Син офіцера безпеки МФК "Миколаїв" - олімпійський чемпіон

Син офіцера безпеки МФК "Миколаїв" Володимира Абраменка - Олександр став олімпійським чемпіоном Пхьончхана

Інтерв’ю "Футбол 24" із Володимиром Абраменком, батьком аса фрістайлу, який здобув для України першу медаль Олімпіади-2018. І одразу – золоту!

"Я видав просто неймовірний крик радості!"

– Що відчуває батько, син якого став олімпійським чемпіоном?

– Чесно кажучи, це дуже важко (Усміхається). Відчуття дуже і дуже приємні. Сашко став найкращим на планеті у своєму виді спорту – ще ніколи Україна не сягала таких висот у фрістайлі. І це при тому, що за золото боролися представники потужних шкіл фрістайлу із Білорусі, Китаю, США, Канади – перераховувати ще можна довго. Але Сашко виявився найкращим. Це дуже приємно і відповідально.

– Розкажіть про вчорашній день: з ким ви переглядали трансляцію з Пхьончхана і якою була ваша перша реакція?

– А я зазвичай не дивлюсь пряму телетрансляцію. Стежу за турніром із планшету – заходжу на сайт Міжнародної федерації лижного спорту, де можна оперативно відслідковувати результати. Дуже сильно хвилювався під час кваліфікації. Навіть не знаю, скільки разів прочитав про себе молитву "Отче наш". Коли ж син пройшов далі, я зітхнув із полегшенням – все інше буде потім.

У день суперфіналу мав незвичний спокій. Пішов на футбол, грав наш МФК Миколаїв-2. Хлопці перемогли. Задоволений повертаюся додому, щоб встигнути до першої години дня, коли розпочиналася трансляція. Йду зі стадіону і відчуваю, як накочується хвилювання. Увімкнув планшет. Бачу, Саша стрибатиме. Вимкнув. Чекаю. Прикинув, що вже все мало закінчитися – знову заходжу на сайт: ну, молодець, син!

Вмикав телевізор, дивився стрибки суперників і знову вимикав. Мені зателефонували: "Вова, а 128 – це хороший результат?" Я то знаю, що у росіянина – 122, але відповідаю: "Поганий. Не можу зараз розмовляти". Кинув трубку і думаю, що ж таке. Увімкнув планшет, а в сина – не 128, а 128,51!

Тоді вже увімкнув трансляцію. Бачу невдачі суперників і розумію, що в Саші – мінімум бронза. Коли ж висвітлився результат китайця і стало зрозуміло, що до мого сина він так і не дотягнувся, я видав просто неймовірний крик радості! Щастя – безмежне.

І тут почалося: дзвінки, журналісти, привітання у Facebook і Viber. Підключилися хлопці з МФК Миколаїв. Зателефонував і адміністратор Андрій Токарський, і головний тренер Руслан Забранський. Телефонують мої випускники із школи прапорщиків, які зараз у зоні АТО. Розмовляв я з Дімою Івановим, своїм вихованцем, який має президентську відзнаку: "Дякую вам, хлопці. Мій син разом із вами підняв прапор нашої України. Слава Україні – Героям Слава!"

Я потім написав пост у Facebook, де подякував усім за вітання. І, користуючись нагодою, хочу це зробити ще раз. Дякую всім українцям, які вболівали за Сашу, які аж до посиніння стискали кулаки за мого сина. Спасибі вам!

– Що вам розповів Сашко після перемоги? Якими емоціями поділився?

– Ми розмовляли вчора і сьогодні. Одразу після чемпіонського стрибка привітали його разом із мамою – спілкувалися секунд 30. Сьогодні Саша мав буквально хвилинку для розмови, адже вони перебували на прийомі українського посла у Південній Кореї. Я встиг запитати, коли він повертається. "Ми залишаємося на церемонію закриття Олімпіади, – повідомив син.– А вже потім – до Києва".

"Саша стрибав із миколаївського трампліну"

– Вчора інтернет шокували фото миколаївського трампліну, який, м’яко кажучи, у жахливому стані перебуває. Невже там тренувався наш чемпіон?

– Так, тренувався. Це сталося після того, як він, займаючись футболом, отримав травму. Дивлюся на сина і бачу, що він не хоче повертатися. "Гаразд, Саша, футбол тобі не підходить, – кажу. – Але ти однозначно повинен продовжувати займатися спортом". Через якийсь час розпочався набір хлопців і дівчат на фрістайл. "Чим ви там займаєтеся?" – запитав його якось, бо тоді ще не знав, що це за вид спорту. "Тату, там батут, акробатика, бруси, гімнастичні кільця, мати… Там мені добре", – відповів.

Збірна України з фрістайлу приїхала тренуватися на нашому миколаївському трампліні. Сашка запитали: "Ти зможеш з’їхати?" "Без проблем". Коли він спробував, до нас, батьків, підійшов Юрій Кобельник, який тоді займався національною збірною, і сказав: "Ваш Саша має всі необхідні задатки для фрістайлу. Він зміг побороти психологічний бар’єр – з’їхав і стрибнув". Виявилося, що далеко не всі спортсмени, які хороші на батуті, у гімнастиці, здатні побороти цей страх перед трампліном.

