Рипан: навантаження у воротарів менше? Хибне твердження

Тренер воротарів "Прикарпаття" Олег Рипан розповів про тонкощі своєї роботи

Фото: fc.if.ua

- Це дуже специфічна робота і, повірте мені на слово, - дуже важка праця, - розповів фахівець газеті "МАТЧ". - Вона спрямована, найперше на те, щоб воротарі завжди перебували в тонусі. Щоб працювали усі частини їхнього тіла, та й загалом увесь організм. Якраз для цього є набір спеціальних вправ, які, природно, дещо відрізняються від тих, які доводиться виконувати польовим гравцям.

Індивідуальний підхід

- Щодо вправ для воротарів, то існують, звичайно, загальноприйняті канони, певні рекомендації. В тому числі й медичні, на які доводиться зважати. Але, як правило, кожен тренер по роботі із воротарями переважно сам розробляє певні елементи, спираючись на власний гравецький досвід. Я також, переважно сам розробляю вправи, удосконалюю заняття. Основна специфіка нашої роботи полягає в тому, що доводиться в кожному окремому випадку індивідуально підходити до роботи з кожним конкретним своїм підопічним. І працювати із ними над тими компонентами, яких бракує, які у даній ситуації вважаю найпотрібнішими. Так набір певних елементів з часом переходить у певні вправи, вправи складають заняття, а заняття, в свою чергу, переходять у план роботи, а в перспективі - формується програма роботи.

Практичне пояснення

- Розпочну із того, що воротарі, як і вся команда в цілому, працюють в межах тижневих циклів та мікроциклів. Наші заняття мають різні спрямування. Скажімо, під час навчально-тренувальних зборів послуговуємося однією програмою. На зборах робота переважно спрямована на закладання міцних фізичних кондицій. Переважно всі заняття і вправи спрямовані саме на покращення фізичного фундаменту. Коли вже переходимо працювати на поля, вектор роботи змінюється - виконуємо ті вправи, які потрібні безпосередньо під час гри, себто робота у воротах. По ходу вже самого чемпіонату робота та інтенсивність дещо змінюються. Дозованими у цей період є навантаження. Перших два дні циклу вони збільшуються по наростаючій, після чого, чим ближче до матчу - вони спадають.

Більшість вправ спрямовані на роботу ніг голкіперів - це частота, бар’єри, "драбина", тощо. З бар’єрами за ходом турніру працюємо менше, аніж на зборах. Є ще вправи на правильність переміщення загалом і переміщення у воротах зокрема, як і заняття на частоту, які покликані покращити швидкість ніг.

Навантаження воротарів

- Дійсно, доводиться чути, що навантаження у воротарів менше, ніж у польових гравців. Але говорять про це ті, хто досить поверхнево вникає у суть питання. І це, м’яко кажучи. Це настільки ж поширене твердження як і хибне водночас. Віддавна доведено, що воротареві доводиться працювати на тренуваннях ледь не удесятеро більше, ніж польовому футболісту. І люд знаючий із цим не сперечається. Є такий метафорично-образний вислів: "М’яч під час гри має доходити до воротаря заплямований кров’ю". Суть його, якщо розумієте, у тому, що всі десятеро польових гравців повинні робити все можливе і неможливе також, щоб м’яч до їхнього стража воріт потрапляв якомога рідше. Інакше кажучи, вони повинні захищати усіма силами власні ворота і своїх воротарів. А ті, у свою чергу, тримати на замку ворота і виручати у тих ситуаціях, коли сподіватися більше як на свого воротаря уже нема на кого. І нехай на гру таких моментів може бути й небагато, але коли воротар зберіг недоторканими свої володіння, захистив останній рубіж, зі своєю місією він впорався сповна.

Остап Вульчин. Фото: fc.if.ua

- Воротар менше бігає? Так усім нам здається, коли просто споглядати збоку. Щось подібне закладається ще з дитинства, коли хлопчаки тільки-но приходять, щоб вчитися футболу. Проходить зовсім не багато часу і вони починають розуміти, наскільки серйозно вони помилялися. Погоджуюся тільки у тому, що бігати воротарям направду доводиться менше, але, буває невеликі на перший погляд дистанції у 30 чи 50 метрів здолати надскладно. Натомість воротарі працюють над іншим. Доводиться моделювати різні ігрові ситуації, доводити до автоматизму та досконалості техніку ловіння м’яча чи інші важливі компоненти. Може у чомусь це видається легше, аніж бігова робота.

Молодий Сердюк

- Скільки має бути воротарів? Від трьох до п’яти у роботі, тобто у структурі клубу і троє - у складі головної команди. Наразі у "Прикарпатті" ми маємо у своєму розпорядженні практично рівноцінних голкіперів. Це, вважаю, є дуже добре. Також нещодавно залучили молодого Романа Сердюка із нашої команди 19-річних. Працюючи із нами він збагатиться досвідом і у перспективі має шанс рости і вдосконалюватися фахово. Під час занять ми моделюємо ситуації, вивчаємо різні варіанти. Доводиться працювати як у групі, так і з кожним окремо, розкладаючи кожну їхню дію, кожну ситуацію чи епізод на атоми та молекули.

