ПФЛ України - 20 років! Крок другий – переваги Ліги

#20років20кроків – розповідь про те, які переваги з народженням ПФЛ отримав вітчизняний футбол

#20років20кроків – історія наших змін, розповідь про те, як не зраджуючи своїм традиціям, не забуваючи своєї історії, зберігаючи повагу до Гри №1, Професіональна футбольна ліга об'єднує людей, зацікавлених в розвитку українського футболу.

Створення ПФЛ України було одним із революційних кроків у вітчизняному футболі. ФФУ тоді було складно розвивати професіональний футбол самотужки, адже на плечах цієї організації лежала необхідність приділяти максимум уваги інституту національних збірних. Та все ж кілька років розвитком профіфутболу займалася національна федерація, але в 1996-му було зроблено перший крок у справі розвитку вітчизняного футболу – створено ПФЛ. «Ми йшли до Європи, де скрізь існували подібні Ліги, що відповідали за розвиток професіонального футболу, – згадує президент «Гірника-Спорт» Петро Каплун, котрий був одним із творців Ліги. – Розглядали низку моделей розвитку, але більше схилялися до Бундесліги, яку обрали взірцем для розробки і створення нашої структури змагань професіонального футболу».

Петро Каплун

Команда Григорія Суркіса, першого президента ПФЛ, настільки досконально і ґрунтовно підійшла до створення важливого для вітчизняного футболу об'єднання, що уже з першого сезону структура працювала немов годинник. «Важливо, що ПФЛ керували самі власники клубів, – продовжує Петро Матвійович. – Звичайно, наймані менеджери робили свою щоденну важку роботу, але важливі стратегічні рішення ухвалювала Рада ліг, до якої входили представники професіональних клубів, тому вони діяли у своїх інтересах, а значить у інтересах вітчизняного футболу».

Подібний підхід з безпосереднім управлінням власникыв дозволив зробити професіональний футбол в Україні привабливим продуктом, тому через декілька років ми стали лідером за кількістю професіональних клубів. У сезоні 1996/97 в країні нараховувалося 73 клуби, наступного їх стало 90. У підсумку 16 команд у вищій лізі, 20-24 - у першій, а також три групи другої ліги по 17-20 команд. Цей показник протримався довгі роки, аж поки через низку причин, серед яких – фінансово-економічна криза, зникнення підприємств-спонсорів клубів та жорсткішання вимог до профі-клубів у середині 2000-х не почала зменшуватися кількість учасників чемпіонату України.

«У ті часи чітко і без збоїв діяв спортивний принцип. Причому, невдахи другої ліги понижалися в класі, і чемпіони аматорських змагань вважали великою честю поповнювати лави другої ліги. Але в ті часі і аматорський футбол був на пристойному високому рівні, близько сотні команд боролися за кілька місць у другій лізі», - переконує Петро Каплун.

На початку 2000-х ФФУ стала пілотної організацією у структурі Ліцензування футбольних клубів. А от ліцензування клубів першої ліги з боку ФФУ почалося лише з 2005 року, а за рік - другої ліги. Але перші вимоги до клубів ПФЛ було вироблено уже в 1996-му. «Величезна користь від створення Ліги полягала в тому, що чітко було вироблено вимоги до клубів, - переконує Каплун. - Ці вимоги дієво виконувалися: штатні одиниці у структурі клубів були не лише на папері, напрацьовано високі вимоги до стадіонів, інфраструктури в цілому.

Завдяки чітко налагодженій структурі молодь могла зростати, знаходити свої клуби і прогресувати. Тим більше не було жодних розрізнених заявок, був один клубний список і тоді грати могли без проблем молоді футболісти у будь-якому матчі. Скажімо, у «Гірнику-Спорт» по п’ять-шість власних вихованців виходили на поле, їх поступово підпускали до професіоналів, і не зважали на заявку, яка нас обмежувала».

