Литовка: проблем із адаптацією в "Десні" не було
Новачок "Десни" досвідчений Ігор Литовка розповів про перехід до клубу
Ігор Литовка
Розмова прес-служби "Десни" з воротарем Ігорем Литовкою, який поповнив стан “Десни” взимку. Про гру у “Севастополі” та “Ризі”, вимушений простій та про те, як ігровий номер Ігоря пов’язаний з Черніговом…
Гра в українському Криму
– Як потрапили у футбол і, можливо, хто Вас у нього привів?
– До футболу, півтора чи два роки, я займався карате. Енергії було багато… Але було нестикування у шкільних змінах і тренуваннях, тому сам вирішив піти. У 10 років прийшов займатися футболом.
– Вашим першим дорослим клубом був “Електрометалург-НЗФ” (Нікополь). Як у нього потрапили і як дебютували у дорослому футболі?
– Раніше у Нікополі була юнацька школа “Обрії”. Ми весь час, навіть у чемпіонаті міста, грали проти дорослих. Тому особливої адаптації не було. Потрапив у команду, тому що це була єдина міська команда, на той момент, вже аматорська. Був третім воротарем, потім другим… Особливо там не грав.
– Але у 2006 році Ви перейшли у “Севастополь”. Як там опинилися?
– “Севастополь” приїхав до Нікополя на збори. У них травмувався другий воротар, а “Електрометалург-НЗФ” грав з “Севастополем” спаринг. Їм сподобалася моя гра, запросили прийти спробувати себе на тренуваннях. Потренувався, сподобався, і надійшла пропозиція підписати перший професійний контракт.
– У “Севастополі” Ви були з 2006 по 2014 роки – 8 років. Чим запам’ятався цей період?
– На даний момент це був найяскравіший період. Якби не ця вся ситуація, яка склалася з Севастополем, я думаю, я б там і залишався. Запам’яталося все, починаючи від самого міста і закінчуючи вболівальниками. Все було на вищому рівні і щось окреме виділити важко. Все було майже ідеально.
– Ви довго жили у Севастополі і, напевно, можете оцінити: як там ставилися до російськомовних: чи були якісь утиски?
– Ні, нічого не було. Завжди розмовляли російською. Були хлопці зі Львова, і до Львова ми приїжджали, ходили нормально у екіпіровці “Севастополя”, розмовляли російською. У багатьох з тих, хто навчався у Севастополі, не було української мови у школі. З цим ніколи не було проблеми, завжди все було нормально.
– Чи стояло для Вас питання: залишатися у Криму або грати на “материковій” Україні?
– По-перше, у мене дружина з Севастополя, й до всіх цих подій я планував залишатися там жити та був близький до покупки нерухомості у цьому місті. Але так склалося, що де там залишатися? Команди тієї немає. “Севастополь” перестав існувати й я поїхав шукати нове місце роботи.
– У Вашій кар’єрі був період у “Таврії”. Зараз, можливо Ви чули, цю команду відродили, вона грає у Бериславі Херсонської області. Як Ви вважаєте, чи потрібно було таке відродження?
– У принципі, “Таврія” – перший чемпіон України. Звичайно, така команда повинна бути. Я був у “Таврії” півроку в оренді й для мене вона асоціюється з Сімферополем. Думаю, дуже добре, що з’являються клуби, дуже погано, коли вони зникають. Будь-який клуб, який створюється й бере участь у професійних змаганнях – це добре.
Від Румунії до Чернігова
– У 2015 році Ви перейшли у румунський “Волунтарі”. Що це була за команда й як зважилися на перехід закордон?
– Була пропозиція, хотів спробувати себе в Європі. Перший легіонерський досвід, інша мова. У принципі, перший час було дуже важко. Англійською в останній раз розмовляв у школі. Досвід був невеликим, тому що контракт був підписаний до зими – на пару місяців. У них потім змінився тренер, ми потиснули один одному руки й розійшлися.
– Потім Ви пограли за латвійську “Ригу”. Чим футбол, зокрема, тренування, скажімо так, у Європі, відрізняється від українського?
