Шастал: "Енергія" - зручна команда для гравців, що люблять атакувати
Форвард "Енергії" Дмитро Шастал розповів про свою кар'єру і стосунки з головним тренером
Фото: fcenergiya.com.ua
22-річний Дмитро Шастал входить до числа найбільш результативних форвардів Другої ліги. Причому, не граючи навіть на вістрі атаки, а чутки про інтерес з боку вищих за рангом клубів, які останнім часом з'являлися довкола нього, матеріалізувалися у вигляді перегляду в прем’єрліговій Олександрії.
Хто він, нападник, який у 47 матчах Другої ліги за новокаховчан відзначився 28 голами і 10 результативними передачами? Знайомимо читачів з одним із найбільш багатообіцяючих талантів ПФЛ, у якого був не зовсім звичний шлях до визнання і з'явилися великі спортивні перспективи. Втім, при цьому ми домовилися не чіпати тему перегляду в Олександрії, а говорили суто про Енергію та друголігові справи.
«Улюблена позиція? Де поставлять, там і граю»
- Дмитро, за півсезону ви забили 14 м'ячів - стільки ж, скільки за цілий минулий чемпіонат. На таку результативність націлювалися перед початком сезону, чи це стало сюрпризом?
- Якщо не розраховувати, що забиватимеш, який сенс грати? Втім саме такої результативності не очікував. Хоча це не межа, сподіваюся, голів буде більше.
- Коли вінгер займає місце в трійці кращих бомбардирів ліги, це завжди подія. Що важче – забивати, виступаючи на позиції крайнього нападника, чи граючи атакуючого півзахисника?
- Я звик грати крайнього нападника, і мені легше так забивати. Плюс, я часто переходжу на позицію чистого нападника, або ж – другого. Прихована «дев'ятка», як кажуть, і з цієї позиції багато м'ячів забивається. Але найбільше подобається забивати красиві голи з флангу, за рахунок індивідуальних дій.
- Яке ваше улюблене місце на полі?
- Де поставлять, там і граю. Напевно, більше люблю позицію лівого флангового півзахисника- другого нападника, на куті штрафного. Взяти під праву - і передача або удар...
- Усі намагаються зрозуміти перевтілення Енергії - недавній середняк зараз веде боротьбу за медалі, посідаючи третє місце. При цьому команда грає в агресивний футбол, поєднуючи потужність з дуже пристойною загальною швидкістю. Напевно, Енергія - хороша команда для бомбардирів, адже у ній ти проявив себе. Раніше голосно заявили про себе Бочак, Сомов і Фаюк, зараз здорово розкрився Молочко. Можна говорити, що Енергія дозволяє творити на полі, а над чим ще треба працювати і в яких компонентах додавати?
- Як ви правильно сказали, Енергія - зручна для гравців, що полюбляють атакувати. Ми намагаємося не відсиджуватися в обороні, постійно атакувати. Є у нас проблеми через молодий вік футболістів, в перша риса молодого гравця - нестабільність. Одну гру можемо видати потужну, а другу - з незрозумілих причин програти. Зараз працюємо над обороною, багато уваги приділяємо командній тактиці. У тому числі над цим працюють й гравці групи атаки, адже самі знаєте: оборона починається з нападу.
- Енергія за останні два роки втрачала очки у матчах із Суднобудівником та Металургом, хоча запорожцям і забивала у виїзних зустрічах по 11-13 м'ячів. Зате ваша команда здобувала очки у матчах проти грізних опонентів. У чому причина? Це та сама молодість, про яку ви говорите?
- Цілком згоден. Є така ситуація. Багато що вирішує настрій на гру. І нам на команди, які демонструють не найкращі результати, складніше налаштуватися. Яскраві приклади - нічия з Металургом і поразки від Суднобудівника в минулому чемпіонаті. І є інші приклади - з Рухом і Жемчужиною, коли хлопці збиралися й обігравали найсильніші команди Другої ліги минулого сезону.
- Раніше Енергія потрапляла до світових добірок кумедного відео. Згадаймо знаменитий матч проти Оболоні-Бровар, коли вісім м'ячів «ковтнули». Репутація у команди була не найкраща. Зараз у зведеннях про підозрілі матчі не доводилося чути назву Енергія. Можна сказати, в колективі все чисто і команда не займається такими речами?
