Уболівальник Денис Столярчук побував у Туреччині, де готувалися до весняної частини сезону клуби першої ліги

Дорожні нотатки. Як «Оболонь-Бровар» у Туреччині працювала. Частина 1

...Наступні три дні я відпочивав у своєму готелі. А вранці четвертого дня вирушив до містечка Кадріє (40 км від мого готелю) на гру «пивоварів» проти казахстанського «Акжайика», який тренує Володимир Мазяр («Сталь», «Верес») а нещодавно до них приєднався і екс-«пивовар» Юрій Путраш. Загалом, щоб дістатися до цього матчу, я змінив одразу сім транспортних засобів та пройшов приблизно десять кілометрів пішки.

А причиною цього – гра лідера п’ятого дивізіону у місті Серік. На самій грі я пробув лише сім-вісім хвилин, але воно того вартувало. Перед грою можно було взяти безкоштовно великі прапори Туреччини та місцевого «Серіку». Вхід на гру вільний. Стадіон місткістю 2000 глядачів був заповнений на 80-90% та дуже гучно підтримував свою команду.

До гри «Оболоні Бровар» я прибув лише за хвилину до початку зустрічі (хоча подекуди мені здавалося, що я не встигну на гру, або не знайду тренувальні поля Папілонів).

Це був останній мій повний день на середземноморському побережжі Туреччини. І саме цього дня я вперше відвідав жіночій футбол. Через гру «Оболоні Бровар», яка розпочалася на годину раніше на сусідньому полі, я потрапив лише на другий тайм

Повернувшись до готелю після гри, я зібрав речі і домовився, щоб завтра прийти на сніданок на півгодини раніше. Цього разу вирішив не йти пішки до Манавгату (саме тут знаходиться центральний автовокзал цього невеличкого регіону), а пересуваися місцевим долмушем. До спортивного центру прибув надзвичайно швидко – за 40-50 хвилин.

Вже після гри, пообідавши з командою у їх п’ятизірковому готелі, вирушив у клубному автобусі до аеропорту у місті Анталія. Команда відправилася до Києва з пересадкою у Стамбулі, а я чекав ще 12 годин свого літака до Анкари.

У свій перший день у Анкарі я вирішив відвідати якомога більше матчів місцевих ліг. А родзинкою у цьому турі (мій ювілейний сотий стадіон) - мала стати найперша гра турецької суперліги – «Генчлербірлігі» - «Аланьяспор» на місцевому стадіоні «19 травня», однак вже за чотири години до гри я не зміг купити квиток через відсутність у мене місцевого фанатського паспорту – «Passolig», а в день матчу зробити цей паспорт неможливо. Тож мені довелося замість цього матчу йти на сусіднє поле дивитися одразу два матчі невідомих команд з місцевої аматорської ліги. З цікавинок: обидва матчі тривали по 80 хвилин, а деякі глядачі фанатіли за команди в обох матчах.

Сукупна відвідуваність обох матчів: 200 глядачів, стадіон розраховано на 1500 глядачів.

Після цих двох матчів вирушив до раніше запланованого дербі між анкарськими поліцейськими клубами TKI та DSI на стадіоні «Мамак». Однак, через півгодини пішки я зрозумів, що можу встигнути лише на закінчення поєдинку, що мене не влаштовувало, і я відмовився від відвідування цього матчу і розвернувся у іншому напрямку – до «Анкара Teleferik» - місцевої канатної дороги, яка є частиною громадського транспорту у Анкарі.

За півзупинки до станції метро Yenimahale я випадково побачив ще один районний стадіон, на якому відбувалася підготовка до другого тайму. Таку можливість я не міг оминути, і вже вкотре змінивши плани повернувся на попередню зупинку метро, де потрапив під справжню зливу. Перша гра особливо нічим цікавим не запам’яталась, а от друга - була якимось побиттям. Номінальні гості кожні три-п’ять хвилин виходили віч-на-віч з голкіпером і могли забити не сім м’ячів, а близько двадцяти-тридцяти. За рахунку 0:4 у гостей вирушив бити пенальті воротар – і не схибив.

Також на стадіоні під час усіх матчів (а їх було одразу п’ять у цей день) працював буфет, з великим вибором чаю, кави, печива, різник смачних соків.

Загальна відвідуваність обох матчів: 20 глядачів, стадіон розраховано на 2500 глядачів.

Загалом, за весь час проведений у Туреччині, відвідав 14 матчів на семи стадіонах у п’яти містах (Кадріє, Евренсенкі, Кізілач, Сіде та Анкара).

PS Це була моя перша поїздка закордон (не рахуючи Білорусі) та перший політ на швидкісному літаку. Загалом уся поїздка зайняла 19,5 днів та обійшлася мені, приблизно в 19 тисяч гривень.

Денис Столярчук спеціально для pfl.ua