Досвідчений Віталій Неділько відповів на питання прес-служби ФК "Волинь"
Справжні футболісти-патріоти доводять свою вірність рідній команді не лише на полі, а й поза його межами. Віталій Неділько – справжній старожил «Волині». В момент труднощів він не просто не залишив команду, а й доводить свою профпридатність на полі. Інколи й ціною травми.
- За 14 років перебування в клубі ти став справжнім символом "Волині". Згадай як потрапив у команду?
- Спочатку я приїхав до Луцька зі Слов’янська на перегляд. Певно днів зо три побув. Віталій Володимирович Кварцяний подивився і потім сказав, що я буду грати за «Волинь». Він порадив мені переїжати до Луцька назавжди.
- В команду запрошував особисто Віталій Володимирович?
- Ой, це вже давненько було. Здається, що саме він сказав приїхати до Луцька. Я приїхав і відразу з ним познайомився і розмовляв.
- За цей час ти провів дуже багато матчів в різних дивізіонах чемпіонату України. Який матч у складі «Волині» запам’ятався найбільше?
- Якщо по результату, то домашній матч з «Оболонню». Перший тайм 0:3 програвали, а в підсумку виграли 4:3. Продемонстрували свій бойовий характер.
- Пам’ятним для вболівальників зі стажем є матч першої ліги, коли ти вийшов на полі в якості нападника. Не планував після цього змінити ігрове амплуа?
- Гралось мені тоді нормально. Комфортно. Де поставили – там і зіграв. Виконав тренерське завдання на скільки зміг. Щоправда, ми тоді програли, так що нічого доброго.(сміється). Після цього, здається, ще проти «Миколаєва» виходив в полі. Ну на зборах ще виходив на позиції нападника. Про зміну позиції не задумувався жодного разу.
- Помилки воротаря, як і в сапера, обертаються серйозними наслідками. Яку воротарську помилку будеш пам’ятати все життя?
- Найбільше – матч в Кривому Розі проти «Кривбаса». Я тоді м’яч під ногою пропустив. Вважаю, що в тому моменті більше винен я. В цій ситуації більше мало б дістатися саме мені, але дісталося партнеру. Це для мене була найприкріша помилка.
- «Волинь» славиться своїми бойовими якостями і правильним налаштуванням на гру. Часто доводиться на правах старшого «напихати» молодшим партнерам?
- Зараз не так, як раніше. Колись могли і по голові надавати. Зараз вони самі повинні розуміти, що це їхній шанс закріпитися і заграти. Раніше таких шансів майже не було, щоб стільки молоді грало. Інколи і буває на тренуваннях, коли починають трішки дуркувати, що треба пояснити що і до чого. Бо ж мені м’яч з сітки діставати, а не їм(сміється).
- Після того як «Волинь», залишила Прем’єр-Лігу, не було спокуси теж підшукати іншу команду?
- Я спочатку говорив з Володимировичем про це. (Кварцяним- примітка автора). Він сказав, що якщо варіантів не буде, або я захочу залишитися – він мене буде чекати. В підсумку, залишився в складі вже рідної «Волині».
- Цього року серед інших новобранців ДЮФШ «Волині» був і твій син. Чому вирішив віддати сина у футбольну школу?
- Так, він теж як і тато став «хрестоносцем». Поки футбол йому подобається, але я не знаю що буде років через п’ять. Я його змушувати не буду. Грати в полі чи на воротах, то хай сам вирішує.
Прес-служба ПФЛ за матеріалами fcvolyn.net