Юрист: журналіст може не розкривати джерело інформації

Юрій Опанащук у рубриці «Лікбез ПФЛ»

Юрист Всеукраїнського об’єднання тренерів з футболу Юрій Опанащук розповів pfl.ua про відповідальність за поширення недостовірної інформації, права інсайдера та способи захисту порушених прав.

- Хто несе безпосередню відповідальність за опубліковану недостовірну інформацію – автор, редактор, ЗМІ як організація?

- Згідно з національним законодавством, усі перелічені суб’єкти певною мірою несуть відповідальність за опубліковану недостовірну інформацію. В першу чергу відповідальним є автор такої інформації, а також суб’єкт, який поширив таку інформацію.

У разі, якщо інформація, яка була поширена в засобі масової інформації, має посилання на особу, яка є джерелом інформації, – така особа також є відповідальною.

Крім того, у разі опублікування інформації без зазначення автора (зокрема, у редакційній статті) відповідальність буде нести орган, який здійснив випуск засобу масової інформації.

Якщо ж недостовірна інформація поширена в мережі Інтернет, відповідальність за це несе автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту.

- Чи відповідають автори коментарів у соцмережах, якщо вони ображають інших людей, погрожують, розповсюджують недостовірну інформацію?

- Звичайно, коментарі у соціальних мережах жодним чином не відрізняються від публікації в газеті, оприлюднення недостовірної інформації в будь-якому іншому друкованому засобі масової інформації тощо. В той же час, існує низка об’єктивних труднощів у реальному притягненні правопорушників до відповідальності, адже необхідно здійснити комплекс заходів щодо їх встановлення. Як правило, на практиці, у разі неможливості ідентифікації персональних даних особи, яка здійснила розповсюдження недостовірної інформації, відповідальність за її поширення несе власник веб-сайту, який створив технічну можливість для реалізації такого правопорушення.

Варто наголосити, що авторам коментарів, які порушують права інших осіб шляхом поширення недостовірної інформації, не потрібно сподіватись на те, що вони залишаться непокараними, адже в Україні зараз активно розвивається інститут кібер-поліції, який не так давно почав роботу в структурі Нацполіції України. Його основним завданням буде саме боротьба з правопорушеннями в мережі Інтернет, встановлення персональних даних порушників і притягнення їх до визначеної чинним законодавством відповідальності.

- Чи зобов’язаний журналіст розкривати свого інсайдера, того, хто віднаходить інформацію першим?

- Поняття «інсайдер» в юриспруденції часто згадується у сфері ринку цінних паперів, однак «по аналогії» застосовується журналістами у власній діяльності.

Варто зазначити, що Законом України «Про інформацію», який є базовим у інформаційних правовідносинах, надаються певні гарантії діяльності засобів масової інформації та журналістів, а саме: журналіст має право не розкривати джерело інформації, крім випадків, коли його зобов’язано до цього рішенням суду на основі закону.

Водночас, в цьому ж Законі інформація про фізичну особу визнається конфіденційною, та може поширюватися лише за бажанням (згодою) відповідною особою. Такі положення цілком кореспондуються з Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Згідно з ним журналіст має право на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду.

Таким чином, національне законодавство не зобов’язує журналіста чи ЗМІ розкривати свого «інсайдера», водночас залишає можливість здійснити це на вимогу зацікавлених осіб, проте виключно на підставі вмотивованого рішення суду.

- Якою може бути відповідальність за поширену недостовірну інформацію?

- В кожному випадку особа, права якої порушені поширенням недостовірної інформації, має для себе чітко визначитися – яким чином вона бажає відновити свої права, оскільки згідно з Конституцією України кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також права на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. З набранням чинності Кримінального кодексу України 2001 року було декриміналізовано такий злочин як «наклеп», і на сьогодні відповідальність за поширену недостовірну інформацію може бути лише цивільно-правовою.

- Які права має тренер чи інша футбольна особа, права якої порушено?

Така особа може використовувати як загальні способи захисту свого права (позасудові), так і спеціальні – шляхом звернення з позовною заявою до суду загальної юрисдикції, але з чітко визначеними вимогами – або про спростування такої інформації, або про вилучення такої інформації, або про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

Усі ці вимоги можуть бути заявлені як окремо, так і стати предметом одного позову. Тобто, це виключне право кожної особи, чиї права порушені, визначитися, яким саме чином вона бажає відновити свої права. Можливо, достатньо обмежитись лише спростуванням недостовірної інформації, а можливо поширенням такої недостовірної інформації особі завдано реальної моральної та матеріальної шкоди, і вона бажає її відшкодувати.

- Варто наголосити і на проблемних аспектах доведення того, що поширена інформація є саме недостовірною.

- Відповідно до ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожному надається свобода висловлення власних поглядів, що є головним у демократичному суспільстві та становить одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. На жаль, велика кількість осіб зловживають наданим Конвенцією правом та виправдовують свої протиправні дії тим, що вони не поширювали недостовірну інформацію, а зробили «оціночне судження». В такому випадку необхідно звертатись за кваліфікованою юридичною допомогою, адже чинне законодавство дає можливості для маніпулювання недобросовісними особами категоріями «недостовірна інформація» та «оціночне судження», що є досить небезпечним для реального захисту порушених прав, на мій погляд, та залежить від багатьох факторів, які звичайна пересічна людина може просто не знати.

- Чи означає наявність редакційного посвідчення право проходу на стадіон?

- Правовий аспект даного питання досить неоднозначний. З одного боку, журналіст наділений певними правами, які йому надають Закони України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».

З іншого боку, нормативні документи Прем’єр Ліги, Професійної футбольної ліги встановлюють додаткові умови для реалізації прав журналістів, а саме: необхідність проходження процедури акредитації та отримання акредитаційного посвідчення, яке, в свою чергу, є безпосереднім визнанням організаторами змагань з футболу повноважень журналістів.

Акредитація надає право доступу на стадіон на підставі акредитаційного посвідчення у визначені документом зони стадіону.

В певній мірі, такі обмеження мають свою логіку, адже журналіст не має особливого соціального статусу та не може просто так безоплатно мати місце глядача на стадіоні.

Акредитація дає можливість журналісту виконувати належним чином свої функції і унеможливлює втручання в їх виконання з боку осіб, які такими функціями не наділені. Водночас, на моє переконання, відсутність акредитації не тягне за собою обмеження прав журналістів, встановлених Законами України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».

Прес-служба ПФЛ