Півзахисник "Миколаєва-2" Швець: у Другій лізі кожен матч може завершитися сенсацією
Півзахисник МФК "Миколаїв-2" Владислав Швець про поїздки на мотоциклі, переваги натурального поля і успішну поїздку до Португалії.
Фото: mfc.mk.ua
- Традиційно розпитуємо в першому питанні про те, як починається футбольна кар'єра. Ти не будеш винятком - розкажи, як маленький Влад Швець вперше вийшов на футбольне поле?
- Коли мені було шість років, ми з батьками приїхали в місто, де відразу купили футбольну форму, великі щитки, гетри «Шахтаря» і кеди 39-го розміру. У мене навіть прізвисько було - «Воронін». Батьки привели на тренування, мені сподобалося, тато відразу сказав, що це - моє. Він постійно возив мене на мотоциклі, забирав з тренувань. Несподівано, але мені вдавалося поєднувати футбол та заняття танцями, приблизно рік все встигав. Уже зараз пробую танці на тренуваннях, Григоровичу (В'ячеслав Мазараті, головний тренер МФК “Миколаїв- 2” - прим.авт.) подобається. Намагатимемося в іграх втілити це в життя (сміється).
- Свого часу ти намагався закріпитися в кременчуцькому "Кремені”. Які успіхи були в Кременчузі?
- З Первомайська поїхали хлопці на перегляд. Старших хлопців не взяли, а мене подивилися два-три дні і сказали, що є талант, що я перспективний. Спочатку грав в центрі поля, першу гру провели проти "Динамо". Хоч і поступилися 0: 1, але вболівальники нас підтримували весь матч, досить прикра поразка, звичайно. Всього в Кременчузі був півтора роки. Найчастіше ставили лівим захисником, але найцікавіше, що у мене ліва нога - неробоча, так як я правша, то діяти там було не зовсім комфортно. Останні дві гри в "Кремені” зіграв уже в атаці, але хотів змінити клуб. Намагався влаштуватися в УФК "Дніпро", але там відмовили ...
- Переїзд до Миколаєва - збіг обставин чи все-таки мрія, яка здійснилася? Адже багато юних футболістів з області хочуть виступати за головний клуб Миколаївщини.
- Допоміг дуже сильно тато, який морально підтримав. Треба було не стояти на місці, а пробувати свої сили, тому він і запропонував поїхати до Миколаєва на перегляд. Потрапив до Геннадія Юрійовича Свердлова і Ігоря Анатолійовича Артеменка. До речі, їхав разом зі своїм товаришем Андрієм Жаботенком. У перший же день заселилися в гуртожиток, але нас не прийняли, тому що в обох не вистачало якоїсь однієї довідки (посміхається). Тому нас поселили в "Юності" - там було одне ліжко і один телевізор. Виходить, що спали разом на одному ліжку, а вночі брали м'яч і поки ніхто не бачив, виходили на стадіон, тренували довгі передачі, удари по воротах. Два сезони в Миколаєві теж грав лівим захисником, все подобалося, але відчував, що потрібні зміни. Потім якраз був цей перехід в "Кремінь”, про який говорив, після чого повернувся додому.
У Первомайську нас збиралися везти на перегляд в "Ворсклу", але поїхали туди більш старші хлопці, а мені сказали «ти можеш і сам вже щось пробувати шукати». Я набрав Геннадія Юрійовича, він дав мені номер спортивного директора Юрія Богдановича Чауса, ми поспілкувалися і я вдруге приїхав до Миколаєва. Півроку взагалі тренувався, не знаючи - взяли мене в команду чи ні. Без екіпіровки, тренерський штаб нічого не говорив про мою долю в команді. А вже наприкінці року прочитав інтерв'ю Мазараті, де він згадав мене ось так: «Ми півроку навіть не розглядали Швеця як гравця команди U-19». Тоді про виступи за другу команду навіть мова не йшла. Але так склалося, що я намагався довести як самому собі, так і іншим, що здатен конкурувати за місце в стартовому складі. Взимку провів хорошу підготовку, був зимовий турнір, де навіть відзначився забитим м'ячем. Потім мене почали залучати до ігор за МФК "Миколаїв - 2", став там основним гравцем і зараз все дуже добре виходить.
Фото: mfc.mk.ua
- Фактично, переломним моментом в миколаївській кар'єрі став зимовий період минулого року?
- Так, все почалося ще з чемпіонату міста. Там була гра з одним з лідерів - Варварівка або Воронівка, хтось із них. Нам давали установку, називали стартовий склад і тут раптом чую «Швець». Я прямо відразу підскочив, у мене ще був 28-й номер на спині (посміхається). Добре, що партнери підказували з перших хвилин, тому що коліна тремтіли зі стартового свистка. Віддав кілька хороших передач і далі гра пішла. Найцікавіше, що з цієї гри, коли вийшов на поле у старті, я потім з лави матчі не починав - постійно виходив з перших хвилин.
Почав виділятися на полі, віддавав передачі, кілька разів забив. На зимовому кубку були хороші матчі, наприклад, з тим же "Кристалом" - вважаю, що дали їм справжній бій. І так склалося, що свій перший матч за МФК "Миколаїв - 2" припав на стартову гру третього кола у Другій лізі. Ми грали з "Енергією", було складно перелаштуватися під покриття, адже всю зиму тренувалися на штучному газоні, а тут вийшли на натуральне поле. Та й якщо в цілому дивитися, практично скрізь тренувався на штучних полях - що тут, що в Кременчузі. Натуральне поле завжди надає особливого шарму футболу. Тому, може, до цього не були готові. Спочатку було таке відчуття, ніби граєш у Вищій лізі, відчувалася різниця в класі команд. Ми тоді виграли, Костя Чаус забив ударом головою, але я той матч для себе оцінюю не дуже добре - напевно, перенервував, тому що багато помилявся в моментах, де можна було зіграти краще.