- Звичайно. Наш тренер Олег Вікторович Федорчук сам часто повторював, що першочергове завдання - змінити репутацію, і в нас це вийшло на відмінно. Навіть розмов немає про це. Це погана справа, і деякі футболісти починають займатися подібним, але це, як мені здається, прерогатива вікових гравців. У нас всі на іншу роботу налаштовані: поліпшити свої якості, щоб рухатися вгору футбольними сходами. У хлопців величезна мотивація, тренер нам говорить, що потрібно рости, показувати себе для того, аби тебе помітили. Як це було з Пилявським, Ковпаком, Гоменюком, Сергійчуком та іншими хлопцями, які розкривалися у Федорчука.
«Ніде і ніколи ще не бачив, щоб футбольна команда пройшлася на параді на честь дня міста. У Новій Каховці Енергія це зробила»
- У команді Енергія з колективом все в порядку? Бачите перспективи?
- Все відмінно! Результат свідчить, що команда прогресує. Гравці, в основному, одного віку. Найстарший Діма Зелінський - воротар 1991 року народження. Решта - плюс-мінус рік. Всі - молодь, ладнаємо один з одним. У нас в команді є свої традиції - спілкуємося, збираємося на заходи всім колективом, ходимо на екскурсії. Навіть побували на коньячному заводі у наших спонсорів.
- Наставник Енергії нещодавно отримав нагороду найкращого тренера другої ліги 2017 року. Ви прийшли в команду «під Федорчука», адже він знав вас за попередніми клубами. Ваша думка про цього тренера: що дає Федорчук команді і наскільки хороший колектив зібрав?
- Ми його всі вітаємо! Якщо говорити про те, що він дав команді, то це, в першу чергу, професіоналізм. Він йде від наставника і тренувань, зборів, підготовки до матчів. З цього професіоналізму всі черпають енергію, видаючи такі результати. Вдалося зібрати непоганий колектив. Умови - не найшикарніші у Другій лізі, але, виходячи з цього, я скажу, що у нас цілком боєздатний і правильно налаштований колектив. Заслуга в цьому - Олега Вікторовича. Він для багатьох хлопців зіграв велику роль у їхній спортивній долі. Мене він свого часу помітив і покликав у ФК Полтава. Це був хороший старт: після чемпіонату області - одразу в Першу лігу. Приємно, що він про мене не забував і в підсумку допоміг розкритися в Енергії.
- Мотивація гравців подібних колективів може бути одна: рости вгору і йти на підвищення. У нинішній Енергії заради цього всі й працюють?
- Так, у нас перед кожним тренуванням повторюють: наше завдання прогресувати і підніматися вгору. Це і наш головний тренер каже, і почесний президент, мер міста: всім буде приємно, якщо наші прізвища почують у клубах рангом вище. Заради цього й працюємо. І, звичайно, заради поточних перемог в Енергії.
- Уже є певні результати: в чемпіонаті команда піднялася з восьмого місця в минулому сезоні до 3-4 в нинішньому, двоє гравців влітку перейшли до команд Першої ліги – дивізіоні, в якому в играли. У чому головна відмінність між лігами і наскільки вона велика?
- Порівнювати, звичайно, можна. Різниця між Першою і Другою лігам є, полягає в майстерності. Там усе більш злагоджено і відпрацьовано по грацям. І функціонує якщо як не швейцарський механізм, то хоча б японський.
- Футбольну кар’єру ви розпочали доволі рано, ще в ковалівському Колосі. Не жалкуєте, що не дочекалися свого шансу в цій команді, адже зараз були б серед лідерів Першої ліги?
- Я йшов із Колоса не зі своєї волі: на жаль, не увійшов до складу. Я опинився там наприкінці зборів, як причіпний вагон, і не вдалося влитися в командну гру. Колос зараз демонструє непогані результати, і можна лише порадіти за нього. Плюс - це один з небагатьох колективів в Україні, на який реально ходять люди і який показує хороший футбол. Це дуже важливо, зважаючи на ситуацію в країні.
- Приблизно таку ж роль відіграє й Енергія. Зазвичай, на ваші матчі збирається тисяча-півтори уболівальників. Ще один показовий момент: на день міста Нова Каховка команда Енергія брала участь в параді, пройшла центральними вулицями, вам аплодували городяни. Здається, такого ніде немає. Тільки у вас в місті таке може бути, що футбольна команда вийшла в день міста на парад.