ФК "Гірник-Спорт" зразка 1999-го

Цікаво, що кожна ліга виконувала свою функцію. У першій вирощувалися футболісти, які були опорою для еліти, у другій - грали переважно молоді виконавці. «При цьому в кожній команді було по одному-два досвідченому футболістові. Якщо в нинішній другі лізі можна згадати Івана Кривошеєнка чи Віталія Лисицького, які передають свій досвід молоді, то тоді чи не в кожному клубі другої ліги були вікові гравці, які хотіли і могли грати, вони не зважали на статус змагань і не було розмов, що вони мають годувати свою родину тощо. Більше того, в другій лізі тоді було престижно грати і виконувати поставлені перед клубом завдання. Звичайно, йдеться про клуби нижчих ліг, які тоді певною мірою диктували футбольну моду в Україні», - з приємною ностальгією згадує Петро Каплун.

Одне лише «Динамо-2» разом із «Шахтарем-2», «Дніпром-2», «Чорноморцем-2» та іншими «двієчками» й «трієчками» першої й другої ліг постачали десятки гравців у збірні України різних вікових категорій. Час від часу знаходили в нижчих лігах і справжніх «самородків», котрих запрошували у провідні клуби країни такі тренери, як Лобановський, Яремченко, Маркевич, Кучеревський.

Валерій Лобановський

Наприклад, у хмельницькому «Поділлі» починав професіональну кар’єру В’ячеслав Шевчук. Мужнів у першій лізі з «Волинню» Анатолій Тимощук. У мелітопольському «Олкомі» заграв Євген Хачеріді. У харківському «Арсеналі» засяяв Олександр Кучер. У чернігівській «Десні» – Андрій Ярмоленко. У сумському «Фрунзенці-Ліга-99» – Олег Гусєв. У «Кремені» - Роман Безус.

Щосезону викликаються у юнацькі та молодіжні збірні гравці клубів ПФЛ. Навіть зараз, коли ноша виховання молодих гравців централізовано перекладена на молодіжну першість Прем’єр-ліги, з нижчих ліг регулярно пробиваються у збірні юні таланти. У молодіжну збірну цього року викликали оболонського воротаря Назарія Федорівського та маріупольців Дмитра Мішньова, Сергія Гриня та Дмитра Безбородька, у юнацькі – петрівця Джабу Фхакадзе, досить частий гість у юнацьких збірних – і стриянин Олег Квич.

Один із фундаторів ПФЛ Валерій Мирський

Наскільки не парадоксально, але більшість переходів до еліти у ті часи відбувалися саме з другої ліги, про що свідчила статистика на підсумкових Конференцій ПФЛ. «Тоді зарплатні відомості не були настільки роздутими, тому напевно клуби затримувалися у ПФЛ надовго. Переконаний, що цей чинник був одним із найважливіших для розвитку клубу і його стабільності. Думаю, що вже найближчим часом і сучасні клуби до цього прийдуть. Тому вболівальники розуміли, що гравці більше б’ються за честь клубу, а не приїхали на заробітки. Стадіони були заповнені практично вщент. І як можна було не ходити на трибуни, якщо у складі, скажімо, шепетівського «Темпа» грав Сергій Скаченко, гравець національної збірної. Саме з цього клубу його вперше викликали до головної команди країни».

Що стосується дітища беззмінного керівника «Гірник-Спорту» з Комсомольська, то цей клуб двічі поспіль посідав високу четверту позицію з наставником Анатолієм Думанським. «Уже в другому сезоні під егідою новоствореної організації наш клуб буквально вистрелив, посівши високу четверту сходину в таблиці. Наступного сезону ми цей успіх потворили. Склад підібрався що треба, грали брати Товстих з «Ворскли», один з яких став кращим бомбардиром у нашій групі. Багато власних вихованців виступало в складі. Скажімо, футболісти 1981 р.н. почали масово грати у нас з 1999-го.

Це той кістяк, який свого часу на святкуванні 100-річчя «Берселони» у складі ДЮФК «Гірник-Спорт» обіграв на молодіжному рівні господарів, «Реал», «Порту»… Ці ж вихованці дісталися на молодіжних іграх всеукраїнського масштабу, які проводилися раз на чотири роки, поступившись у фіналі через те, що напередодні у півфіналі грали у додатковий час».

Такими були перші кроки ПФЛ України, коли неухильно дотримувався спортивний принцип, було престижно грати у другій лізі та без проблем залучати до матчів гравців не у заявці.

Прес-служба ПФЛ

Sport Arena – інформаційний партнер ПФЛ України