Трамплін у Миколаєві, наші дні (фото Tribuna.com)

Тоді ми й дізналися, що таке фрістайл. Спершу думали, що це лише стрибки у воду, а виявилося, що на сніг. Син розпочав тренуватися зі збірною України. Оскільки миколаївський трамплін – не дуже високий, там нереально було відпрацьовувати більш складні комбінації, необхідні для виступу на Олімпіаді. Тому збірники все частіше виїжджали на підготовку у Чехію, Фінляндію, Швейцарію. З того часу, відколи збірна припинила займатися на нашому трампліні, все там і почало загасати… А Саша дебютував на Олімпіаді-2006, потихеньку покращував свої результати і це призвело до золотої медалі у Пхьончхані. Цей трамплін однозначно вплинув на його вибір.

– Водний трамплін необхідний, щоб підтримувати форму влітку?

– Я вам розповім про їхню підготовку. Спочатку – загальнофізичне навантаження: кроси, гімнастика, заняття на брусах і батуті. Потім виконують окремі фігури на батуті із розтяжками, підстраховкою. Відпрацьовують їх до автоматизму. Після цього вони переїжджають на водний трамплін. Заключний етап підготовки – зимовий. Стрибки переносяться на сніг.

В Україні варіантів зимової підготовки немає взагалі, тому доводиться їхати закордон. Хоча колись у Буковелі відбувався один з етапів Кубка світу. Спеціалісти позитивно оцінювали створені там умови. Але після цього все чомусь забуксувало. Етапи Кубка Європи відбуваються досі, але потрібно розуміти, що там рівень складності на порядок нижчий, ніж на світовому Кубку.

– У 2016-му ваш син травмувався на водному трампліні. Наскільки серйозно? Чи не перебувала його кар’єра під загрозою?

– Це сталося на змаганнях у Швейцарії. Не вистачило швидкості, висоти. Тож вийшло так, що він закручував фігуру, вже заходячи у воду. Розрив зв’язок, зокрема – хрестоподібної, забій меніска. Але Саша ніколи не замислювався про завершення кар’єри. Почали писати, мовляв, його майбутнє у спорті під загрозою, а це ж була наша єдина надія на медаль і так далі. "Саша, ну що?" – запитав його, коли він повернувся. "Однозначно готуюся до Олімпіади", – відповів мені син (Усміхається). І ніякого закордону – у Києві прекрасний хірург поставив Сашка на ноги.

"На зборах вони постійно грають у футбол"

– Ви були футболістом. На якому рівні вдалося пограти?

– Я виступав на позиціях правого захисника і правого півзахисника. Футболу навчався у Харківській ДЮСШ №7. Звідти розпочинав Володимир Безсонов – наш знаменитий динамівець. Потім сім’я переїхала у Первомайський Харківської області. Я продовжував грати у футбол. Мене запросили грати за команду Полтавського військового училища у чемпіонаті Київського округу. Це був загальноукраїнський турнір серед військових команд. Виступили непогано. Мені запропонували вступати у цей навчальний заклад. Після певних роздумів – погодився.

Потім грав у чемпіонатах Полтавської і Харківської областей. При мені, до речі, розпався полтавський Колос і виникла Ворскла. Нас, пам’ятаю, навіть переглядали, але ми були військовими – простору для маневру не мали. Продовжив грати і у Миколаєві – на першість міста та області. Тобто, з футболом я був завжди.

– На офіційному сайті МФК Миколаїв ваша посада – офіцер безпеки…

– Мені запропонували відповідати за безпеку на кубковому матчі між Миколаєвом та київським Динамо. Чому б ні? Я завжди прагнув рости і вдосконалюватися. "Володя, ну просто супер, – сказали мені після матчу. – Ми навіть не думали, що все можна організувати на такому рівні". Після цього відповідаю за безпеку МФК Миколаїв на постійній основі. Я – щасливий. Завжди з футболістами, приїжджаю на тренування, матчі.

Наші вболівальники – порядні. Керівництво клубу проводить роботу із фанатами Миколаєва. Знаємо увесь склад наших ультрас. Дякую цим хлопцям – вони нас розуміють. Розуміють, що будь-які ексцеси – це мінус для клубу і стадіону.

– Чи часто буває Сашко на матчах Миколаєва?

– Саша якраз побував на тому кубковому поєдинку з київським Динамо. Здебільшого це не вдається – він постійно в роз’їздах. Але я знаю, що на зборах вони постійно грають у футбол (Усміхається). Колись діяв на позиції лівого захисника. Але коли вони між собою грають у "дир-дир", там немає розподілу на позиції. Всі позаду, всі попереду.

– Якими є футбольні вподобання олімпійського чемпіона?

– Про це ми з ним не розмовляли. Але в нашій сім’ї звикли вболівати за київське Динамо, Металіст і рідний МФК Миколаїв.