Так, у нас дуже цікава команда та місто. Клуб є пам'яткою Нової Каховки, чому б і не пройтися перед нашими вболівальниками? Згоден, я такого ніде не бачив, щоб футболісти були учасниками такого заходу, як парад. Молодці мерія, наш клуб. Це треба робити. Так люди дізнаються, що є команда, що це не просто сторонні люди, що вони знають, що захищають честь такого гарного міста. Багато людей в Новій Каховці живе, всі добродушні і привітні, нас люблять тут.
- Які ваші враження від Нової Каховки - міста з великим економічним та туристичним потенціалом? Дніпро там такий, як, напевно, ніде більше ...
- Тут, звичайно, гарне місце: зона рекреаційна і спад уздовж Дніпра красивий. Влітку нам дуже приємно, що є холодні джерела, куди можна сходити, відпочити. А що вже говорити про економічну складову - це і канал на Крим з прісною водою, великі сільськогосподарські підприємства, заводи ... Нова Каховка - це такий собі південний центр України, за значимістю дуже важливе місто.
- Є у вас в команді і місцеві футболісти. Як з ними потоваришували, бували в гостях?
- Як з усіма: напевно, навіть не поділяв би - місцеві чи ні. Ми всі дружимо, дуже багато часу разом проводимо. В гостях ще ні в кого не був. Стільки роботи - у нас по два тренування в день, на відпочинок мало часу залишається. А якщо є можливість, на день-два їду додому в Київ.
«Любов до футболу до мене перейшла від батька»
- Знаю, що ви, як і більшість київських дітей, починали в Динамо. Розкажіть декілька слів про те, як починали грати, як виникла ідея піти в футбол?
- Народився я в родині вчителів - мама і зараз займається цією справою, а батько буквально півроку тому, розповідав, працював учителем і пішов на іншу роботу. Від батька до мене перейшла любов до футболу. Дуже любив грати, тому в якийсь момент зрозумів, що треба йти на секцію, щоб покращувати свої вміння.
Куди зазвичай йдуть маленькі хлопці? Пішли в Динамо. І так вийшло, що я закріпився там. Правда, відіграв п'ять років, і, на жаль, всі почали рости, а я маленьким залишався, показував погані фізичні результати на тестах і якось мене потихеньку вирішили прибрати. Далі пішли київські клуби - той же ФК Київ, РВУФК не довго там перебував. Просто в Києві така ситуація: якщо молодий хлопець росте, він займається футболом або чимось іншим, є футбол і щось інше. Я потрапив в більшість, яка любить футбол.
- Багато хто, розчарувавшись в дитячо-юнацькому футболі, в академії, потім не сприймає колишній рідний клуб. Як ви ставитеся до Динамо?
- Я з Києва і, звичайно, будь-який киянин любить Динамо всім серцем. Я дуже переймаюся, зараз не найкращі часи для клубу, але я сподіваюся, що це тимчасове явище. Немає ніякої злості до рідного клубу - в першу чергу, я винен, що не заграв, і такий вік був. Що мені ображатися - дечому навчився, далі пішов своїм шляхом.
- З ким працювали в дитячому футболі, хто ваші перші тренери?
- Найперший тренер - Олександр Олександрович Шпаков, всім відомий фахівець, дуже консервативна, але приємна людина і тренер. Далі працював з Олексієм Євгеновичем Дроценко. Хоча зі Шпаковим більше працював, він мені більше запам'ятався, бо починав у нього з самого дитинства, перші футбольні кроки, навички від нього переймав.
Фото: fcdnipro.ua
- Шпаков асоціюється з Шевченко - це його найвідоміший вихованець. Андрій - і ваш улюблений гравець чи у вас інші фаворити в футболі?
- Якщо сказати, що мені не подобається Шевченко, мене закидають камінням. Це - головний український гравець останніх двох десятиліть. Але, скажімо так, у мене інша манера гри і зазвичай улюблений гравець - той, на якого рівняєшся сам, він схожий з тобою. Мені більше всіх подобається Еден Азар, який вміє продемонструвати дриблінг, обіграти кількох поспіль. Це, вважаю, дуже важливо, коли один гравець може впоратися з двома, трьома суперниками.
- Сьомий номер - данина Шевченко або так вийшло?
- Так вийшло. Ніколи не грав під ним, а тут був вільний. Думаю, чому б і ні. Так склалося - і досить непогано пішло.
- Два неповних сезону ви провели в ФК Полтава. Хороша школа була?
