Стефурак: у "Авангарді" все подобається

У рубриці "Обдарована молодь" інтерв'ю з півзахисником ФК "Авангард" Романом Стефураком

У 15-му турі першої ліги на «Авангард» чекало чергове випробування: у гості до Краматорська завітав зі столиці бронзовий призер попередньої першості — «Оболонь-Бровар». Хай у цьому сезоні кияни поки що виступають не надто впевнено, та перший тайм виграли саме вони — 0:1. Утім, по перерві господарі забили тричі, й здобули впевнену перемогу — 3:1.

Зрівняв же рахунок 20-річний півзахисник Роман Стефурак, для якого цей успіх був удвічі особливим. Переломний гол став для новачка краматорців дебютним у першій лізі, за свій клуб він також відзначився вперше, адже провів за «Авангард» лише три матчі.

— Романе, зізнайся, порадів не лише перемозі команди, але й особисто за себе?

— Авжеж, будь-який футболіст любить забивати. Тим більш, я не так часто це роблю. Не грав близько чотирьох місяців, а тут третій поєдинок у складі нової команди і гол.

— Ти навіть у чемпіонаті ДЮФЛУ не вирізнявся результативністю: провів на тому рівні 73 матчі, а забив лише 12 м’ячів. Чи нормально для хавбека?

— Намагався грати гостро, тому моменти у кожному матчі були, реалізація шкутильгала. Зате гольових передач чимало роздав партнерам. Та й сам забивав, зі штрафних. Голи завжди присвячую батькам, а зараз ще й коханій дівчині.

— Твій гол на початку другого тайму переламав хід матчу з «Оболонню». Кияни чимось здивували?

— Колектив у них хороший, вони давно разом, вочевидь, ще з другої ліги зіграний. У першому таймі гості контролювали м’яч, і хоч створили лише один момент, вдало ним скористалися. А по перерві ми вийшли і двічі на контратаках їх піймали. Два голи зі стандартів, а їх заробили саме після вильотів у швидкий контрнаступ. На мій погляд, ми заслужено перемогли.

— Саме після цієї поразки тренер «пивоварів» Сергій Солдатов подав у відставку. У вас теж не так давно змінився тренер: замість Якова Кріпака головним став відомий спеціаліст Олександр Косевич…

— Саме при ньому я й з’явився у складі. Тому порівнювати тренувальний процес, тренерські вимоги не можу. Скажу лише, що зараз заняття цікаві та інтенсивні: все проходить швиденько, в ігровому режимі. І хоча тренувальне поле не дуже хорошої якості, всі тренування — з м’ячем, робота на техніку. Біганини, як такої, тут взагалі немає.

- Яків Кріпак якось відзначив, що потенційні новачки просто бояться їхати до Краматорська, тому існує кадровий голод. Виходить, тебе не злякала близькість воєнних дій?

— Так я ж уже вдруге тут. Першого разу приїздив на перегляд, ще коли належав «Чорноморцю», тоді «Авангард» тренував саме Яків Вікторович. Того разу на оглядинах я не підійшов, тому повернувся до Одеси. Там тренувався, але не грав. А далі мені сказали, що не розраховують на мене, віддали документи, і я приїхав сюди знову, вже коли команду очолив Олександр Косевич. Все спокійно тут, гарне місто, нормальна обстановка. Люди ходять на футбол, життя триває.

— Молодому парубку є куди сходити відпочити? Нічні клуби, дискотеки функціонують?

— Чесно зізнаюся, відколи я тут, постійно живу на базі. Найдовша моя подорож — до їдальні, що за 15-ть метрів знаходиться. Поїв і назад до кімнати. Більше нікуди не ходжу.

— Романе, з твого боку були лише схвальні відгуки про «Чорноморець», та й контракт у січні цього року ти підписав аж на два з половиною роки. То що не склалося в Одесі?

- Сам не розумію. Усе складалося добре: тренувався з командою, на збори поїхав, забивав там. Потім перевели до дубля, грав за команду U-21, гол забив. Деякий час працював то з першою командою, то з молодіжною. Та якщо за дубль грав постійно, то в основі навіть до заявки не потрапляв.

Врешті-решт, сказали, що шукатимуть мені оренду. Їздив у «Гірник-Спорт», в «Авангард», не підійшов. Повернувся до Одеси, знову запевнили, що пошукають варіанти... У підсумку, ні в оренду мене не віддали, ні грати не давали. Навіть за дубль. Згодом сказали, що не розраховують на мене, й готові віддати документи. Забрав їх, та приїхав до Краматорська, де зараз і граю, і всим задоволений.

