Олександр Поздеєв: людина, що робить гру
Не перший рік лідером ковалівського «Колоса» є півзахисник Олександр Поздеєв. 30-річний центрхав пройшов із командою шлях від чемпіонату Київщини до Першої національної ліги, будучи лідером її півзахисту. Про таких говорять – стилеутворюючий футболіст.
Фото: koloskovalivka.com
Лівша з чудовим ударом і високим мистецтвом пасу, Поздеєв веде гру своєї команди, чудово гармоніює з одноклубниками, є провідним виконавцем стандартів. Неодноразовий чемпіон, володар Кубка та Суперкубка Київщини, дворазовий переможець Меморіалу Олега Макарова, нарешті, минулорічний переможець Другої ліги чемпіонату України – Олександр назбирав велику колекцію нагород. І, що особливо цінно, переважну більшість – саме із ковалівським «Колосом». «Командою, без якої нам не жить», – як заряджають на трибунах місцеві співучі фанати.
З Олександром ми поспілкувалися під час зимового антракту: разом зі своєю командою після турніру пам’яті Олега Макарова він стартував на Меморіалі Сергія Закарлюки. Тож наша бесіда почалася саме із зимових турнірів, тим більше, що в них «Колос» проявляє свій максималізм. Дебютант Першої ліги виграв турнір Воротаря Республіки, а Поздеєв був визнаний MVP турніру.
– Колос виграв Меморіал Олега Макарова. З якими емоціями сприйняли перемогу на турнірі й особисту відзнаку?
– Вигравати – це завжди позитивні емоції. Спочатку цілі виграти турнір не стояло, але у нас такий колектив, що стоїть завдання вигравати кожну гру. Це – завдання кожного, хто знаходиться в клубі. За замовчуванням.
Тому раді, що змогли цією перемогою на турнірі створити собі відмінну атмосферу в колективі, що особливо важливо перед майбутніми важкими зборами.
Щодо особистої нагороди, то приємно, звичайно, але це не так важливо для мене насправді. Я дуже критично до своєї гри ставлюся, нечасто буваю задоволений собою. Моє завдання – ставати кращим у всьому, не тільки у спорті. Тому сподіваюся, що зможу показувати більш якісну гру.
– Чим для вас був цей турнір – просто етап підготовки, чи все-таки є й спортивна мотивація?
– Думаю, і одне, і інше. Так, це етап підготовки. Але й мотивація, звичайно, завжди є, це ж улюблена гра. Ми повинні отримувати задоволення і здобувати перемоги.
– «Колос» за останні роки неодноразово грав контрольні матчі з клубами УПЛ, а на Меморіалі Олега Макарова зумів залишити поза плей-оф прем’єр-ліговий «Олімпік». Чи відчувається на полі особлива різниця у класі, чи, вважаєте, ваша команда в нинішній Прем'єр-лізі не загубилася б?
– Стосовно того, загубилася б наша команда в УПЛ чи ні, не можу відповісти однозначно. Практика б показала. Сподіваюся, з’явиться така можливість.
Чим вищий рівень команди, тим цікавіше з нею грається. Різниця команд полягає, передовсім, у швидкості гри, у швидкості прийняття рішення. Ну і, ясна річ, що у виконанні. У них менше невимушених втрат м'яча. Хлопці міцніші, ніж у командах, що нижчі за рангом. Якщо коротко, то у команд УПЛ "більш збалансовані футболісти", ніж у команд рангом нижче. Завжди приємно перевірити себе на тлі команд найвищого рівня.
Наша команда за ці роки грала контрольні матчі з багатьма сильними суперниками – навіть з основним складом київського «Динамо». Грати такі поєдинки дуже цікаво, хай навіть статус у них неофіційний, товариський.
– Як оціните дебютне півріччя «Колоса» у Першій лізі?
– Перше півріччя? Ну, напевно, ці півроку були адаптацією і уроками нам. Ми пройшли період адаптації, і, повірте, це був дуже складний для нас період. У психологічному плані в першу чергу.
– Нам очікувати від вашої команди боротьби за медалі, чи, як дебютанти, ви поки не настільки амбітні?
– Боротьби за медалі очікувати! Однозначно. Ми всі на це налаштовуємося, а як вийде – покаже друге коло. Але ми не збираємося задовольнятися четвертим-п’ятим місцем, наприклад. Ми здатні грати з кожною командою на перемогу, це цілком нам під силу, виходячи з ігор першого кола.
