З 12 по 23 лютого відбувся 11-й Турнір пам'яті Віталія Голубєва.
У турнірі взяли участь команди "Арсенал" Київ, "Княжа-93" Щасливе, "Хілд-Любомир" Ставище, ЛКТ "Юність" Чернігів, "Діназ" та "Діназ-2" Вишгород, "Зірка" Київ, "Под. Університет" Ірпінь, ДЮСШ-15 Київ, "Вишневе-Динамо" Крюківщина, ФК "Буча" Буча, "Чайка" ПП. Борщагівка.
Турнір проходив на майданчиках критих манежів: АТ "ФК "Динамо" (Київ)", ФК "Княжа" в Щасливому, а також на полях із штучним покриттям у Лютежі Вишгородського району та в київській ДЮСШ-15 на Теремках.
Переможцем турніру стала команда "Діназ-2" Вишгород. А приз "Кращий захисник" отримав Олег Доляк.
ГОЛУБЄВ ВІТАЛІЙ МИХАЙЛОВИЧ
(19.03.1926-25.03.1991)
Народився 19 березня 1926 року у Москві. Там же розпочав займатися футболом у 1939 році. Майстер спорту. Заслужений тренер УРСР. Амплуа: центральний захисник. Виступав: за групу радянських військ в Болгарії (з 1945 року по червень 1946 року), «Динамо» Ворошиловград (з липня 1946 року по червень 1948 року), Будинок офіцерів м. Києва (з серпня 1948 року по 1950 рік), «Динамо» Київ (з 1951 року по липень 1960 року), «Локомотив» Вінниця (з серпня 1960 року), «Авангард» Суми (1961 рік). В чемпіонатах СРСР провів 168 матчів. Срібний призер чемпіонату СРСР 1952 року. Володар Кубка СРСР 1954 року. Працював тренером школи київського «Динамо» (з 1962 року по 1972 рік). Помер 25 березня 1991 року у Києві. Ми пам'ятаємо це.
20 жовтня 1954 року київське «Динамо» вперше у своїй історії вибороло Кубок СРСР. Одним з ключових гравців тієї легендарної команди був Віталій Голубєв. Надійність, непоступливість, жага до боротьби зробили його поза сумнівом одним з найавторитетнішим гравцем команди.
1952 рік. Кияни завойовують срібні медалі чемпіонату СРСР. У зв'язку з виступом збірної СРСР на XV Олімпійських іграх чемпіонат країни проводився з одно коло і всі матчі проходили у Москві. Однак, це не завадило нашим землякам здобути принципову перемогу над московськими одноклубниками з рахунком 3:0. Із 20-ти гравців тієї команди лише троє Михалина, Сенгетовський га Голубєв провели всі 13 поєдинків. Саме тоді Віталій Голубєв, одним із перших, почав застосовувати разом із зонним захистом ще й персональний.
1955 рік. На талановитого киянина звернули увагу тренери збірної Радянського Союзу. У складі головної команди країни Віталій Голубєв разом з одноклубниками Макаровим та Фоміним здійснили футбольне турне в Індію.
1957 рік. Київські динамівці, двічі по 3:1, «трощать» бразильські «Байя» та «Васку да Гама». Тренери гостей не приховують захват від гри її капітана Віталія Голубєва.
1959 рік. В жорстокій боротьбі за верховий м'яч Віталій Голубєв отримує тяжку травму. Діагноз лікарів невтішний - від пошкодження втрачено око. Але мужність цієї людини вражає. Віталій Голубєв продовжує кар'єру футболіста. Таким «бійцем» він був все життя. Це в його стилі. Він не скорився долі коли страшний недуг призвів до ампутації спочатку однієї, а потім другої ноги. Залишившись без улюбленої справи і можливості вільно рухатись Віталій Голубєв продовжував жити.
Слово про друга
Андрей Биба: «Такой футболист не мог не владеть умами молодежи. Поражала обманчивость его внешности: плечистый, широкогрудый, напоминающий штангиста, Виталий преображался в игре.
Он проявлял чудеса ловкости и пластичности, выделывая с мячом такое, что зрители срывались с мест. Только он, Виталий Голубев, был способен на большой скорости неуловимым движением стопы отбросить мяч под прямым углом партнеру. Наиболее неуловимые для укрощения мячи, которые летят как из катапульты в метре-полутора от земли, он, играючи, останавливав намертво, и отбивал точно по адресу. А удары «Ножницами» в его исполнении сопровождались неповторимой гаммой скоординированных движений.
Однажды Виталий получил во время игры неприятную травму. Когда в перерыве разрезали бутсу, поскольку она не снималась с отекшей ноги, на пол струей потекла кровь. Футболист, сидевший рядом, потерял сознание, а Голубев, после обработки раны врачом, спокойно пошел играть второй тайм. Причем играл как всегда - не уходя от борьбы, не избегая ни одного столкновения. Он вообще был замечательным человеком. Посреди суеты футбольной жизни с постоянными разъездами, столкновениями характеров и амбиций Виталий Голубев всегда оставался уравновешенным и неизменно добродушным. По-отцовски опекал нас, молодых игроков, от эмоций своих более несдержанных ровесников».
У програмі використані матеріали із сімейного архіву, Київської обласної федерації футболу та журналу «Динамо» № 2 за 2004 рік.
Програму підготували: Валерій Калініченко, Михайло Потапенко, Олег Голубєв, Олександр Тютюн, Валерій Валерко.