– Наприклад, у Румунії чемпіонат специфічний. Я не думаю, що він сильніше за ту нашу Прем’єр-лігу, що була. З нинішньою Прем’єр-Лігою, якщо не брати “Динамо” та “Шахтар”, то, у принципі, можна порівняти. Запам’ятався мовний бар’єр у Румунії. У Латвії, у принципі, я вважаю, 80% розмовляють російською. Проблем з адаптацією не було. І тренери були росіянами. Не сильно відрізнявся тренувальний процес. З цікавих моментів: у Румунії у передматчевий день на стіл ставили пляшку вина й це було цілком нормально. В українських клубах я такого не бачив.
– З 2016 по 2018 у Вашої офіційної кар’єрі пробіл. Чим займалися у цей період?
– Тренувався щодня, підтримував свою спортивну форму з “Оболонню”. Були деякі пропозиції, які у самий останній момент, за якихось причин, не реалізовувалися. Я їздив до Угорщини, був там майже у команді, але не зійшлися з особистих умов. Був у Словаччині, підписав контракт, але були якісь незрозумілі проблеми із заявкою. В принципі начебто й був у футболі, але у офіційних матчах не брав участі.
– “Десна” – амбітна команда, один з претендентів на Прем’єр-Лігу. З Олександром Дмитровичем Рябоконем я працював у “Севастополі”. Захотів себе випробувати. Поки тут. Контракт розрахований до літа, а там як вийде…
– Чому вибрали номер 72? Він для Вас щось значить?
– Це дуже цікава історія, яка сталася на стадіоні імені Гагаріна. 16 вересня 2007 року ми грали тут з “Севастополем” (матч закінчився перемогою “Десни” 3-1, – прим.). Це був мій перший офіційний матч у Першій лізі. У нас був воротарський светр другого воротаря з номером 12, але 12-й був уже заграний. Довелося пластиром переклеювати номер: міняти 1 на 7. З тієї гри номер не змінюю.
У “Десні” дружний колектив
– Зараз Ви вже подивилися на стадіон, пам’ятайте, яким він був 11 років тому. Щось змінилось?
– Трибуна стара стоїть. Після цього я приїжджав з друзями у Чернігів, був присутній на деяких матчах. Візуально складно сказати, що щось змінилося. Може бути всередині стадіону…
– Як Вам Чернігів? Можливо, встигли подивитися якісь пам’ятки… І як мешканці, чернігівці?
– Поки не можу сказати про чернігівців, бо не спілкувався: домашній матч (проти “Авангарду”, – прим.) ми проводили на виїзді. Пам’ятаю що тоді, коли грали з “Севастополем”, була гарна підтримка й атмосфера. З приводу міста – дороги у вас жахливі. А так місто подобається. Все компактно, все поруч. Хлопці розповідають, що багато зелених насаджень, можна погуляти з дитиною. Зараз налагодиться погода й будемо ходити дивитися. Симпатичне, спокійне місто.
– Вже відчуваєте себе своїм у колективі?
– Деяких хлопців я знав, з кимось перетинався. Проблем з адаптацією не було. Нормальний, дружний колектив.
– “Десна”, як Ви вважаєте, вийде у Прем’єр-Лігу у цьому сезоні?
– Хотілося б у це вірити. Футболісти, тренерський штаб, всі ми докладемо максимум зусиль, щоб вирішити поставлене завдання. А там… тільки Бог знає.
– Який зараз настрій у колективі й на що налаштована команда?
– У кожній грі налаштовуємося на перемогу. Дуже важко грати. Навіть для тих команд, які не мають на меті підвищення у класі, ми є хорошим подразником й вони видають проти нас свої найкращі матчі. Налаштовуємося у кожному матчі на перемогу. Думаю, все буде добре, будемо перемагати й вирішимо поставлену задачу.
– Щоб Ви побажали чернігівським вболівальникам?
– Терпіння й побільше перемог. Потрібно підтримувати команду у будь-яких ситуаціях. Як футболіст я знаю, що бувають такі матчі, в яких переломити хід матчу допомагають саме вболівальники: своєю підтримкою, своєю присутністю. Я думаю, всі разом ми повинні йти до поставленої мети.
За матеріалами desna.football
