Дорожні нотатки. Як «Оболонь-Бровар» у Туреччині працювала. Частина 1

Уболівальник Денис Столярчук побував у Туреччині, де готувалися до весняної частини сезону клуби першої ліги

"Ще в серпні минулого року я повернувся на свою колишню роботу кур’єром лише з однією метою – заробити грошей на можливу поїздку рідної «Оболоні Бровар» на товариські матчі до Туреччини, - розповів Денис pfl.ua. - Досить довго переглядав різні сайти з дешевими квитками, але нічого гідного для себе не знайшов. І лише за два тижні до відправлення забронював квитки на літак до Антальї з пересадкою у Анкарі. Також був заброньований готель на 17 днів у античному містечку Сіде.

До Антальї я прибув вранці у день першого матчу «Оболоні», який мав відбутися у містечку Кадріє, що знаходиться на відстані 30-35 км від аеропорту.

Щоб подолати ці 35 кілометрів мені знадобилось пройти три години пішки (блукав біля аеропорту) та змінити два автобуси. До полів тренувального центру «IC Hotel Santai» я прибув аж за чотири години до гри, тож повернувшись трохи до магазину, перекусив місцевою їжею та водою і знову вирушив до стадіону.

Саме там і застав першу свою гру у турецькому вояжі, нею стала гра молодіжної команди московського ЦСКА з датським клубом «Нествед». Як такої рівної гри не вийшло, вже у першій половині тайму гравці з Данії припустилися трьох помилок біля своїх воріт і пропустили три м’ячі, а у другому таймі ще п’ять м’ячів влетіло у ворота «Нестведу». Але другого тайму я не побачив, бо до спорткомплексу приїхав автобус з гравцями ФК «Оболонь Бровар». Усі гравці та тренера клубу були дуже здивовані, що побачили мене у Туреччині.

Після матчу «пивоварів» мене посадили до командного автобусу і завезли до повороту на Сіде, звідки до мого готелю залишилось пройти лише два кілометри, але я знову заблукав, і лише завдяки допомоги місцевих англомовних людей зміг знайти свій готель.

В наступний день я відпочивав від футбольних матчів і ходив лише на оглядову екскурсію у античну частину міста.

У свій третій день в Туреччині я випадково знайшов гру аж п’ятого (регіонального) дивізіону. Гра проходила за 11-12 кілометрів від мого готелю, тож вирушивши на гру аж за чотири години до початку, я вирішив не користуватися місцевими маршрутками, а йти пішки. По дорозі, на одному з перехресть зустрів автобус з гравцями чернігівської "Десни", які поверталися з тренування. Трохи поблукавши по місцевим селам, та поївши місцеві апельсини (які ростуть майже в усібіч) я запізнився на гру на 15 хвилин. Можливо через це я уник обшуку від місцевої жандармерії. Сам стадіон виявився дуже затишними, з двома трибунними для глядачів. Господарів, досить палко, підтримувало близько тридцяти родичів гравців. Також на стадіоні працював буфет, де за середньостатистичними цінами можливо купити чай, каву та печиво.

Сама гра була дуже жвава і насичена, з великою кількістю сварок та порушень. Однак деякі гравці дуже технічні. Особливо дуже ефектно у стрибках ловив м’ячі воротар «Манавгатспору». Єдиний м'яч господарі забили дальнім ударом у дев’ятку воріт, сталося це у середині другого тайму. Гості спробували врятувати гру завдяки штрафним ударам та кутовими. В останній атаці до чужих воріт побіг навіть воротар гостей. Однак гра так і закінчилась з мінімальною перевагою господарів поля.

Загальна відвідуваність матчу: 100 глядачів, стадіон розраховано на 2500 глядачів.

Після гри до свого готелю я знову пішов пішки, але трохи іншою дорогою.

Наступного дня в мене знову була запланована гра столичної «Оболоні Бровар», цього разу вона пройшла у містечку Кизлач на полі готелю «Starlight Resort Center», де і живуть «пивовари».

До Кизлача знову вирушив пішки за шість годин до гри (17 кілометрів від мого хостелу) плануючи по дорозі оглянути новій стадіон «Манавгат Ататюрк», на якому в цей день місцевий клуб проводив свою чергову гру місцевого чемпіонату. Але, до цього стадіону я так і не дістався. Проте, навіть здалеку від дуже вражає як для такого рівня – дві трибуни з дахом, загальна вмісткість – 3000 глядачів (деяким клубам першої ліги України треба побудувати щось подібне, а не грати матчі чемпіонату на тренувальних базах).

Пройшовши десь десять кілометрів, далі дорога для пішоходів закінчилась, і я за 10-15 хвилин на місцевому долмуші дістався до спортивного центру в Кизлачі, де місцеві охоронці не хотіли мене пускати на територію, бо я не проживаю у їх готелі.

Наступною моєю відвіданою грою стала знову товариська гра між словацьким «Попрадом» та «Сибіррю». Потрапив я на неї випадково. А сама гра була завершена на 85-й хвилині через бійку між усіма гравцями. Перед цим у словаків було одразу два вилучення за повторне попередження. Окрім мене на стадіоні деякий час перебувало декілька гравців з Киргизстану.

Загальна відвідуваність матчу: п’ять глядачів, стадіон розраховано на 1500 глядачів.

До Кизлачу на цей раз я добирався на автобусі Анталья-Аланья, а далі дві кілометри пішки. Сама гра було з досить несподіваним розвитком подій: вже на 15-й хвилині матчу «пивовари» прогавили дві контратаки и пропустили два м’ячі. Однак, потім «оболонці» надолужили утрачене і впевнено перемогли з рахунком 5:2.

Валерій Кучер і Денис Столярчук

Денис Столярчук, для pfl.ua