Футбольна особистість. Олександр Бондаренко, нападник ФК «Колос» Ковалівка

Історія футболіста, котрий відновився після страшної травми і успішно продовжує йти до мети

Олександр Бондаренко став найкращим бомбардиром Другої ліги сезону 2015/2016, а його команда - чемпіоном. Ми зв’язалися з головним героєм цього сезону у Другій лізі і дізналися багато цікавого. Перш за все 27-річний футболіст подякував своєму першому тренеру.

- Мій перший тренер – Пасека Олександр Миколайович, Заслужений тренер України. Хочу подякувати йому за футбольне і людське виховання, за підтримку, за те, що кожні півроку, а то й частіше, намагається збирати наш 1989 рік. Ми постійно граємо в футбол і згадуємо різні приколи з юнацьких часів.

- Ваша професіональна кар’єра почалася в «Оболоні». Була мрія опинитися в київському «Динамо»?

- Звичайно, адже я народився і виріс в Києві, і завжди вболівав за «Динамо». Але я радий тому як все склалося. Моя професіональна кар'єра почалася у ФК «Оболонь» в 2008 році.

- За «Оболонь» ви грали у Прем’єр-лізі. Який матч запам’ятався найбільше?

Я зіграв в Прем‘єр лізі близько 30-ти матчів, коли команду очолив Сергій Іванович Ковалець. Він поступово почав мене підпускати до першої команди і незабаром дав шанс проявити себе на полі, за що я йому дуже вдячний. Повірив у мене! Найбільш пам’ятним матчем за моєї участі був проти харківського «Металіста», коли на трибунах зібралося 40 тисяч вболівальників. Гомін стояв такий, що навіть не чути було своїх партнерів на футбольному полі! Я був дуже вражений. Такі емоції і відчуття не забуваються. На жаль, тоді ми програли 2:1. А ще пам’ятаю перемоги над «Динамо». Також ми стали першою командою, яка змогла перемогти «Шахтар» на «Донбас Арені». Було приємно і престижно відбирати очки у грандів українського футболу.

- Який період у Вашій кар’єрі був найважчий?

- Найскладнішим періодом у кар'єрі, напевно, було відновлення після травми в «Оболоні». Мене травмували у грі проти донецького «Металурга». Це сталося коли Сергій Ковалець керував командою. Мені потрібна була тримісячна пауза, після чого я почав поступово відновлюватися зі своїм товаришем по команді Іваном Котенко (у нього була ідентична травма). Було тяжко, адже за цей час змінився головний тренер і на нас за великим рахунком ніхто не звертав увагу. Відновилися самі, як могли, але все ж я вдячний медичному персоналу за лікування. Дуже хотілося довести, що я відновився і можу приносити користь, але так і не потрапив на жодні збори до Туреччини. Після цього команда розпалася.

- Які виникали думки, коли ФК «Оболонь» було розформовано?

- Коли у клубу з'явилися фінансові проблеми, сподівався на те, що все владнається, але не склалося. Було важко, але потрібно було розвиватися і рухатися далі. Мені хотілося спробувати свої сили за кордоном. Я почав шукати варіанти, і завдяки моєму товаришеві воротареві Віталіку Сидоренко та його друзям я потрапив до Угорщини.

- Чим запам’ятався період кар’єри в Угорщині?

- Це був колосальний досвід і незабутні емоції. Спочатку було складно знайти спільну мову з колегами, так як більшість угорців спілкуються виключно мадярською. Винятком був президент та інші легіонери команди, з якими я спілкуюся, до речі, дотепер. Вони мені переводили усі фрази з угорської. Згодом я і сам почав говорити окремі фрази. Для мене цей період був новим етапом у житті. Я мріяв, що через деякий час потраплю у більш сильний європейський чемпіонат. Мріяв про Німеччину, Голландію чи Францію.

- Як з’явився варіант з «Колосом»? Як вас прийняли у команді?