- Давай поговоримо про твою нинішню команду – МФК “Миколаїв-2”. У чому її сила?
- Наш тренер завжди говорить, що «ми готуємо молодь для першої команди». Уже в цьому сезоні граємо інакше, ніж в минулому році. Намагаємося закриватися всією командою, грати на контратаках, але для такої манери гри повинні бути потужні фланги. Кожна атака має завершуватися ударом - без цього не буде результату. У всіх наших хлопців є бажання і можливість зачепитися в командах, які вище рівнем, ніж наша. Відмінна атмосфера всередині колективу, в тренувальному процесі ми і жартуємо, і підтримуємо в складний момент.
Ми всі товаришуємо між собою, добре спілкуюся з Бардадимом, Жаботенком, Березянським ... Не буду особливо виділяти когось, ми - єдине ціле.
Головне для молодих футболістів - виробити таке почуття, як спокій, впевненість в собі, повинна бути психологія футболіста. Спокій на полі - важливий аспект футболіста. У нас набагато краще виходить грати вдома: на трибуни приходять батьки, родичі, друзі, близькі люди. Заради них не хочеться просто взяти і відбувати номер на полі, прагнемо показати себе з кращого боку. Тим більше, що якщо в минулому році не мали конкретної задачі на сезон, то в цьому – п'яте-шосте місце. Ситуація в групі така, що практично кожен матч може завершитися сенсацією. Принципові матчі з "Кременем", важкі ігри завжди з "Нікополем", херсонським "Кристалом” ...
- Літні збори відпрацював з першою командою. Які були емоції від того факту, що ти їдеш з командою Першої ліги? Що запам'яталося з тих днів в Мукачеві?
- У нас було тренування, після нього традиційно чекали планів на наступний день. І тут Григорович каже: «Найближчим часом Бардадим і Швець надходять в розташування першої команди і відправляються з ними на збори». Я спочатку навіть не повірив в це, як таке можливо - такий ривок за півроку з U-19 до зборів з першою командою. Було незвично, тому що практично всі хлопці були дорослішими на п'ять-шість років. Тренерський штаб відзначив нашу роботу, те що ми віддавалися на кожному тренуванні. Сам тренувальний процес був більш інтенсивним, не можна було робити зайвих дотиків до м'яча.
Один зайвий рух - втрата, перехоплення м'яча і атака суперника. Мислення має працювати ще швидше, ніж у Другій лізі. На зборах зіграв з "Волинню", ми змінювалися цілою командою по тайму. Перша половина гри закінчилася без голів, а вже після перерви двічі забили, в підсумку здобули перемогу. Мені зручно було працювати на полі з Шарабурою, Восконяном: з ними комфортно грати, є досвід гри в Першій лізі, вони трохи старші за нас, багато підказують на полі. Тільки схвальних епітетів заслуговує робота Романа Юрійовича Чумака, який сильно «ганяє» наших голкіперів, дає деякі поради і польовим гравцям.
- Юнацька збірна України з футзалу та виступи в Португалії. Студентські ігри за честь країни - престиж чи гордість?
- Я навіть не очікував, що потраплю в основний список гравців, які поїдуть на турнір. Наш тренер з університетської команди - Геннадій Кураса - говорив приблизно 20-м хлопцям, щоб вони готували документи. З огляду на, що я - першокурсник, це стало ще більшою несподіванкою для мене. Радує, що з нашої команди потрапив ще й Паша Березянський, тому представників МФК "Миколаїва-2" було двоє (посміхається). Нам трохи не пощастило з жеребкуванням, було складно адаптуватися до майданчиків. Хоч вид спорту для нас був незвичним, але ми в цілому добре пройшли дистанцію турніру, стали в нагоді ті вміння, яким навчився раніше. Найцікавіший матч був з Німеччиною, яку обіграли по пенальті. У нашому університеті всіх тепло зустріли, привітали з хорошим результатом. А якщо говорити про інші види спорту, мене активно залучає Діма Бардадим на великий теніс - каже, що у нього подачі, як у Надаля (сміється). Мені ж більше до душі настільний, хоча думаю, що багато футболістів люблять в нього грати.
Фото: mfc.mk.ua
- Без чого не обійтися сучасному атакувальному півзахиснику?
- Мені ще на зборах в Мукачеві тренерський штаб першої команди говорив, що головне - це швидкість мислення. Потрібно швидко приймати м'яч, розвивати і підтримувати атаку, а також вміти брати участь у відборі. На сьогоднішній день, напевно, головним має бути ще й спортивна злість, наполегливість. Футболіст має допрацювати за своїм партнером в захисті, підстрахувати його. В цьому і полягає суть футболу - це командна гра.
- Наостанок - традиційна «віддушина» від нашого героя. Що хочеш сказати нашим уболівальникам?
- У нас все впирається в дитячий футбол, звідти все починається. Мені здається, що дитячі тренера не так налаштовують хлопців, неправильно підходять до самого процесу. Потрібно брати наочний приклад з Європи, де сідають через день після гри і починають розбирати матчі, навіть коли дитині 10-11 років. У нас же відразу під час футболу йдуть якісь крики, докори. Це все далі переходить з футболістом у дорослий футбол. Мені здається, потрібно починати змінювати це докорінно. Те ж саме відноситься і до вболівальників - люди мають ходити на футбол і підтримувати свою команду. Дивитися футбол з трибун набагато приємніше, ніж за екраном монітора, це абсолютно інші відчуття і емоції. Тоді прийде і віра в успіх, і сам результат.
За матеріалами mfc.mk.ua
