Худоб’як: успіх залежить від впертої і наполегливої праці

Франківський журнал "Місто" - про форварда "Прикарпаття" Ігоря Худоб'яка

Фото: mi100.info

Сьогодні він – найвідоміший футболіст на Івано-Франківщині. Скромний і небагатослівний в повсякденному спілкуванні, на футбольному полі стає просто нестримним. Уболівальники називають його просто “Халк”. Знайомтеся, нападник івано-франківського “Прикарпаття” Ігор Худоб’як.

Ми спілкуємося туманним ранком. Він стоїть на вулиці біля одного з кіосків та попиває ранкову каву. Сьогодні це один із найкращих нападників української Другої ліги, минулого сезону він наколотив у чемпіонаті більше за всіх – 25 голів. А колись був простим хлопчаком із Галича, котрого у спорт привів старший брат Андрій.

- Брат займався плаванням, боксом і вирішив взяти з собою й мене, – пригадує Ігор Худоб’як. – Спершу я ходив на бокс, але щось у мене не склалось із цим видом спорту, і пішов на секцію футболу до районної дитячо-юнацької спортивної школи. Згодом на обласних змаганнях мене помітив івано-франківський тренер Сергій Пташник і забрав до себе в дитячу команду “Прикарпаття” гравців 1987 року народження.

“Прикарпаття-87” пройшло всіма щаблями дитячо-юнацького футболу. Двічі поспіль ці хлопчаки ставали чемпіонами України серед команд Першої ліги у змаганнях дитячо-юнацької футбольної ліги. Згодом практично в повному складі команда склала основу футбольного клубу “Факел”, який діяв при Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу. Саме з “Факелом” у 2004 році Ігор Худоб’як підписав свій перший професійний контракт.

- Мені тоді було 17 років, і пригадуються неймовірні відчуття, – розповідає спортсмен. – Футбол із дитячого захоплення перетворився на повноцінну роботу, за яку отримуєш заробітну плату. Тренування, домашні та виїзні ігри, збори перед сезоном. Почалася щоденна напружена праця.

Професіональний дебют Худоб’яка у “Факелі” був дуже вдалим, на хлопця звернуло увагу київське “Динамо-2” і в кінці 2005-го запросило до себе. Закріпитися в основі киян не вдалося, і наступного року іванофранківець повернувся до рідного “Факела”, з яким у 2007 році вийшов з Другої у Першу лігу чемпіонату України.

У 2010 році Ігор Худоб’як вже грав за ФК “Севастополь”, з яким у тому ж сезоні став переможцем Першої ліги. Згодом він побував в оренді у білоруському “Гомелі”, після чого повернувся в Україну. Далі грав за бурштинський “Енергетик”, харківський “Геліос”, миколаївську “Енергію”, ФК “Тернопіль”, ужгородську “Говерлу”, рівненський “Верес”. Зрештою, в липні 2016 року хлопець повернувся до рідних країв і став гравцем новоствореного франківського “Тепловика”, нині – “Прикарпаття”.

- Дехто з вболівальників ходить навіть на тренування, заходить до футболістів після гри, розпитує, як справи. Це величезний плюс і чудова підтримка.

Як говорить футболіст, під час такої насиченої кар’єри часом бувало дуже непросто.

- Нова команда – це нове місто, нові люди, нові знайомства, треба думати про можливість перевезти сім’ю на нове місце, – розповідає Худоб’як. – Звісно, бувала дуже хороша атмосфера, як-от в Севастополі. Там навіть товариські матчі збирали по 5-6 тисяч глядачів, люди вилазили на дерева і стовпи, щоб подивитися футбол. Були команди, де відчував себе справжнім легіонером, коли практично нікого не знаєш навколо. Але зараз я граю в Івано-Франківську, де мене всі знають, де живе моя сім’я, рідні, друзі. В нас дуже хороші вболівальники. Дехто з них ходить навіть на тренування, заходить до нас після гри, розпитує, як справи. Це величезний плюс і чудова підтримка.