Тренер воротарів

- Раніше тренерів воротарів у командах особливо не було. Лишень, здається з 2000-го у Полтаві, коли я там грав, голкіперами "опікувався" Собецький. У провідних командах подібне практикується віддавна, і робота ця, повірте, приносить свої плоди. Клуби високого рівня і вітчизняні також навіть залучають тренерів по роботі з окремими ланками: із захисниками, півоборонцями, нападниками. Загалом, так повинна бути поставлена справа у ідеалі. Це веління часу. І команди, хто швидше, а хто - повільніше, повинні прагнути і робити все задля втілення. Наше "Прикарпаття", природно, також.

З іншого тіста

- У воротарів, направду, дещо інша психологія. Причому виключно у роботі, на футбольному полі. Все через те, що на них покладена величезна відповідальність. Звідси саме йде те непомірне психологічне навантаження. Якраз воротарі, а не польові гравці інших амплуа під час тренувальної роботи, чи у матчі втрачають у вазі найбільше. Бо вони завжди в центрі уваги, знаходяться під психологічним тиском.

Фото: fc.if.ua

- Психологічна стійкість для воротаря - фактор безумовно визначальний. У ідеалі над цим питанням повинні працювати фахівці спортивної психології. У "Прикарпатті" наразі такого немає, тому найперше у нашій групі воротарів намагаємося підтримувати доброзичливу атмосферу. Ми достоту відкриті, багато спілкуємося. Я, приміром, завжди цікавлюся їхніми позафутбольними справами: як, скажімо, справи вдома, у сім’ї, як проводили вільний час, чи їм бува нічого не заважає концентруватися на роботі. У різних ситуаціях ми підтримуємо один одного. Завжди готові відгукнутися, допомогти порадою чи то реальними справами. Щоб було зрозуміліше у повній мірі - поясню на реальному прикладі. Коли команда веде планомірну підготовку до наступної календарної гри, то ми вже зазвичай знаємо, хто захищатиме ворота. Тому упродовж тижня на тренуваннях ми всі працюємо і за себе, а найголовніше - і на нього, на нашого колегу.

Довіра тренера

- У нас три практично рівноцінних голкіпери - нехай Новак у чомусь сильніший, бо таки досвідченіший. Тому головний тренер безболісно може довірити пост №1 на той чи інший поєдинок будь-кому із них. Причому без жодного ризику. Але ж часто трапляється, що голкіпери травмуються. Звісно, можна давати хлопцям можливість грати по черзі, але як на мене, це було б не зовсім правильно, якось не по спортивному, чи що? Тому у нас у команді воротар грає у основі до помилки. У команді так заведено, що за помилки воротарів, найперше, відповідаю я особисто. Тож усі претензії керманича - в першу чергу - до мене. А вже між собою, у вузькому колі, ми самі ретельно будемо розбиратись.

Гра ногами

- Цей компонент важливий і необхідний. На тренуваннях ми багато уваги приділяємо цьому аспекту. Можна навіть говорити про певний прогрес. Остап Вульчин доволі впевнено почувається у цьому компоненті. Не поступається йому також Іван Піцан. У Андрія Новака тут не все й не завжди складається, але прогрес помітний - він щосили "підтягує" елемент і підтягується до молодших. Важливимитакож є гра на виходах, дії на лінії воріт. А ще - стрибучість, реакція, пластичність… Загалом багато інших важливих складових.

Та найголовніша, як на мене, це постійна готовність вступати у боротьбу із суперниками. Причому йти у неї без жодного остраху. Я не без гордості вважаю своїх підопічних бійцями. Згадайте, у матчах чемпіонату усі троє неодноразово вступали у боротьбу із опонентами, кидалися у ноги супернику ледь не головою, рятуючи ситуацію, почасти навіть ризикуючи здоров’ям. Вони завжди мають залишатися у грі бійцями у доброму, спортивному розумінні, бо саме таких воротарів я поважаю. І таких намагаюся виховати та вишколити із них.

Готовності воротаря

- Візуально вийвити готовність воротаря непросто. Та і не варто, мабуть. Повторюся, для цього достатньо бачити їх постійно у роботі на тренуваннях. Воротар має бути готовим завжди! Воротар має переживати перед грою, але не мандражувати. Легкий мандраж - це звичне явище і він завжди присутній. Та все, як правило, відступає із першим дотиком чи упійманим м’ячем. Далі наступає пора звичної для голкіпера роботи.

