президента, всіх гравців. Тому найголовніше – досягти підвищення в класі. Як це буде досягатися, яке це буде місце, це інше питання. Але великі клуби йдуть в УПЛ, з ними важко конкурувати, тож тим почеснішим буде п’єдестал за підсумками сезону.

– Ковалівка для вас – це вже місце проживання, чи ще тамтешньою пропискою не обзавелися?

– Ні, я живу в Києві, маю своє житло.

– Можливо, будиночок у Ковалівці буде гарною мотивацією для вирішення турнірних завдань?:)

– У нас із президентом такі стосунки, що справа не в будинку чи якихось інших преміальних. Він може мене виручити у найскладнішу хвилину, підтримати, порадити, а це вже не лише робочі, а й дружні стосунки. І тому я працюю у цьому клубі, розуміючи всю відповідальність, яка є на мені. Скажу чесно: сьогодні я сказав багато слів на сцені, багато для інтерв’ю. Але найголовніші слова прибережу для команди, для нашого колективу – від президента та гравців до кожного співробітника клубу. Тому що всі успіхи ми розділяємо між усією командою, і саме тому у нас Колос – як сім’я.

 

Артур Валерко, SportArena