Івано-франківське “Прикарпаття” сьогодні знають в Україні як команду, за яку виступають виключно місцеві гравці. Клуб навіть порівнюють з іспанським “Атлетик Більбао”, який теж запрошує в команду футболістів виключно з Країни Басків. Як говорить Ігор Худоб’як, велика перевага місцевого колективу в команді – усі всіх знають. З кількома одноклубниками він навіть грав ще з дитинства.

- Я позитивно ставлюся до такої політики клубу, – говорить футболіст. – Це добре, що наші хлопці мають шанс проявити себе, а не просто сидять на лаві запасних. Для Другої ліги нам поки що вистачає такого складу. Але якщо проб’ємося в Першу, то, можливо, треба буде додатково по області шукати і запрошувати сильних футболістів. Поки що це працює, а далі буде видно.

За словами Ігоря Худоб’яка, футбол дав йому не просто роботу чи спортивну кар’єру.

- Футбол дав мені все, – каже спортсмен. – Він допоміг мені отримати освіту, адже, граючи за “Факел”, ми паралельно навчалися в університеті. Саме на футбольному матчі я познайомився зі своєю дружиною, яка мене в усьому підтримує, буває на кожній домашній грі. Футбол став моїм життям.

На жаль, сьогодні професійний футбол в Україні переживає не найкращі часи. Навіть такі гранди як “Дніпро” борються за виживання, а запорізький “Металург” взагалі пройшов через процес ліквідації та відновлення. Проте Ігор Худоб’як все одно радить віддавати дітей на футбольні секції.

- Футбол – це класно, це здоров’я, спорт виховує дитину, формує характер, дисципліну. – Звісно, у професійний футбол пробитися доволі важко. Наприклад, з моєї дитячої команди в Галичі так більше ніхто і не став професіоналом. Тут дуже важливими є бажання, старання, праця. По-іншому нічого не вийде. Якщо дитина щодня працюватиме над собою, не пропускатиме тренування, то, звісно, вона проб’ється. Пригадую, в дитинстві я був не дуже технічним гравцем, тому вирішив працювати над своєю силою і витривалістю. Ходив не лише на тренування, а робив додаткові розминки, пробіжки тощо. І це дало результат. Взагалі, якщо юному спортсмену чогось не вистачає, це можна компенсувати, розвиваючи інші свої якості. Але знов-таки, успіх залежить від упертої і наполегливої праці.

Яка вона, праця футболіста-професіонала? Найважче буває під час тренувальних зборів перед стартом сезону. Тоді, зізнається Ігор, з гравців витискають усі соки. Підйом зазвичай о восьмій, далі зарядка, легкий сніданок, ранкове тренування, обід, відпочинок, вечірнє тренування, вечеря, вільні година-дві і сонний час. Протягом сезону до тренувань додаються ігри чемпіонату, виснажливі переїзди на виїзні матчі й назад. Розслаблятися немає часу.

- Найважче буває під час тренувальних зборів перед стартом сезону. Тоді з гравців витискають усі соки

Хлопця називають “Халком”, та мало хто знає, звідки походить це прізвисько. Виявляється, його придумали не вболівальники, а тренер ужгородської “Говерли” В’ячеслав Грозний.

- Колись він мене так назвав, і воно до мене причепилось аж дотепер. Багато футболістів мають прізвиська, я ставлюсь до цього нормально, не ображаюсь, – каже нападник.

Ігор Худоб’як допиває каву і прощається. Зараз команда у відпустці, але хлопці все одно кілька разів на тиждень збираються і тренуються, щоб підтримувати себе у формі. Матчі Другої ліги продовжаться аж в кінці березня. А наразі «Прикарпаття» перебуває на другому місці групи “А” і є головним претендентом на підвищення в класі.

Микола ВОЛКОВ, mi100.info