— Твій колишній одноклубник по запорізькому «Металургу» Ілля Корнєв після розвалу клубу опинився в «Олімпіку», та поки забиває за дубль. Як вважаєш, що краще для молодого футболіста: сидіти на лавці у клубі Прем’єр-ліги, чи грати в основі команди з першого дивізіону?

— Вважаю, в цьому віці найголовніше грати. А Іллюша, до речі, не просто одноклубник, а один із найкращих моїх друзів, постійно спілкуємося телефоном. Ми ж іще у дитячій футбольній школі «Металурга» познайомилися, потім у команді U-19 разом грали, у дублі, у першій команді трішки. Він потім до «Металіста» подався, і там навіть за основу «Шахтарю» забивав. І ось зараз в «Олімпіку», днями говорили телефоном, розказує, що за дубль виступає. Каже, задоволений.

— Поки що чотири матчі, зіграні у Прем’єр-лізі за «Металлург», залишалися для тебе єдиними на дорослому рівні. До речі, а була можливість потрапити до відродженого запорізького клубу, Ілля Близнюк не кликав?

— Особисто мене — ні. Та якщо б я залишився у Запоріжжі, думаю, був би у команді. Але я хочу рости, як гравець, тому й вирушив до «Чорноморця». А потім вже не дуже хотілося до «Металурга», адже довелося б грати у другій лізі, а зараз є шанс зачепитися у першій. Головне для мене регулярно на поле виходити.

— Романе, а як ти, народившись у Дніпропетровській області, опинився у ДЮСШ запорізького «Металурга»?

— Я народився у Томаківці, а в два роки батьки переїхали до Покровського, що також у Дніпропетровській області. Що ж до академії, то я взагалі не мав нікуди їхати, оскільки займався боротьбою: мій тато — тренер з вільної боротьби. У Покровському ходив до звичайної школи, й лише згодом почав займатися футболом, але у порівнянні з боротьбою це було несерйозно.

Коли ж мені виповнилося приблизно років 10, поїхав на канікули до бабусі.

Там була футбольна секція, і тренер Степан Дмитрович Рудич, на превеликий жаль, уже покійний, дозволив з ними потренуватися. А потім несподівано каже: «Ми їдемо до Запоріжжя, на матч з «Металургом», давай з нами».

Зіграв там, і вже їхній тренер каже: «Приїзди до нас на перегляд». Розповів про запрошення мамі, вона — татові, Степан Дмитрович своє вагоме слово сказав, тож, відпустили мене. Відіграв матч на першість міста, й мене залишили.

Цікаво, що спочатку років до 13-ти, я їздив туди тільки по суботах — на матчі. А потім, за рік до початку чемпіонату України U-14, вже перебрався до Запоріжжя на постійне місце проживання.

— На який термін уклав угоду з «Авангардом»?

— Угода до кінця сезону. Мені все подобається, особливо — прекрасна атмосфера, стосунки між гравцями в команді. Спочатку я, певна річ, більше спілкувався зі «своїми»: тут вже були старші хлопці із Запоріжжя — Євген Коваленко 1992-го року народження, Дмитро Ульянов, на рік від нього молодший. А зараз вже з усіма потоваришував, дуже подобається, що, хоч у колективі багато дорослих гравців, усі такі веселі, доброзичливі, підтримують, допомагають один одному. Дуже мені тут подобається.

— Нинішній чемпіонат першої ліги — такий же веселий і цікавий. Навіть одноосібний лідер — «Іллічівець» — втрачає очки. Спробуєш спрогнозувати, хто на фініші опиниться у першій трійці?

— Навіть намагатися не буду. Адже тільки три матчі у чемпіонаті зіграв, ще в одному – був у запасі. Судячи з того, що побачив, проти кого грати довелося, то більшість команд приблизно рівні за силою. Так, «Іллічівець» лідирує, але ми з ним зустрінемося лише зараз і можливості цієї команди не знаю. Пам’ятаю ще ту маріупольську команду, що грала у Прем’єр-лізі, бо ходив на матчі. То був сильний колектив. Та й зараз, певне, не слабкий, якщо посідає перший рядок в таблиці.

— За кар’єрою яких футболістів слідкуєш?

— Гра Мессі, звичайно, це щось неймовірне. Та мені завжди подобався Девід Бекхем, це мій кумир. Я в дитинстві теж починав на фланзі, але не володів вибуховою швидкістю. Тож дивився, вивчав, як англієць за рахунок пасів грає: він же з місця такі передачі роздавав, закачаєшся. А стандарти як виконував! Після того як Девід закінчив виступати, почав слідкувати за грою Андреса Іньєсти. Подобається його мудрість на полі.

Андрій Іванченко, pfl.ua

Премія «Золотий талант України» - інформаційний партнер ПФЛ України