Герой 12-го туру. Друга ліга. Іван Доценко

Інтервю з нападником ФК "Мир" Іваном Доценком, якого ПФЛ спільно зі Sport Arena визнали Героєм 12-го туру у другій лізі

Горностаївський "Мир" влітку отримав нового тренера, оновивши склад майже повністю. Однак лишаються у складі кілька старожилів. Одним із них є форвард Іван Доценко, який кілька тижнів тому привіз із Ріо в складі Паралімпійської збірної з футболу золоту нагороду. Причому, для нього ця медаль стала другою – у 2012 він завоював «срібло» з цією командою.

Відпочивши та отримавши заряд позитивних емоцій, єдиний представник професіонального футболу в Паралімпійській збірній повернувся до розташування "Миру" й своїм дублем у ворота "Арсеналу-Київщини" відсвяткував медалі, зробивши власний внесок у перший для горностаївців розгром у сезоні.

Обидва його голи видалися видовищними, важливими, тож  ПФЛ України спільно з інформаційним партнером Sport Arena визнали нападника Героєм туру і скористалися можливістю, щоб розпитати про цьогорічну овіяну різними легендами Паралімпіаду в Ріо-де-Жанейро.

— Дякую за визнання Героєм. Для мене воно має значення, адже ми професіональні футболісти з власними амбіціями і стати кращим серед всіх хоча б в одному турі – дорого коштує. Тому отримати визнання від ЗМІ є приємним. Думаю, кожен футболіст не відмовився б щодня отримувати подібні титули, — з посмішкою сказав в інтерв’ю Sport Arena Іван Доценко.

— Складно було вливатися після важких Паралімпійських змагань в необхідне русло? В клубі дали кілька днів вихідних?

— Позаду пару тижнів вже на рідній землі. Звичайно, дуже хотіли перемогти, мріяли про це. Коли мрії втілюються в реальність, то це також додає оптимізму. Ми залишили всі емоції в Ріо, додому поверталися з великим натхненням, скучили за рідними. Звичайно, отримав кілька днів перепочинку. Потім доєднався до команди, мене всім колективом поздоровили. Працюємо далі.

— В 2012-му вітчизняна Паралімпійська збірна задовольнилася «сріблом», зараз — взяли «золото». Порівняйте рівень суперників у Лондоні та Ріо?

— Він однозначно піднявся. В Бразилії гравці стали сильнішими, раніше про Іран, який дістався до фіналу і протистояв нам, особливо ніхто не знав. Лондон – справжня Європа, тут нічого і говорити. А от в Ріо було дещо небезпечно. Хоча, на щастя особисто в цьому переконатися не довелося. А от розмов про це багато було, але намагалися прислухатися до рекомендацій місцевих і уникли непорозумінь в Південній Америці.

Багато часу зайняла акліматизація, приїхали в Олімпійське селище за тиждень. Трішки важкувато, вологість підвищена, одним словом – субтропіки. Але сподобалося на обох змаганнях, всі умови були на рівні. Можливо, єдине, тренування в Лондоні були на штучних полях, а це вже не дуже сподобалося. Думаю, нікому це б не сподобалося. В Ріо умови для нас було створено з нуля.

— В Бразилії тренуються на піску?

— Такого не було в нас, все було на вищому рівні.

— Харчувалися добре?

— Було низка різних кухонь, можна було харчуватися хоч місцевою, хоч азійською, хоч європейською їжею. З цим жодних проблем. Інших неприємних моментів не було. Ні змій, ні крадіжок у нас не було.

— З преміальними проблем не було?

— В цьому плані з нами держава розрахувалася без затримок.

— Один із ваших колег по збірній Дутко з Дніпропетровська також пробував свої сили в Мирі, але так і не зміг заявити про себе…

— Тарас є легендою в нашій збірній. Він має за плечима п’ять Ігор (три «золота» і два «срібла») і один із найбільш титулованих спортсменів у країні. Людина, гідна найвищих похвал. Він гарний футболіст, але стосовно Миру, то це питання не в моїй компетенції. Гадаю, на нього краще може відповісти тренер.

— Мир здобув першу розгромну перемогу. Можна сказати, що разом із надійним захистом ви додаєте і в атаці?

— Влітку змінився тренер, відбулися кардинальні зміни у складі: з попереднього лишилося три футболісти. Потрібен час, щоб притертися один до одного. Але вже зараз можна говорити про те, що в нас гарна команда за потенціалом. І в цьому велика заслуга нашого тренера Віктора Миколайовича Богатиря, який зібрав такий колектив, проводить цікаві тренування, ми багато працюємо над тактикою. Поступово розкриваємо свій потенціал, адже якби відразу забивали по п’ять голів, то було б нецікаво (посміхається). Думаю, з кожним туром ми ставатимемо лише сильнішими.

— Мир пропустив менше за всіх цього сезону. Заслуга кваліфікованих захисників?

— У нас, напевно, ніхто не має гарантованого місця в складі. Тренерський штаб пробує різних футболістів на різних позиціях, тому в нас часто відбувається ротація складу. Звичайно, Рафальський і Чмеленко багато значать для команди у центрі захисту, у нас гарні воротарі, той же Гурин, яки пограв на більш високому рівні.

— Ваші два м’ячі у ворота Арсеналу-Київщини заклали фундамент майбутнього розгрому. Згадайте як забивали.

— У першому випадку вийшов гол «у роздягальню». Отримав передачу, обробив м’яч, побачив, що голкіпер вийшов далеко з воріт і пробив через нього. Подвоїв рахунок після прострілу з правого флангу, я також прийняв м’яч і зумів пробити повз голкіпера.

— У матчі з Тепловиком на виїзді нічия вас влаштує?

— Обіграти можна кожну команду. Будемо старатися скористатися своїми моментами. Звичайно, у нас зараз гарний настрій, тому дуже хотіли б з Івано-Франківська привезти три очки.

Бліц

— Я народився у селі Федорівка, Новотроїцький район, Херсонська область

— Мій перший тренер – Володимр Васильович Оробко, якому я дуже вдячний за його терпіння і футбольні навички. Якби не він, то я міг би і не стати футболістом

— В європейських чемпіонатах не віддаю переваги жодному з клубів, але із задоволенням дивлюся матчі, де, перш за все, видовищний атакувальний футбол

— Моя мрія, напевно, полягає в тому, щоб мій маленький син став професіональним футболістом. Або ж обрав собі той життєвий шлях, який принесе йому щастя.

Прес-служба ПФЛ

Sport Arena - інформаційний партнер ПФЛ України