- Я там провів хороший рік - мій перший рік на професіональному рівні в футболі. Те, що в кінці не грав - так, багато хто ставить питання: ображаєшся чи ні? Звичайно, ні! Нерозумно ображатися на когось, якщо сам не можеш продемонструвати належну гру. Там відмінні умови для прогресу, шкода, що не залишився. Зараз вони в лідерах в Першій лізі. Але, значить, так треба було. Зате в Енергії у мене вийшло заграти результативніше. Тут, виходить, мені вдалося краще розкритися.
«Денис Фаворов підколює, що я такі м'ячі не повинен забивати, хто мене пустив штрафні бити? ..»
- У Київській області, звідки ви починали, багато шансів зіграти проти Динамо і Шахтаря хоча б в товариських матчах. Чи доводилося вам коли-небудь грати проти грандів хоча б в спарингах?
- Проти таких – ні, напевно. Найтитулованіша команда, проти якої я грав, це Металіст (ще той, старий). Ми грали за Полтаву товариський матч, 0: 0 зіграли, і я тільки підписав контракт професійний. Ходив, здивовано на все дивився, а тут гра з Металістом, я їх раніше тільки по телевізору бачив, а тут самому випала нагода зіграти. Дуже багато емоцій було.
Зараз, правда, у Другій лізі теж дуже цікаво. Металіст 1925, Таврія, два Дніпра. Зіграти на Дніпро-Арені (а тим більше - гідно зіграти) це дуже пам'ятна подія.
- Правду кажуть, що матч проти такого суперника - це дзеркало, після якого ви бачите можливі помилки, плюси, мінуси?
- Так, всі мінуси і помилки сильніше виявляються, коли тебе носом тикають: ось це помилки, подивися, як інші грають. Це так, після таких матчів думаєш, чи варто далі грати в футбол.
- І варто воно того? Вашому поколінню не так пощастило: ті, хто народилися в 80-х, грали за інші гроші, а ваше покоління прийшло і можливо, робить навіть краще, але отримує менші гроші?
- Але нічого, думаю, справедливість візьме своє в кінці, а так - поки гріх скаржитися. Навіть ті гроші, які ми отримуємо у Другій лізі, ми не голодні ходимо, чи не роздягнені, так що все є, щоб далі прогресувати. А там - будь ласка, переходь в клуб вищий за рангом, отримуй грошей побільше, а не скаржся.
- У минулому сезоні ви пропустили чимало через травму. Як довго відновлювалися? Що за травма була?
- Розрив меніска, дуже популярна серед футболістів травма. Після осінньої гри з Поділлям трапилася. В'язке поле не на користь пішло, після цього ще до гри з Рухом зробив операцію в Києві і відновлювався протягом зими. Першого лютого був уже готовий ,тренувався в загальній групі. А грудень і січень витратив на відновлення - це дуже непроста робота, потрібно постійно контролювати себе. Начебто просто, але самоконтроль - складна штука, особливо для молодих гравців.
- Є одна річ, в якій Енергія свого часу випередила навіть Динамо. Адже Динамо при Реброві перейшло на тактику 3-2-3-1 навіть трохи пізніше новокаховчан. Зручно себе відчуваєте при цій тактичній схемі на полі?
- Коли три центральні захисники, це зовсім інша тактика, незвична для всіх, хто знаходиться на полі. Вона змінює бачення футболу. По-іншому потрібно відкриватися, рухатися, страхувати, в будь-якому випадку - це ковток свіжого повітря. Поки мені подобається грати в цей футбол, є можливість на флангах створювати більшість за рахунок крайнього активного захисника. І зараз, бачите, багато клубів на три захисника переходить і це приносить плоди, так що сподіваюся, далі будуть більше використовувати цю тактику.
- За Енергію ви забили вже близько 30 м'ячів. Який гол улюблений і займає особливе місце в пам'яті?
- Напевно, зі штрафного у ворота Таврії. Я не так часто пробиваю штрафні, але можу, якщо треба для команди. У минулому сезоні мій перший м’яч прямим ударом зі штрафного був в матчі з Поділлям. Десь і Денис Фаворов з Десни (ми з ним дружимо просто) підколює, що я такі м'ячі не повинен забивати, хто мене пустив штрафні бити? .. Але, напевно, цей гол і виявився для мене найбільш пам'ятним. Довів, що можу забивати і таким чином. Природно, самі пам'ятні - всі домашні м'ячі, коли вболівальники радіють, бо ти відчуваєш ці емоції. Жоден футболіст не любить грати при порожніх трибунах, я думаю. Без уболівальників грається погано.
За матеріалами Sport Arena