- Склалася така ситуація, що в Угорщині закінчився чемпіонат, і я не знав що мені робити далі: їхати до України або залишатися в Угорщині. Мною цікавилися три команди з Прем’єр-ліги, але агент мене, м'яко кажучи, кинув... Після цього за два дні до закриття трансферного вікна я залишився без пропозицій. Мене запросив Юрій Сергійович Балашов, колишній спортивний директор «Колоса», і запитав: «Хочеш грати в Ковалівці?» Я погодився, про що жодним чином не жалкую. В «Колосі» прийняли як свого. У команді вже грали мої товариші по «Оболоні», тож на адаптацію мені не потрібно було багато часу.

- На початку чемпіонату у Вас була серія з п’яти поспіль забивних матчів. Це найтриваліша серія у Вашій кар’єрі?

- Так, це була чудова серія. Також доводилося забивати у чотирьох іграх поспіль за дубль «Оболоні».

- «Колос» лише перший сезон виступає у професіоналах і завершує дебютний сезон у ранзі чемпіону. У чому секрет такого успіху?

- Наш секрет у нашому КОЛЕКТИВІ. Тренерському штабу вдалося досягти цього завдяки віри в нас. Все ж вони усі теж футбольні люди. Ми як одна велика сім'я, починаючи від кухарів і прибиральниць, бабусь, дідусів, які проживають у селі, і закінчуючи керівниками клубу. Ми завжди переживаємо, хвилюємося один за одного. Якщо в побуті у тебе в команді все відмінно, тоді і на футбольному полі кожен буде боротися один за одного і думати лише про футбол. Ще я хочу сказати окреме спасибі нашому президентові, керівництву клуба і уболівальникам за те, що завжди підтримували нас. Це була їхня мрія теж, яку завдяки нашим спільним зусиллям ми втілили в реальність.

- У останньому матчі в сезоні ваша команда зіграла внічию з «Буковиною» 2:2. На що акцентував увагу тренер перед грою?

- Руслан Володимирович говорив, що потрібно гідно дограти цей чемпіонат і збільшити розрив від суперників, щоб у хорошому гумору піти у відпустку. Потрібно було показувати свою найкращу гру. Коли ми достроково стали чемпіонами, тягар відповідальності впав з наших плечей і ми стали розкуто грати в останніх турах.

- Було відчуття, що суперники якось особливо готуються до матчу з вашою командою?

- Команди завжди подвійно налаштовуються на лідера чемпіонату. Це як на «Динамо» чи «Шахтар», виходиш з потрійною самовіддачею.

- Була ціль стати найкращим бомбардиром за підсумками сезону?

- Виходячи на футбольне поле хочеться завжди перемагати і забивати голи. В цьому вся сутність нападника. Я вдячний своїм партнерам по команді, які, віддаючи передачі, допомогли мені стати кращим снайпером Другої ліги!

- Який з 20-ти забитих м'ячів у цьому сезоні запам'ятався найбільше?

- Більше всього запам'ятався покер у ворота «Енергії». Це мій перший покер у професіональній кар'єрі в офіційних матчах. А особливо сподобався останній гол.

- Для Вас важливо щоб тренер у минулому був професіональним гравцем?

- Звичайно, адже тренер з футбольним минулим розуміє тонкі моменти і деталі гри. Допоможе психологічно, якщо буде необхідно так як, можливо, свого часу допомагали і йому.

- Ви з тих людей, хто постійно любить перемагати?

- Смак перемоги завжди солодкий. Так, я з тих людей, які люблять вигравати у всьому. Коли ти програєш і незадоволений своєю грою, то цей весь негатив переноситься в сім'ю, і потім страждають рідні і близькі. Тому хочеться вигравати кожен матч.

- Яким видався цей сезон для Вас особисто?

- Сезон для мене видався дуже вдалим! Чемпіонство у Другій лізі, а також звання найкращого бомбардира у чемпіонаті говорить саме за себе.

Коротка довідка:

Олександр Бондаренко – вихованець київської «Оболоні». Грав у командах: «Оболонь» Київ, «Aквітал» (Угорщина). З липня 2013-го гравець ФК «Колос».

Народився: 28 липня 1989 року у м. Київ, Україна

Перший тренер: Пасека Олександр Миколайович

Ігровий номер: 17

Амплуа: Нападник

Зріст: 183 см

Вага: 76 кг

Юрій Сєбов, спеціально для ПФЛ України

Фото з офіційного сайту ФК "Ковалівка"