– Ви дебютували у Першій лізі ще 8-9 років тому. Якщо порівнювати, що змінилося тут в кращу сторону, а що - в гіршу?
– Чесно, не пам'ятаю навіть. Думаю, що на даний момент Перша ліга дуже міцна. Нема прохідних ігор, грає багато футболістів з досвідом УПЛ, у цьому році чемпіонат міцний.
– Років 6 ви були поза професіональним футболом. Як вважаєте, багато втратили, чи чемпіонат Київщини міг прирівнюватися за рівнем до тієї ж другої ліги?
– Не впевнений, чи багато втратив. Я вважаю, що такий, значить, мій шлях, так повинно було бути, така моя історія. Невідомо, як би було – так чи інакше, якби я свого часу вибрав інший шлях.
А рівень області… Не думаю, що це був рівень Другої ліги. Слабкіший на порядок, в основному, фізичною готовністю, ну, і багато команд за виконанням набагато слабкіші. У нас на Київщині були 3-4 боєздатні команди, інші – так, для апетиту грали.
– Кілька слів про те, з чого все починалося. Як потрапили в футбол? Ваша родина мала до нього стосунок?
– Батьки не мали жодного стосунку до футболу, я сам вибрав цей спорт. Мій дідусь привів мене в дитячу школу в 5 років чи біля того. Обрали її, бо поруч з домом знаходилася. І все, далі сам уже приймав рішення, що і як робити надалі:) Я рано став самостійним. Ну і добре, що батьки завжди підтримували мій вибір. Не було ситуацій, коли через навчання мені б забороняли спортом займатися або щось подібне.
Фото: koloskovalivka.com
– Знаю, що ви корінний "армієць". Напевно, виступаючи за юнацькі команди й дубль, бачили себе в футболці ЦСКА-Арсеналу? Чи ваші клубні мрії були іншими?
– Мрії такої не було. Я завжди вболівав за Зідана, для мене це кумир і приклад для наслідування. Тож мої єдині мрії – це грати в таку гру, як він, у центрі поля. Все інше – спортивний інтерес. Де б я не перебував, завдання моє – грати, рости як спортсмен, як людина.
– Вам пощастило пограти з Сергієм Закарлюкою в одній команді (був період, коли вашими одноклубниками і навіть конкурентами по «Колосу» були він і Едуард Цихмейструк – неймовірна компанія). При цьому, за манерою ви на нього навіть трішки схожі. З якими почуттями будете грати на черговому турнірі його пам'яті?
– Карло був дуже сильний футболіст і дуже сильна людина. Радий, що випала можливість пограти з ним в одній команді і просто бути знайомим з ним. Для мене особисто честь грати на турнірі Закарлюки. Постараємося підняти над головою кубок в його честь.
– Згадаєте останню зустріч з Сергієм? Як дізналися про ту трагедію?
– Остання зустріч… Точно навіть не можу пригадати. Коли він ще був у «Колосі», напевно. Дізнався про трагедію відразу майже – це футбольний громада, інформація, тим більше, такого роду, швидко прилітає.
– Часом, не думаєте забрати всі зимові кубки?:)
– Таким чином питання навіть не ставимо. Меморіал – це турнір пам’яті гравця. Тож наше завдання – вшанувати пам'ять, а також провести підготовку до офіційних ігор. Але, як я говорив вище, ми хочемо вигравати кожну гру, хай вона товариська або офіційна, байдуже.
– Розкажіть про свої початки в футболі. Думаю, ваше покоління – це Батальський, Павицький, хто ще? І хто був ваш перший тренер?
– Так, з ними всіма я й починав. Це Павицький Андрюха, царство небесне. Це Гонщик Вадим, Батальський Саша. Інші хлопці, здається, не грають зараз професіонально. Перший тренер? Грищенко Віктор Миколайович.
– Ви відразу установилися в амплуа центрального півзахисника, чи було те, що вам, можливо, подобалося навіть більше?
– Спочатку грав у нападі, але це було умовно. По факту я завжди «вільним художником» грав. Любив отримувати м'яч всюди, повозитися з ним, побалуватися навіть. Я від цього в дитинстві отримував задоволення.
– Ну, додам, не тільки, напевно, у дитинстві – рідко яка командна комбінація «Колоса» обходиться без Поздеєва, так що, напевно, й зараз ви кайфуєте від роботи з м’ячем. Був у вас в житті вибір: футбол або ще якась професія?
