Араміс Кузін: "Оболонь Бровар" дає результат

Півзахисник "Оболоні Бровар" легіонер Араміс Кузін відповів на питання журналіста Андрія Сеньківа

Арамісу Кузіну - 20. Він народився у Канаді, його батько - українець, мати - канадка. Через роботи батька сім'ї довелося поїздити - США, Росія, потім знову США. На початку 2018-го форвард підписав контракт з «Оболонню Бровар».

Журналіст ua.tribuna.com Андрій Сеньків поговорив з другим канадцем в історії нашого футболу про дивні звички українських гравців і «футболі поза політикою».

- Багато українських футболістів не можуть виїхати в Європу з однієї причини - вони не знають англійської. Ви знаєте англійську, але граєте в Першій лізі України. Чому?

- Коли отримав пропозицію  від «Оболоні Бровар», у мене не було мети грати саме тут. Я просто приїхав потренуватися з професіональною командою, був в гостях у дідуся з бабусею. Потім задумався над тим, щоб почати кар'єру професіонального гравця раніше, ніж планував.

У США хлопці зазвичай замислюються про це в 22 роки - така специфіка університетської ліги. Але тоді вже дуже важко знайти щось в Європі - я канадець, ще ніде не грав, є складнощі з документами. Вирішив, що краще прийняти пропозицію київського клубу - щоб не випускати синицю з рук.

- Наскільки вам допомагає київське коріння?

- Бабуся і дідусь допомагали відчувати себе в Києві своїм. Були проблеми з мовою, соціальні питання. Дуже часто був у них - вони робили все, щоб я пройшов кризові моменти.

- Які саме моменти?

- Перше - мова. Я вивчав російську в коледжі, але велика різниця між мовою в класі і мовою в роздягальні. Ці мови не мають нічого спільного.

Друге - перехід з юніорів в чоловічу гру. Специфіка в тому, що в коледжі ти знаєш, що будеш там чотири роки, більше орієнтуєшся в гру на команду, необмежену кількість замін - у всіх є можливість пограти. Тут кожен - професіонал. Потрібно вигравати і заробляти гроші для сім'ї. Я не знаю, чи буду я завтра в клубі. Ніхто не знає. Якщо  не даєш позитивний результат, то і тренери і партнери тобі безпосередньо скажуть – твоє місце на лаві запасних.

- Які звички команди спочатку здалися вам дивними?

- Нещодавно у мене був день народження. Раніше бачив, якщо хтось з хлопців відзначав свято, на столі завжди був торт і солодощі. Як виявилося, це самі гравці виставляють - я про це не знав. Заходжу в роздягальню, а мені відразу: "Де торти?". "Я повинен принести?" - питаю. "Ну звичайно. Це ж твій день народження», - жартували хлопці.

Крім цього, коли забив перший м'яч, теж повинен виставлятися. В Америці інакше: день народження - тобі подарунки, забив гол - теж.

- Є хлопці, з якими спілкуєтеся англійською?

- Наш капітан Костя Коваленко дуже добре говорить англійською мовою. У нього більш багатий словниковий запас, ніж у мене - читає англійську класику. Коли говоримо з Костею, партнери запитують, про що спілкуємося - і ми їм перекладаємо. Якщо на полі скажу щось зі злості, теж запитують. Але я не очікував, що буде партнер в команді, який настільки досконало знає англійську.

- Ви відзначилися всього двома забитими м'ячами за “Оболонь Бровар”. Партнери не зляться, що іноземець займає їх місце, та ще й не забиває?

- Минулого сезону п'ять — шість матчів взагалі не потрапляв в заявку, а потім виходив лише на заміну. Сумарно навесні провів на полі десь 90 хвилин і забив один м'яч, який до речі гарантував команді місце в Першій лізі. У цьому сезоні  добре почав передсезонну підготовку, грав в стартовому складі, але потім знову опинився на лаві запасних. Зараз вже справи пішли краще - в останніх матчах грав зі старту, забив.

Найголовніше - команда дає результат, не програємо вже сім матчів поспіль. Для мене це більш важливо. Краще я не заб'ю багато, але команда перемагатиме. І не забувайте, що робота форварда - це не тільки забиті м'ячі. Тим більше, в Першій лізі і в нашій тактичній схемі - тут своя специфіка - центрфорварду потрібно робити багато непомітної роботи.

- У «Оболоні -Бровар» хороше поле і інфраструктура. Ви не були шоковані умовами в інших клубах?

- Я почав грати в футбол, коли ми жили в Росії - там працював мій тато. Мій перший досвід – гра босоніж в парку. Мій перший клуб - «Красный октябрь». Їх поле - грунт з камінням, ями на полі до півметра. Тому я не звик до якихось неймовірно рзкішних умов. В амереканських академіях також є різні за якістю поля.  Як адаптувався до високої трави в «Прикарпатті»? Нічого страшного, не ідеально, але це футбол, і він буває різним.

- Прямо зараз ви щасливі в Україні? Надовго хочете залишитися тут?

- Мені комфортно в Києві, я щасливий. Не бачу, де міг би ще бути прямо зараз. У нас хороша команда і колектив. Починаємо набирати обертів,  бачимо амбітне завдання, яке можемо виконати навіть у цьому сезоні. Потрапити до Прем'єр-ЛІги з цією командою було б неймовірним успіхом.

За матеріалами ua.tribuna.com