Функції тренера під час перерви

- Знову ж таки - нічого незвичного - звичайнісінька робота. Спокійно пояснюю хлопцям як діяти, вказую на прорахунки, нагадую як діяти у тій чи іншій ситуації, на що, і головне - на кого звертати увагу у стані суперника. Просто освіжаю у пам’яті ті корисні дрібниці, які необхідні і які розбирали на тренуваннях. Найголовніше - заспокоїти підопічного, а потім вже коригувати його дії. Ситуації, звісно, трапляються різні, але частіше за все потрібно хлопців просто підбадьорити. З-поміж нас, голкіперів, немає сварок, непорозумінь чи образ. А крику чи розмов на підвищених тонах - і поготів. А тим більше - у роздягальні. Там побідне під забороною.

Воротарям дістається на горіхи найчастіше через те, що їхні помилки найбільше помітні. Хоча, коли бути відвертим, не завжди до пропущених м’ячів приводять огріхи голкіперів. Помилки воротарів, окрім них самих, ніхто вже виправити не може. Така вже доля у цих хлопців. Вболівальники є різні, але коли вони віддані команді - то повинні підтримувати гравців і з розумінням ставитися до невдач та помилок. У тому числі й воротарських.

Але хвилюватися не те, що не потрібно, а просто немає часу. Переживають лише тоді, коли не готові і тільки ті, хто не готовий. У нас такого не буває. Хлопці чітко знають, як діяти у разі чого. Бо все це сотні разів розібрано, змодельовано і обговорено на зборах, заняттях, тренуваннях. Повторюся, воротар повинен бути готовим завжди. І під час гри ні на мить не втрачати пильності і концентрації. У таких ситуаціях я прошу своїх хлопців бути якомога спокійнішими. Як правило, вони не нервують. А коли так, не гарячкую і я. Зберігають спокій запасні футболісти та тренерський штаб.

Мистецтво відбиття пенальті

- Тут щось говорити однозначно важко, втім, як і оцінювати також. У кожної із сторін - воротаря і пенальтиста - свої секрети, свої навички. Багато тут також інших чинників. Коли "Прикарпаття" грало ще у другій лізі, це краще вдавалося Вульчину. Зараз нам чомусь пенальті призначають частіше. Та і виконавці тут майстерніші. Минулого сезону, приміром, Піцан врятував для нас нічию у Львові у матчі з "Рухом", якраз взявши пенальті. Кілька разів якоїсь дещиці бракувало Новаку, щоб парирувати 11-метрові. Тут хлопці багато готуються самостійно - вивчають хто як виконує стандарти, як діє, з якої ноги чи позиції пробиває найчастіше.

Власна методика

- Дещо раніше у цьому напрямку мені довелося працювати в одному із елітних клубів Молдови. Потім була творча пауза. А коли запросили до Команди рідного краю - просто довелося усі напрацювання пригадати, десь скоригувати, щось удосконалити. І працювати. Цей процес на місці не стоїть - доводиться щось придумувати нове, ускладнювати чи полегшувати певні елементи, багато імпровізувати. Це подобається хлопцям, та й мені також. Намагаємося спільно уникати у наших заняттях одноманітності.

У мене завжди вистачало здорових спортивних амбіцій, але не таких, щоб бути головним тренером. В цій іпостасі я себе ніколи не мислив. Мені направду подобається робити те, чим я займаюся у цей час. Те, що, видається, знаю найкраще. Бути ж головним тренером - це не моє. Для цього мені потрібно багато вчитися. Наразі я і так навчаюся - здобуваю тренерську ліцензію категорії "А" для тренерів воротарів, котра, у перспективі, дозволить працювати у професійних командах різного рангу. Та це не основне. Сьогодні найголовніше - продовжувати працювати задля результату і успіхів "Прикарпаття". А оцінка цих зусиль, вважаю, є проста: коли мої підопічні відіграли "на нуль", команда обов’язково здобула щонайменше очко до скарбнички.

Проблеми прикарпатського футболу? Однозначно - це брак належної кількості футбольних полів. Причому різних - трав’яних і зі штучним покриттям. Що вже казати, коли навіть "Прикарпаття" відчуває гостру потребу у тренувальних полях. Одного поля "Хет-трик арени" на сьогодні вже замало для нашого міста. Інша справа, що подібні газони останнього покоління є доволі дорогими.

Найвищий рівень

- Коли доводиться працювати на трав’яному газоні - заняття наше побудоване так, щоб вправи мали більше швидкісну спрямованість. Багато уваги і часу приділяємо, власне, переміщенню. На штучному газоні вже більше працюємо над частотою, бо саме через специфіку того покриття у воротарів, зокрема, зростають навантаження на колінні суглоби.

Але в цілому, я щиро бажаю і радітиму, коли воротарі гратимуть на більш високому рівні. А чому б цьому не бути? У кожного із них є потенціал. Потрібно продовжувати наполегливо працювати, заявляти про себе грою. Дасть Бог, з’являться у них і пропозиції і запрошення. Переконаний, що навіть Андрій Новак, котрий з-поміж них є найстаршим, ще доволі успішно може виступати на високому рівні.

Пресслужба ПФЛ за матеріалами газети "МАТЧ"