– Ні, я не думав про роботу. Просто пішов займатися футболом – і пішло-поїхало. Далі вже, як трохи дорослішав, стало зрозуміло, що я не найслабший у команді футболіст, і навіть іноді своєму віддаю:) І вже з 17 років я став професіональним футболістом, підписав контракт і просто грав в футбол. Для мене це не робота, це спорт. Це те, що я люблю і від чого отримую задоволення. Спорт має залишатися спортом, просто з підвищеною трохи відповідальністю.
– Від чого більше задоволення: майстерно виконаний штрафний, розрізний пас чи гол з гри?
– Ох, важкий вибір… Це ж усе – найцікавіші, найприємніші моменти футболу. Але все-таки хороша, своєчасна передача – це рівень.
– Як ставитеся до слів, що ви є "мозковим центром" Колоса?
– Ніяк:) Насправді, я вважаю, що футбольний інтелект у мене на хорошому рівні, тому дуже критикую якість своєї гри. Хотілося б моє виконання вивести на рівень з моєю думкою. Не знаю, чи реально це взагалі.
– Наскільки змінилася команда із Ковалівки за ваші часи?
– Команда змінилася сильно, звичайно ж. Я ж то з витоків її знаю, бачив, як усе починалося. У «Колос» вкладено багато роботи, думаю, інакше не було б такого прогресу – з чемпіонату області і відразу ж перемога у Другій лізі, гідний старт на першоліговому рівні.
– Крамольне запитання: до снаги б було команді «Колоса» зразку 2012-2015 років, яка всіх обігрувала на область, виступати на цьому ж рівні – у Першій, Другій лігах?
– Рівень чемпіонату області та професійного футболу дуже відрізняється: у першу чергу, в дисципліні, підготовці, тому не знаю навіть. Здогадок не дуже люблю – лише практика все розставляє на свої місця. За рівнем майстерності – так, ми й тоді могли б виступати на всеукраїнському професіональному рівні. Але за рівнем підготовки, фізичної форми? Немає, звичайно, смислу йти на чемпіонат України, якщо у тебе немає хорошої фізичної готовності. У випадку, якщо гравець живе у темпоритмі «любителя» (без постійного тренувального процесу), то рівень майстерності не має вже практично ніякої ролі. Ти нічого не зможеш зробити.
– «Колос» має досить своєрідних уболівальників, і їхня підтримка більше схожа на концерт художньої самодіяльності. А футболісти відчувають, що є у них, хай і не так багато, але певна когорта відданих фанів?
– Однозначно! Коли грає Ковалівка, це не лише видно, а й чути!
Хто є Олександр Поздеєв?
• 30 років, центральний півзахисник
• вихованець столичної школи підготовки «ЦСКА/Арсенал»
• на професіональному рівні дебютував у 17-річному віці (26.07.2003, Друга ліга, "Десна" Чернігів – "Арсенал-2" Київ – 3:1)
• у чемпіонаті України серед професіональних команд провів 152 матчі (24 голи), у Кубку України 3 матчі (3 голи), у Кубку ліги 1 матч, у першості дублерів 19 матчів, у чемпіонаті ААФУ 21 матч (4 голи), у Кубку ААФУ 5 матчів (2 голи)
• має легіонерський досвід, зокрема – у команді вищої узбецької ліги Алмалик (7 матчів у 2010 році)
• виступав за: молодіжний склад Арсеналу (Київ), Арсенал-2 (Київ), Зірка (Кропивницький), Єдність (Плиски), Прикарпаття (Івано-Франківськ), Нафком (Бровари), ЦСКА (Київ), Верес (Рівне), Алмалик (Узбекистан), ARP-410 (Київ), Рубін (Пісківка), Укртранссервіс (Бровари), ФК Путрівка, Світанок/Колос (Ковалівка)
• чемпіон Другої ліги 2015 року, бронзовий призер чемпіонату ААФУ 2015 року, Чемпіон Київської області 2012, 2013, 2014, Володар Кубка Київської області 2014, володар Суперкубка Київської області 2012, 2013, 2014, переможець Меморіалу Олега Макарова 2015, 2017
• володар індивідуальних призів: приз імені Миколи Васильєва як найкращий футболіст сезону 2014 року в Київській області, приз імені Анатолія Демченка як найкращий півзахисник сезону 2013 року в Київській області, найкращий гравець Меморіалу Олега Макарова 2017
• поточний сезон: 19 матчів (3 голи і 2 гольові передачі) у Першій лізі, 1 матч у Кубку України
Артур Валерко (Sport Arena для pfl.ua)
